Одіссея - Гомер - Страница 14
- Предыдущая
- 14/16
- Следующая
Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:
14
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ПЕРША
ЗМІСТ ДВАДЦЯТЬ ПЕРШОЇ ПІСНІ
ДЕНЬ ТРИДЦЯТЬ ДЕВ'ЯТИЙ
Пенелопа приносить Одіссеєві лук і стріли; побачивши їх, Евмей і Філотій проливають сльози; Антіной насміхається з них. Телемах встановлює жердини для стріляння й пробує натягнута лука; Одіссей подає йому знак, щоб він залишив лук. Женихи марно намагаються його натягнути. Одіссей відкривається Евмеєві і Філотію; вони готуються вмертвити женихів. Після невдалої Еврімахової спроби натягти лук Антіной пропонує відкласти стріляння До наступного дня. Одіссей просить, щоб йому дозволили зробити спробу; женихи проти цього, але за наказом Телемаха лук подано Одіссеєві; він його натягує, стріляє і влучає в ціль.
ЛУК ОДІССЕЇВ
Думку тоді подала ясноока богиня Афіна
Мудрій Ікарія доньці, славетній умом Пенелопі, –
Лук женихам принести для змагань в Одіссеєвім домі
Й сиве залізо подати – страшного убивства початок.
5] Вийшла по сходах високих на верх вона власного дому,
Вигнутий тонко із міді в долоню міцну захопила
Ключ дуже гарний із держальцем зручним слонової кості.
В глиб вона дому пішла з жінками служебними разом
Аж у комору, де в схові скарби владареві лежали –
10] Золото, мідь і залізо, в труді наполегливім куте.
Поряд із луком тугим лежав сагайдак там, набитий
Стрілами, що вилітають із свистом і стогоном з лука.
В дар Одіссей їх одержав, як був в Лакедемоні гостем,
Від Еврітіда Іфіта, що був на безсмертного схожий.
15] Стрілись в Мессені вони, в Ортілоха розумного домі.
Мав Одіссей там борги постягать, що були йому винні
Люди цілої країни Мессенської. Перевезли-бо
На кораблях многовеслих з Ітаки до себе мессенці
Триста овець густорунних, ще й разом із їх пастухами.
20] Ще юнаком Одіссей у цій справі послом до них їздив
В дальню дорогу, – старійшини й батько його посилали.
Що ж до Іфіта – він коней шукав, – аж дванадцять пропало
В нього кобил та мулів, придатних уже до роботи.
Згодом вони до недолі і смерті його спричинились
25] В час, коли з Зевсовим сином, відважним душею Гераклом,
Славним у подвигах мужніх, він бачивсь, до нього прийшовши.
Гостя свого він убив у власному домі своєму!
Не посоромивсь тоді ні ока богів, ані столу,
Де, нечестивий, його частував він. Так гостя убивши,
30] Позабирав він з конюшень кобил його міцнокопитних.
Отже, шукаючи їх, Іфіт з Одіссеєм зустрівся,
Дав йому лука, що в дар від великого мав він Евріта, –
Той залишив його сину, вмираючи в домі високім.
А Одіссей йому гострий дав меч та ще й списа міцного –
35] Щирої дружби завдаток. Та сісти їм разом до столу
Й ближче спізнатися не довелося, – раніше син Зевсів
Вбив Еврітіда Іфіта, що був на безсмертного схожий,
І Одіссеєві лук дарував. Та, йдучи у походи
На кораблях чорнобоких, не брав Одіссей із собою
40] Лука того, а як спогад про любого друга він дома
Завжди його залишав і носив у своїй лиш країні.
От до дверей підійшла Пенелопа, в жінках богосвітла,
Переступила дубовий поріг, що колись його тесля
Гладко увесь обтесав і вирівняв брусся по шнуру,
45] Вправив одвірки міцні і двері світлисті навісив.
Ремінь вона від дверного кільця відв'язала швиденько,
Вставила ключ у щілину і, засув відсунувши тихо,
Двері штовхнула. І раптом вони заревли тоді, наче
Бик, що на луках пасеться. Ревли отак двері прегарні,
50] Діткнуті мідним ключем, і враз розчинилися навстіж.
Вийшла вона на високий поміст, де у неї стояли
Скрині, що повні до верху одежі були запашної.
Сп'явшись навшпиньки, зняла із кілка вона лук скорострільний
Разом з налучнем світлястим, що був він загорнутий в ньому.
55] Сіла у крісло вона, поклала собі на коліна
Лук владаря, напучень ізнявши, й заплакала гірко.
А вдовольнивши зажурене серце плачем многослізним,
До женихів родовитих вона увійшла у господу
З луком тугим, несучи у руках сагайдак, весь набитий
60] Стрілами, що вилітають із свистом і стогоном з лука.
Вслід їй служниці скриню велику внесли, що лежало
Міді багато у ній і заліза – вся зброя державця.
До женихів увійшовши, окраса жінок богосвітла,
Стала вона під одвірком, що дах підпирав надійно,
65] Лиця закрила собі світлистим, ясним покривалом;
З нею обабіч стояли обидві служниці дбайливі.
До женихів вона зразу озвалась тоді і сказала:
«Слухайте всі, женихи невгамовні! Цей дім облягли ви,
Щоб безнастанно весь час отут їсти і пити, бо надто
70] Довго господаря дома немає. Тож виправдань інших
Ви не здолаєте дати, крім того, що має з вас кожен
Намір посватать мене і взяти собі за дружину.
Що ж, женихи, для цього почніть між собою змагання.
Дам ось великий вам лук богорівного я Одіссея.
75] Хто тятиву якнайлегше у спритних долонях натягне
Й всі он дванадцять сокир крізь вушка стрілою прошиє, –
Разом із ним я піду, залишивши подружню оселю,
Гарну, й красиву таку, і набутку всілякого повну, –
Мабуть, не раз і вві сні я згадувать буду про неї».
80] Мовивши так, богосвітлому каже вона свинопасу
Лук той подать женихам і покласти їм сиве залізо.
Взяв із сльозами Евмей і поклав перед ними ту зброю.
Плакав також волопас, господарів лук упізнавши.
Лаять їх став Антіной, на ім'я окликаючи, й мовив:
85] «Ех, селюки ви дурні! У вас думка лише про сьогодні.
Нащо, нікчеми, ви сльози ллєте і цій жінці у грудях
Серце хвилюєте? Біль і без того їй душу проймає
З дня, що назавжди від неї коханого взяв чоловіка.
Отже, сидіть собі мовчки та їжте, а плакать за двері
90] Геть забирайтесь відціль, тільки лук не забудьте лишити,
Щоб женихи до змагань могли стати безпечно. Нелегко,
Думаю, буде нам лук цей натягувать, струганий гладко.
Поміж усіх тут присутніх немає-бо жодного мужа,
Як Одіссей був. На власні я очі колись його бачив
95] І пам'ятаю, хоч сам іще хлопцем малим тоді був я».
Так говорив він, а серцем у грудях плекав ще надію,
Що тятиву він натягне й стрілу крізь залізо пропустить.
Справді ж, то перший стріли разючої мав скуштувати
З сміливих рук Одіссея, якого у нього ж у домі
100] Так він безчестив, ще й інших на те підбиваючи друзів.
Отже, озвалась до них Телемахова сила священна:
«Горенько! Розуму зовсім мене сам Кроніон позбавив!
Матінка люба моя, розсудлива завжди й розумна,
Каже, що заміж виходить за іншого й дім покидає,
105] Я ж тільки знаю сміюсь та серцем безумним радію!
Що ж, женихи, починайте змагання за цю нагороду!
Жінки такої тепер не знайти ні в ахейській країні,
Ні у священному Пілосі, ні в Арголіді й Мікенах,
Ні на Ітаці самій, ні на чорній землі суходолу.
110] Знаєте це ви й самі. Навіщо ж хвалить мені матір?
Не допускайте ж п'яних відмовок і не відкладайте
Лучних надалі змагань, щоб могли ми їх бачити врешті.
Спробую я у стрілянні із лука і сам позмагатись.
Як тятиву б натягнув я й стрілу пропустив крізь залізо,
115] То не смутила б тоді моя мати мене, і за іншим
З дому тоді не пішла б, і мене не лишала б самого,
Раз уже вмію тримати прекрасну я батькову зброю».
З цими словами він раптом підвівся й з плечей своїх скинув
Плащ пурпуровий і гострий свій меч, що висів на раменах.
120] Передусім поставив сокири, для них прокопавши
Довгий рівчак, рядком усі вирівняв їх він по шнуру
Й землю кругом утоптав. Усі дивувались ахеї,
Як їх поставив доладно, хоч досі цього і не бачив.
Він відступив до порога, щоб спробувать лук натягнути.
125] Тричі з великим зусиллям зігнути його намагався,
Тричі снаги бракувало, але не втрачав він надії
І тятиву натягнути, й стрілу пропустить крізь залізо.
Може б, її натягнув учетверте, напруживши сили,
Та Одіссей, лиш кивнувши чолом, намагання ці стримав.
130] Знову озвалась до них Телемахова сила священна:
«Горенько! Видно, й лишусь я слабкий та безсилий, чи надто
Я молодий і на руки свої ще покластись не можу,
Щоб захиститись від мужа, що кривдити нас починає.
Спробуйте ж ви, що від мене, мабуть, набагато сильніші,
135] Лук натягнути, – давайте почнім уже наші змагання!»
Мовивши так і на землю поставивши лук біля себе,
Тут же його до дверей прислонив він, обтесаних гладко,
Поряд із ним і стрілу притулив до окільця дверного,
Потім, вернувшись, сів він у крісло, з якого підвівся.
140] Саме тоді обізвався до них Антіной, син Евпейта:
«Товариші, чергою всі зліва направо ставайте,
З місця почавши того, відкіля нам вино наливають».
Так говорив Антіной, і подобалось всім його слово.
Перший з усіх женихів підвівся Леод, син Ойнопа.
145] Був він на жертвах у них ворожбит, при кратері чудовій
Завжди сидів іздаля. Та йому не були до вподоби
Всі ці безчинства зухвалі, й осуджував тих женихів він.
Першим і лук Одіссеїв із гострою взяв він стрілою
І відступив до порога, щоб спробувать лук натягнути,
150] Та не зігнув – незвичні та ніжні зомліли відразу
Руки його. Звернувсь тоді до женихів він і мовив:
«Друзі, не міг натягнуть я, хай спробує інший хто-небудь!
Лук цей для духа й душі багатьох із мужів найзначніших
Прикростей може завдать. Набагато-бо краще умерти,
155] Ніж животіти, позбувшись того, задля чого весь час тут
Всі ми збирались, чого день у день ми так довго чекали.
Мабуть, і зараз іще не один сподівається й прагне
Заміж узяти собі Пенелопу, жону Одіссея,
Кожен, хто спробує лук той невдало, нехай зрозуміє –
160] Іншу належить йому із ахеянок, гарно убраних,
Сватати, віном її добиваючись. Вийде за того
Заміж вона, хто більш принесе їй і хто їй судився».
Мовивши так і на землю поставивши лук біля себе,
Тут же його до дверей прислонив він, обтесаних гладко,
165] Поряд із ним і стрілу притулив до окільця дверного,
Потім, вернувшись, сів він у крісло, з якого підвівся.
Лаять Леода почав Антіной і на нього кричати:
«Що за слова крізь зубів огорожу проскочили в тебе!
Буйні, страшні ці розмови твої я з обуренням слухав!
170] Лук цей для тіла й душі багатьох із мужів найзначніших
Прикростей може завдать, якщо й ти натягнути не можеш.
Що ж, не таким тебе мати поважна на світ породила,
Щоб тятиву натягнути умів ти і стріли пускати.
Знайдуться тут женихи благородні, що швидко натягнуть».
175] Мовивши це, звернувсь до Мелантія він, козопаса:
«Ну-бо, Мелантію, живо огонь розпали у господі,
Потім великий ослін, накривши руном, ти поставиш,
Далі з комори внесеш туди лою кружало велике,
Щоб, розігрівши його, ним лук юнаки намастили
180] І, натягнувши той лук, почали б уже наші змагання».
Так він сказав, і вогонь неугасний роздмухав Мелантій,
Потім великий ослін, накривши руном, він поставив,
Далі з комори приніс туди лою кружало велике;
Лук юнаки намастили й натягувать стали. Та лука
185] Все ж натягнуть не могли – бракувало для цього їм сили.
Лиш Антіной з Еврімахом, на бога подібним, не брались –
Два женихів ватажки, відвагою й родом знатніші.
Вийшли тоді одночасно з господи тієї обоє –
І волопас, і свинар Одіссея божистого вірний.
190] Вийшов за ними услід і сам Одіссей богосвітлий.
Як за дверима уже опинились вони й за подвір'ям,
Словом ласкавим озвався до них Одіссей і промовив:
«Хтів би я щось, волопасе й свинарю, сказать вам, та, може,
Краще мовчать? Але дух мій мене говорить спонукає.
195] Чи помогли б Одіссеєві ви, якби тут він неждано
Сам з'явився між нами, якимось приведений богом?
Чи женихам ви тоді помагали б, а чи Одіссею?
Прямо скажіть ви мені, як дух вам наказує й серце».
Відповідаючи, так воловий пастух йому мовив:
200] «Зевсе, наш батьку, якби ж то ти справді здійснив це бажання!
Хай би вернувся цей муж, хай бог приведе його швидше!
Сам би тоді ти побачив, які в мене сила і руки».
Отже, так само й Евмей почав до безсмертних молитись,
Щоб якнайшвидше в свій дім Одіссей велемудрий вернувся.
205] Лиш після того, як справжні він сам у них вивідав мислі,
В відповідь знову до них із такими звернувся словами:
«Це ж бо я сам перед вами! Багато недолі зазнавши,
Аж через двадцять я років вернувся до рідного краю.
Знаю, з челядників всіх в моїм домі приїзд мій жаданий
210] Вам лише двом. Не чув я, щоб інший хто-небудь між ними
Вічних благав би богів додому мене повернути.
Як воно статися має, всю правду обом вам скажу я.
Як женихів гордовитих сам бог через мене здолає,
Вам я обом і жінок приведу, і майном забезпечу,
215] Й поряд з моїм вам будинки поставлю. Ви будете наче
Товариші Телемаха мені чи брати його рідні.
Незаперечну ознаку ще можу я вам показати,
Щоб безсумнівно у серці своїм ви упевнились, хто я, –
Шрам на нозі, де кабан колись іклами білими вдарив,
220] Як із синами Автоліка я полював на Парнасі».
Мовивши це, ізняв він лахміття з великого шраму,
Ті ж тільки глянули, добре господаря зразу ж пізнали;
Мудрого стали вони Одіссея з слізьми обнімати,
В голову й плечі з любов'ю обидва його цілували.
225] В відповідь сам Одіссей цілував їм і голови, й руки.
В уболіванні й журбі так зайшло б їм і сонце за обрій,
Та Одіссей їх і сам уже стримувать став і промовив:
«Годі вже плакати вам і зітхать, а то хтось ще побачить,
Вийшовши з дому сюди, і всім, хто там є, розголосить.
230] Входьте ж по одному в дім, та разом удвох не заходьте, –
Перший – я, а за мною вже ви. І такий буде знак вам:
Мабуть, ніхто із присутніх отут женихів благородних
Дати мені не дозволить ні лука, ні стріл в сагайдаку.
Отже, тоді, богосвітлий Евмею, ти через господу
235] Лук принесеш і даси мені в руки. Жінкам же накажеш
Позачиняти всі двері в господу на засуви щільно.
А як котра з них чи стогін почує, чи крик чоловічий
З замкнених наших покоїв, ні одна з кімнати за двері
Хай не виходить, хай тихо сидить біля праці своєї,
240] Ти ж, богосвітлий Філотію, маєш на брамі знадвору
Засув засунути й зразу ж вірьовкою перев'язати».
З словом цим в дім увійшов, побудований зручно й вигідно,
А увійшовши, сів він у крісло, з якого підвівся.
За Одіссеєм божистим услід його слуги вернулись.
245] А Еврімах уже лука в руках повертав усіляко –
Звідси то звідти його на вогні нагрівав він. Та лука
Все ж натягнути не міг, аж серцем стогнав гордовитим.
Навіть розсердився він і нарешті озвався й промовив:
«Горе! Одна лиш гризота за себе мені і за всіх вас!
250] Я вже не так отим шлюбом журюсь, хоч і це мені прикро,
Є-бо ще й інших багато ахеянок тут, на Ітаці,
Морем омитій, і всюди – по інших містах і країнах.
А що такими себе слабосилими тут показали
Проти божистого ми Одіссея, що й лук натягнути
255] Ми не змогли, то вічна ганьба нам у всіх поколіннях!»
Знову озвався до нього тоді Антіной, син Евпейта:
«Ні, Еврімаху, не буде цього, ти ж і сам розумієш.
Нині вшановують люди на честь Аполлона велике
Свято. Хто ж лука у день цей натягувать мав би? Спокійно
260] Це відкладім. А сокири, що тут їх у ряд встановили,
Хай залишаються, їх-бо, гадаю, ніхто не украде,
До Одіссея, сина Лаерта, в господу зайшовши.
Ну ж бо, хай келихи нам виночерпій наллє аж по вінця,
Щоб, узливанням почавши, ми й лука тугого відклали.
265] А на світанок Мелантію ми, козопасові, скажем
Кіз добірних пригнати, з цілої отари найкращих.
Стегна їх ми славнолукому в жертву складем Аполлону,
Потім візьмемось за лук і закінчимо наші змагання».
Так говорив Антіной, і подобалась їм його мова.
270] Воду окличники стали на руки тоді їм зливати,
Понаповняли кратери питвом юнаки аж по вінця
І між всіма розділили, по келихах рівно розливши.
По узливанні й самі вони випили, скільки хотіли.
Тут, замишляючи хитрість, сказав Одіссей велемудрий:
275] «Слухайте-бо, женихи володарки славетної, – маю
Те вам сказати, до чого у грудях мій дух спонукає.
А особливо тебе, Еврімаху, й тебе, Ангіною
Богоподібний, благаю, подав-бо ти слушну пораду –
Лук залишити сьогодні, на волю богів це поклавши.
280] Завтра ж нам бог перемогу пошле – кому забажає.
Дайте ж но лук мені гладко обточений, щоб перед вами
Спробувать руки і міць свою міг я, чи є ще у мене
Сила, що мав я раніше колись у гнучких своїх м'язах,
Чи змарнували її недоля моя і блукання».
285] Так він сказав, женихи ж обуренням всі запалали
З страху, що справді він зможе обточений лук натягнути.
Лаять чужинця почав Антіной і на нього кричати:
«Ах, приблудо нещасний! Ти розуму зовсім позбувся!
Мало тобі, що на учті спокійно між нас, благородних,
290] Ти ось сидиш, і їси безборонно, і наші розмови
Й бесіди слухаєш тут. Адже досі ніхто із чужинців,
А з жебраків особливо, не слухав ще наші розмови.
Медосолодким вином одурманений ти. Воно шкодить
Кожному, хто його п'є на всю пельку, не знаючи міри.
295] Славному Еврітіону-кентаврові, як до лапітів
Та до відважного духом вождя їх прибув, Пірітоя,
Шкоди воно ж завдало. Вином затуманивши розум,
Бешкету в буйстві накоїв він в домі того Пірітоя.
Гнівом охоплені, з місць своїх разом схопились герої,
300] Витягли разом за двері його і нещадною міддю
Вуха і ніс відтяли. А він, одурманений зовсім,
Так і пішов з божевіллям в своєму безумному серці.
От між людей і кентаврів відтоді пішла ворожнеча, –
Перший же лиха собі і завдав він, вином тоді впившись.
305] Попереджаю й тебе про біду я велику, якщо ти
Лук натягатимеш тут. Співчуття ти ні в кого не знайдеш
В нашій країні, коли ми тебе в кораблі чорнобокім
На суходіл, до Ехета-державця, губителя смертних,
Вирядим. А відтіля вже рятунку нема. Тож спокійно
310] Пий і не дуже спіши з молодими в змагання вступати».
Мовить, озвавшись до нього, тоді Пенелопа розумна:
«Ні, Ангіною, було б таки несправедливо й негарно
Кривдить гостей Телемаха, що в дім цей до нього приходять!
Справді ти думав, що знайде цей гість у руках своїх силу
315] Лук Одіссеїв як слід натягнуть і, поклавшись на неї,
В дім свій мене поведе і візьме собі за дружину?
Сам в глибині свого серця надії він цеї не має.
Отже, нема чого вам своєю журитись душею,
Далі учтуйте собі, – з нічого нічого й не вийде».
320] В відповідь так Еврімах, син Поліба, до неї промовив:
«Мудра Ікарія донько, славетна умом Пенелопо!
Хто б таке думав, що він тебе візьме, – нічого не вийде.
Ми боїмося лише від мужів і жінок поговору,
Щоб між ахеями роду низького не мовив хто-небудь:
325] Значно слабіші мужі дружину відважного мужа
Сватають тут, а самі ж і лук натягнути не можуть.
А заблукав сюди зайда, якийся чужинець жебрущий,
Легко лук натягнув і залізо прошив він стрілою.
Так говоритимуть, нам же велике то буде безчестя».
330] Відповідаючи, мовить йому Пенелопа розумна:
«Ні, Еврімаху, для тих уже досить неслави в народі,
Хто не соромиться дім і маєток увесь об'їдати
Славного мужа. Яке ж ви вбачаєте в тому безчестя?
Цей же чужинець і зростом високий, і постаттю дужий,
335] І запевняє, що знатним він може хвалитися батьком.
Дайте ж бо лук йому гладко обточений – хай вже побачим.
От що скажу я тобі, і справді воно так і буде:
Якщо натягне він лук і дасть Аполлон йому славу,
В плащ, і хітон одягну його, й в інше одіння красиве,
340] Гострого дам йому списа від псів і людей захищатись,
Меч йому дам я двосічний і пару сандалій на ноги
І споряджу, куди серцем своїм і душею він прагне».
Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:
«Мати моя, кому схочу, то й дам я цей лук, бо, крім мене,
345] Права не має з ахеїв ніхто його дать чи не дати,
Скільки їх тут не кермує, на цій кременистій Ітаці,
Скільки не є й з островів близ Еліди, багатої кіньми.
Не заборонить ніхто проти волі моєї, як схочу
Дати чужинцеві лук той назавжди – нехай собі носить.
350] Краще до себе вертайся й пильнуй там своєї роботи –
Кросен своїх, веретен – та доглянь, щоб служниці у домі
Всі працювали як слід. А розмови про лук – чоловіча
Справа, найбільше ж – моя, бо я лише в домі господар!»
Подиву повна до себе вернулась тоді Пенелопа,
355] Синове слово розумне їй глибоко в душу запало.
В горницю верхню вона із служницями вийшовши, довго
Плакала за Одіссеєм, за мужем коханим, аж поки
Сном їй солодким повіки звела ясноока Афіна.
Лук же зігнутий узяв і поніс свинопас богосвітлий,
360] А женихи усі разом тоді на весь дім закричали.
Дехто й таке говорив із тих юнаків веледумних:
«Гей, куди це ти лук той несеш, свинопасе нещасний?
Скоро, приблудо, тебе між свиней твоїх там, на безлюдді,
Пси поїдять, що їх сам згодував ти, якщо милосердний
365] Буде до нас Аполлон і всі інші богове безсмертні».
Так вони мовили, він же той лук, де ішов, там і кинув,
Зляканий тим, що усі женихи на весь дім закричали.
Та Телемах з свого боку погрозливо крикнув до нього:
«Тату, лук віднеси! Тож не кожного слухати треба.
370] Хоч я й молодший за тебе, а можу тебе камінцями
Вигнати в поле, адже набагато я силою дужчий.
От якби я так же само й за всіх женихів гордовитих,
Скільки є в домі, був би руками і силою дужчий!
От би напевно тоді я примусив із нашого дому
375] З жахом забратися тих, що чинять отут неподобства!»
Так говорив він, і в відповідь весело зареготали
Всі женихи, й відлягло в них на серці від гніву тяжкого
На Телемаха. Свинар поніс тоді через господу
Лук і його велемудрому дав Одіссеєві в руки.
380] Вмить він гукнув годувшіьницю й мовив старій Евріклеї:
«От що звелів Телемах, розумна моя Евріклеє!
Позачиняй усі двері в господу на засуви щільно.
Вчує ж яка з челядинок чи стогін, чи крик чоловічий
В замкнених наших покоях, ні одна з кімнати за двері
385] Хай не виходить, хай тихо сидить біля праці своєї».
Так він промовив, у неї ж безкрилим лишилося слово,
І до кімнат, де жили вони, двері сама зачинила.
Вискочив мовчки тоді із дому Філотій за двері
Й браму замкнув, що веде в обгороджене муром подвір'я.
390] Біля сіней корабельна там линва лежала, з начосів
Звита папірусних. Нею він засув зв'язав на воротях,
А повернувшися, сів у крісло, з якого підвівся,
Й на Одіссея зорив. А той на свій лук роздивлявся,
Так його й сяк уважно з усіх розглядаючи боків,
395] Чи не сточили ще рога в відсутність господаря черви.
Дехто й таке говорив, на сусіда свого позирнувши:
«Знається, видно, й на луках приблуда цей злодійкуватий.
Думати можна, що й дома у нього є лук такий самий
Чи змайструвати такого ж він хоче. В руках-бо все крутить
400] Так уже й сяк його цей от на збитки удатний бродяга».
Інші й таке говорили із тих юнаків велемудрих:
«Хай би так само йому і назавжди у всьому щастило,
Як коли-небудь він лука здолає цього натягнути!»
Так женихи говорили. В той час Одіссей велемудрий,
405] Лук свій узявши великий, увесь його пильно оглянув.
Як чоловік у грі на формінзі і співах умілий
Легко струну на кілочок новий натягнути здолає,
Скручену кишку овечу з кінців із обох прив'язавши, –
Так без зусилля свій лук натягнув Одіссей велемудрий.
410] Зразу ж тоді й тятиви правицею злегка торкнувся –
Дзвінко вона пролунала, мов ластівки голос чудесний.
Смуток великий серця охопив женихам, їх обличчя
Зблідли. Сам Зевс громозвучну тут виявив з неба ознаку.
Серцем зрадів витривалий в біді Одіссей богосвітлий
415] З того, що син гнучкомудрого Кроноса дав це знамення.
Бистро узяв він стрілу, що самотньо одна лиш лежала
З краю стола, – усі інші в місткому були сагайдаку
Сховані, – їх на собі ахеї ті мали зазнати.
Взявши за держално лук, почав тятиву від зазубрин
420] Сидьма натягувать він і, націлившись, випустив бистру
З лука стрілу. Анітрохи не схибив він, жодного вушка
Не зачепив у сокирах, усі їх стрілою прошивши
Міднотяжкою. Тоді Одіссей Телемахові мовив:
«Не осоромив тебе, Телемаху, твій гість, у покоях
425] Сидячи цих, – несхибно у ціль я улучив, недовго
Лук цей натягував я. Ще сила моя збереглася,
Марно мені женихи докоряють, даремно безчестять.
Ну, а тепер і вечерю вже час готувати ахеям,
Поки ще видно, а потім ще й іншої втіхи спожити
430] В співах з формінгою, – це наймиліша є учти окраса».
Мовивши так, він бровами повів. Мечем мідногострим
Підперезавсь Телемах, богорівного син Одіссея,
В руки взяв списа свого і ззаду за батьковим кріслом
Став поблизу біля нього, озброєний сяйною міддю.
14
- Предыдущая
- 14/16
- Следующая
