Выбери любимый жанр

Роксоляна - Назарук Осип - Страница 28


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

28

З глибоким зворушенням відчитала старий напис і побожно змовила «Отченаш» за душу великого володаря своєї рідної землі.

* * *

Після скромного снідання, яким монахи приняли високого гостя і його товаришів, а яке складалося з чорного хліба, меду і води, пішла Настя оглянути головну церкву і її скити, розсипані по недалеких скелях.

Але як тільки вийшла з киновії, зустріла несподівано знакомого відступника, що йшов з якимсь дуже старим монахом.

Збентежилася й хотіла його оминути. Одначе він показав її свому товаришеві і сказав до нього в її рідній мові:

— Це улюблений отрок султана Сулеймана, християнин. Ось тут був мій дім, моя дитинко! — звернувся до Наступі.

Старий монах з білою бородою вдивився в неї своїми синіми очима, поблагословив її знаком хреста і сказав до знакомого Насті відступника:

— Може, о. Iване, той отрок хоче оглянути нашу обитель?

— Так, — відповіла живо Настя.

По тім, що монах назвав відступника «отче Iване», зміркувала, що тут не знають про його відступство. Але не хотіла його зраджувати. Розуміла, що тоді і він міг би видати її тайну, що вона не отрок султана, але його любка.

Iшли в трійку як представники трьох поколінь. Настуня чула ще вдома від батька і про св. Афон і про монастир св. Пантелеймона, як про місця, до котрих від віків спрямовані були серця й уми всіх побожних паломників нашої землі. Знала також, що вступ на св. Афон заборонений жінкам ще від часів царя Константина і що на Афоні не була ще ні одна українка, навіть ніяка княгиня. Серце її билося так, як б'ється в грудях того, хто перший вийде на недоступний верх гори.

— Ти, сину, з нашої землі? А звідки? — почав старий мовах.

— З Рогатина, — відповіла.

— Знаю. Ще не знищили його бісурмани? — Жаль блиснув в його синіх, старечих очах.

Увійшли в церкву, де здалека блистів головний вівтар прекрасної роботи. Настя побожно перехрестилася. Старий монах попровадив її перед сам престол і почав:

— Святую трапезу сію сотворили сице: собра воєдино злато, і серебро, і бисеріе, і каменіе многоцінно, і мідь, і олово, і желізо, і от всіх вещей вложи в горн. І егда смішашеся вся, слія трапезу. І бисть красота трапези сиріч престола неізреченная і недомисленная уму человіческому, занеже овида убоявляшеся злата, овогда ж серебра, овогда ж яко камень драгій, овогда ж інакова…

Глибоке вражіння зробили на ній сі слова старого монаха, — сама не знала чому.

* * *
 Die Nacht ist still,
Die Stunde stehle:
Vergangenheit ruhrt sacht
An goldnen Glocken

Iдучи дальше до найближчого скита, побачила красу Святої Гори. Кругом під ногами розливалися ясні води архіпелагу: лаврові дерева і прочитан[46] пишно прикривали наготу скель, над котрими високо кружляли вірли. Як ухом сягнути, — панувала тиша. Не переривали тиші ні рев звірів, ні блеяння стад. Бо по уставам Святої Гори заборонений там побут самицям усяких животних і нема розмножування. І ніщо не нарушує глибокої тиші. Хіба вітер просвистить час до часу в гірських проваллях або прошелестить у листі дерев і корчів. І знов тиша. Одно лиш море глухо й одноманітно шумить у прибережжя.

Захоплена красою афонської природи, запитала старого монаха, хто вибрав сю гору на святу обитель.

Старець, ідучи під гору, втомився. Сів, відпочив хвилинку й почав:

— Старе передання восточної церкви каже: «Коли в Єрусалимі святі апостоли з Божою Матір'ю кинули жереб, кому яка земля припаде для проповіді Євангелія, — дісталася Богоматері Iверська земля[47]. Але ангел сказав їй, що та земля просвітиться пізніше, а її сам Бог приведе там, де очікують її опіки. Тим часом чотиридневний Лазар, що був тоді єпископом на Хипрійськім острові, дуже хотів бачити Божу Матір. Але боявся прибути в Єрусалим, бо там були б гонили його. І за дозволом Богоматері прислав по неї корабель, на якім вона плила до Кипру. Та нараз подув противний вітер і корабель прибув у пристань Дафні, до Святої Гори, де стояв храм поганського бога Аполлона і куди прибувало багато людей, щоб почути пророцтва про свої сердечні тайни і навіть про тайну самого життя. Як тільки Божа Мати ступила ногою на беріг, всі кам'яні ідоли закричали: «Люде! Йдіть до пристані і прийміть Марію, Матір іcyca!» Народ поспішив на беріг моря і приняв з почестю Богоматір. А вона оповістила народові про Iсуса. І всі впали й поклонилися йому, увірували в нього і хрестилися. Багато чудес совершила тут Божа Мати і сказала: «Се місто буди мні в жребій, данний мні от Сина і Бога моего!» Поблагословила народ і сказала: «Благодать Божа да пребудет на місті сім і на пребивающих зді с вірою і благоговінієм… Потребная же к житію благая будуть ім с малим трудом ізобильна…» Поблагословила ще раз народ і поплила в Кипр. А як минуло вісім сот літ, знов з'явилася тут Богомати в сні пустинножителю Петру. Він мав такий сон: святий Николай клячав перед Богоматір'ю й, показуючи на нього, на Петра, просив її, щоб показала йому місце для чернечого життя. А вона сказала: «Во Афоні горі будет покой его, то єсть жребій мій, от Сина мні даний, да отлучающимся мірских молв і ємлющимся духових подвигов по силі своей там временне житіє своє проведуть без печалі…» Таким остане святий Афон до скончанія міра[48]

Настуня закрила очі рукою.

Все те, що оповів старий монах, видалося їй таким природним і правдивим, що немов бачила й чула, як оживають і кричать кам'яні ідоли, кричать про чуда, які мають діятися на землі. Вірила твердо в чуда. Бо чи ж не чудом було для неї те, що вона сюди дісталася? Дісталася, всупереч приреченям цілих поколінь могутніх царів!.. Дісталася як невольниця туди, де століттями не могли дістатися навіть жінки наймогутніших царів Візантії. Чи ж не чудом було, що з товпи бідних невольниць так скоро вийшла аж на місце, якого їй завидують дочки перших домів сеї землі?

Відчула якийсь дивний біль, що там унизу мучаться товаришки її недолі. Той біль був змішаний з розкішною радістю, що вона не там, між ними…

Всім серцем відчула дивну руку Господню, котра привела її аж сюди — Чорним Шляхом ординським і Диким Полем килиїмським. Привела ненарушену і невинну. Привела і призначила до якоїсь великої проби-боротьби. А перед тим дала їй ще у ласці своїй побачити найсвятішу обитель Греції та помолитися у ній.

З глибоких тихих ущель і дебрів Святої Гори виходили до неї чудові мрії, мов срібна мряка, й нечутно шептали до вуха, що вона призначена до надзвичайних діл.

Хотіла ще тільки побачити Матінку Господню Воротарницю. І запитала:

— Чи далеко відси Iверський монастир?

Старий монах зачав здивовано дивитися на молоденького отрока. Бо за Iверським монастирем попитували звичайно старі люде, які мали тяжкі гріхи на совісті. Вони хотіли перед смертю подивитися в обличчя матері Судді…

Помалу відповів:

— Недалеко, синку!.. На другім березі сього вузького півострова… Заки я відправлю службу Божу, ти вже можеш там бути…

По хвилі додав:

— Ти хочеш бачити Iверську ікону Богоматері? Настя, бачачи, що старець розбалакався і радо говорить про святі річі Афону, запитала:

— А звідки та ікона взялася?

— Одного вечера, — зачав старий, — іноки Тверської обителі побачили на морі полумінний стовп, що верхом сягав аж до неба. Переняті жахом, не могли рушитися з місця, тільки молилися. А те видіння повторялося ночами і днями. Згодом побачили, що той огненний стовп горить перед іконою Божої Матері і спробували на човнах підплисти до неї. Але чим більше підпливали, тим більше ікона віддалялася. Тоді іверські монахи зібралися в храмі і слізно молили Господа, щоб він подарував їх обителі той неоціненний скарб

28

Вы читаете книгу


Назарук Осип - Роксоляна Роксоляна
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело