Выбери любимый жанр

Іліада - Гомер - Страница 1


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

1

ПІСНЯ ПЕРША

МОРОВИЦЯ. ГНІВ

1] Гнів оспівай, богине, Ахілла, сина Пелея, 2] Пагубний гнів, що лиха багато ахеям накоїв: 3] Душі славетних героїв навіки послав до Аїду 4] Темного, їх же самих він хижим лишив на поталу 5] Псам і птахам. Так Зевсова воля над ними чинилась 6] Ще відтоді, як у зваді лихій розійшлись ворогами 7] Син Атреїв, володар мужів, і Ахілл богосвітлий.

8] Хто ж із безсмертних богів призвів їх до лютої сварки? 9] Син то Зевса й Лето. Владарем тим резгніваний тяжко, 10] Пошесть лиху він на військо наслав, і гинули люди 11] Через те, що жерця його, Хріса, зневажив зухвало 12] Син Атреїв. Той до ахейських човнів бистрохідних 13] Доньку прийшов визволять, незліченний підносячи викуп. 14] Жезл золотий у руках, на чолі ж мав вінок Аполлона 15] Далекострільного, й всіх почав він благати ахеїв, 16] А щонайбільше – Атрея синів, начальників війська:

17] «О Атрея сини й в наголінниках мідних ахеї! 18] Хай вам боги, що живуть на Олімпі, дадуть зруйнувати 19] Місто Пріама й щасливо додому усім повернутись. 20] Любу ж дочку відпустіть мені, викуп багатий прийнявши, 21] Далекострільному синові Зевса на честь – Аполлону».

22] Криком загальним дали на те свою згоду ахеї, – 23] Зважить на просьбу жерця і викуп од нього прийняти. 24] Тільки Атрід Агамемнон душею цього не вподобав, – 25] Згорда прогнав він жерця і лайкою тяжко зневажив:

26] «Діду, щоб більш я тебе між глибоких човнів цих не бачив! 27] Тож не барися тут нині і вдруге сюди не вертайся – 28] Не допоможуть ні жезл золотий, ні вінок божественний. 29] Доньки не дам я тобі, – аж поки й постаріє зовсім, 30] В Аргосі, в нашій оселі, від отчого краю далеко, 31] Ходячи кросен довкола і ділячи ложе зі мною. 32] Йди ж відціля і не гнівай мене, щоб цілим вернутись!»

33] Так він сказав, і старець злякався й, послухавши слова, 34] Мовчки побрів по піску уздовж велешумного моря. 35] А, відійшовши далеко, почав владаря Аполлона, 36] Сина Лето пишнокосої, старець в молитві благати:

37] «Вчуй мене, о срібнолукий, що Хрісу і Кіллу священну 38] Обороняєш, обходячи, та й над Тенедом пануєш. 39] Якщо, Смінтею, на втіху тобі колись храм я поставив 40] Чи для священної жертви гладкії спалював стегна 41] Кіз і биків, то тепер мені сповни єдине благання: 42] Хай за сльози мої відомстять твої стріли данаям!»

43] Так він молився, і вчув його Феб-Аполлон срібнолукий: 44] Із верховин олімпійських зійшов, розгніваний серцем, 45] Маючи лук за плечима й тугий сагайдак, геть закритий. 46] Стріли у гнівного бога за спиною враз задзвеніли, 47] Щойно він рушив, а йшов од темної ночі хмурніший. 48] Сівши оподаль швидких кораблів, тятиву натягнув він – 49] Дзенькіт страшний від срібного лука луною розлігся. 50] Спершу-бо мулів почав та бистрих собак улучати, 51] Потім уже й на людей він кидати став гіркосмольні 52] Стріли. Скрізь похоронні вогні безустанно палали.

53] Дев'ять носилися днів над табором стріли божисті. 54] А на десятий людей Ахілл став на раду скликати – 55] Білораменна йому це Гера поклала на мислі, 56] Надто-бо важко було їй дивитись, як гинуть данаї. 57] Сходитись всі почали, і, коли вже на площу зібрались, 58] Раптом з'явивсь перед ними і мовив Ахілл прудконогий:

59] «Видно, таки доведеться, Атріде, по довгих блуканнях 60] Нам повертатись додому, якщо ми уникнемо смерті: 61] Тяжко-бо нищить ахеїв війна і страшна моровиця. 62] Все ж запитаймо жерця якогось або ворожбита, 63] Чи хоч би сновіщуна – і сни-бо нам Зевс посилає – 64] Хай би сказав нам, за віщо так Феб-Аполлон прогнівився – 65] Чи за забуту обітницю гнівний, чи за гекатомбу? 66] Може, лиш диму від здору з козлиць та овечок добірних 67] Він дожида, щоб лиху моровицю від нас одвернути?»

68] Так він промовив і сів; тоді з-поміж зборів народних 69] Встав Калхас Фесторід, цей птаховіщун найславніший. 70] Відав усе прозорливий – що є, що було і що буде, 71] Та й кораблі супроводив ахейські він до Іліона 72] В віщій силі, що Феб-Аполлон дарував йому світлий. 73] Сповнений намірів добрих, озвавсь він і став говорити:

74] «О Ахілле! Велиш мені, Зевсові любий, віщати 75] Гнів Аполлона-володаря, далекострільного бога. 76] Що ж, возвіщу. Та й мене зрозумій і раніш поклянися, 77] Що заступитись за мене ти словом готов і руками. 78] Думаю, вельми розгнівати мужа мені доведеться, 79] Що в аргів'ян владарює, кому всі коряться ахеї. 80] Все ж бо сильніший державець, на мужа підвладного гнівний. 81] Хай тої днини своє невдоволення він погамує, 82] Але приховану злість буде в грудях у себе таїти, 83] Доки не виявить. Отже, скажи, чи мене порятуєш?»

84] Відповідаючи, мовив до нього Ахілл прудконогий: 85] «Сміло, яка б не була, нам волю кажи божестве'нну. 86] Зевсові любим клянусь Аполлоном, якому, Калхасе, 87] Молишся й сам, поки волю божисту данаям являєш, 88] Поки я житиму й поки ще землю цю бачити буду 89] Тут, при містких кораблях, ніхто із данаїв не здійме 90] Рук на тебе важких, хоч би був то і сам Агамемнон, 91] Що між ахеїв найвищою владою хвалиться нині».

92] Зважився врешті і мовив тоді ворожбит бездоганний: 93] «Не за обітницю, раптом забуту, не за гекатомбу 94] Феб, а за Хріса-жерця, що зневажив його Агамемнон, – 95] Ані дочки не звільнив, ані зволив він викуп узяти; 96] От за що бог дальносяжний скарав нас, та й ще покарає, 97] І не раніш од данаїв він пошесть одверне ганебну, 98] Аніж повернете батькові доньку його бистрооку 99] Даром, без викупу, ще й привезете свту гекатомбу 100] В Хрісу, – тоді лиш до ласки ми зможемо бога схилити».

101] Так він промовив і сів; і тоді з громади підвівся 102] Син Атреїв, герой, Агамемнон широкодержавний, 103] Гнівом охоплений; серце у грудях чорної люті 104] Сповнилось; полум'ям грізним очі його заіскрились. 105] Поглядом злобним пройняв він Калхаса першого й мовив:

106] «Лиха віщуне! Втіхи мені не віщав ти ніколи! 107] Видно, приємно тобі лише лихо пророчити людям. 108] Доброго слова ніколи не вимовив ти і не справдив. 109] От і тепер ти данаям як волю божисту віщуєш, 110] Ніби їм злигодні бог дальносяжний за те посилає, 111] Що не схотів я за Хрісову доню коштовного взяти 112] Викупу, дуже-бо хочу й надалі ту дівчину в себе 113] Дома тримати. Я й над Клітемнестру, шлюбну дружину, 114] Краще волію її, вона-бо від тої не згірша 115] Постаттю, вродою, вдачею й ревним до всього умінням. 116] Згоден, проте, я вернути її, якщо так буде краще: 117] Хочу-бо, щоб врятувалися, а не загинули люди. 118] Ви ж нагороду мені приготуйте, щоб я із ахеїв 119] Безнагородним один не лишився, було б і негоже. 120] Бачите всі ви – умкнула від мене моя нагорода».

121] В відповідь мовив йому богосвітлий АхЛЛ прудконогий: 122] «Сину Атрея славетний, з усіх найзахланнІИий мужу! 123] Де ж тобі цю нагороду відважні здобудуть ЗДеї? 124] Скарбів-бо спільних у нас ніде уже більше Немає – 125] Те, що взяли у містах ми зруйнованих, вс

незручності тої, 239] Навіть на рід не зважай, хоч був би той рід найзнатніший».

240] Мовив він так, а боявсь за русявого він Менелая. 241] Знову тоді Діомед промовив до них гучномовний:

242] «Раз дозволяєте ви обрати супутня самому, 243] Як про божистого я забув би тоді Одіссея? 244] Серцем відважний своїм і духом він мужнім незламний 245] В різних трудах, бо його полюбила Паллада Афіна. 246] От як зі мною він піде, то навіть з вогню ми обидва 247] Вернемось цілі й здорові: він все передбачити вміє!»

1

Вы читаете книгу


Гомер - Іліада Іліада
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело