Лiкарськi рослини Прикарпаття - Гладун Ярослав - Страница 21

• Предыдущая
• 21/36
• Следующая

(Polygonatum multiflorum L.)

(Nymphaea alba L.)

Родина лататтєві (Nymphaeaceae)

Водяна рослина; до дна водойми прикріплюється великим міцним кореневищем товщиною до 10 см, вкритим бурими лусками. Від нього на поверхню води на довгих черешках піднімаються плаваючі великі цілісні листки овальної форми з серцевидною основою. Великі красиві квітки сидять по одній на кінцях довгих бурих квітконіжок, що також відходять від кореневища. Черешки і квітконіжки дуже міцні й еластичні. Всі частини квітки розміщуються по спіралі. Віночок з численних білих пелюсток оточений зеленими (із зовнішнього боку) і білуватими (з внутрішнього) чашолистками. Пелюстки зменшуються до середини і переходять у численні тичинки з довгими жовтими пиляками. В центрі квітки — маточка з оранжевою променистою приймочкою. Квітки на ніч ховаються у воду, але тільки-но зійде сонце, вони спливають на поверхню у вигляді великих овальних бутонів, які через деякий час поволі розкриваються у білосніжні квітки. О 5-6-й годині вечора квітки починають повільно закриватися і занурюються у воду. Занурення квітки у воду — це пристосування до захисту від надмірного випромінювання тепла у нічні години, коробочка. Цвіте в червні-липні. Росте в лісах, чагарниках у лісових і лісостепових районах, здебільшого в Карпатах і Прикарпатті. Зустрічається порівняно рідко.

Назва роду походить від кельтського слова, що означає "білий" (у багатьох видів лілії віночок білий). Можливо, що назва походить від римської назви цього роду. Видова назва пов'язана з тлумаченням алхіміків про те, що рослина нібито походить з Марса.

Цибулини лілії лісової їстівні, нагадують за смаком каштан. Рослина медоносна, запилюється переважно нічними метеликами. Окремі екземпляри живуть до 22 років.

Єдиний на Україні вид цього роду, що росте в дикому стані, підлягає охороні, занесений до Червоної книги.

(Lilium martagon L.)

(Arctium lappa L.)

Родина складноцвіті (Asteraceae (Compositae)

До початку XIX ст. лопух не був відомий у Західній Європі. Його занесла сюди російська кіннота після розгрому армії Наполеона. Тепер ця рослина у Франції росте як бур'ян. В Японії лопух вважають городньою овочевою рослиною і культивують під назвою «гобо». Підсмажені корені додають до кави замість цикорію.

Лопух справжній — дворічна трав'яниста рослина до 1,5–2 м заввишки, із стрижневим м'ясистим розгалуженим (до 60 см завдовжки) коренем. Стебло прямостояче, ребристе, червонувате, шерстисте. Листки з черешками, великі, широкосерцевидно-яйцеподібні, здебільшого цілокраї, рідше виїмчасто-зубчасті, зверху зелені, шерстисті, зісподу сіроповстисті. Верхні листки яйцеподібні, загострені, здебільшого із заокругленою основою. Квітки зібрані в кошики розташовані щитком. Обгортка черепитчаста, складається з шипуватих, загострених на верхівці гачкуватих листочків. Квітки в кошику двостатеві, трубчастим на верхівці п'ятизубчастим пурпуровим віночком. Сім'янки з чубкол коротких зазублених щетинок.

Цвіте з червня до середини серпня. Плоди достигають у серпні — вересні

Росте як бур'ян. Зустрічається на смітниках, біля жител і доріг, } лісах, на полях поодиноко і групами.

У коренях лопуха справжнього містяться полісахарид інулін (в сухю коренях — 37–45 %), протеїни (близько 12 %), ефірна олія (до 0,17 %) пальмітинова і стеаринова кислоти, ситостерин та стигмастерин; у насінні — глікозид арктин, а в листках дубильні речовини, слиз та ефірна олія.

У народній медицині корені лопуха використовують як сечогінний потогінний засіб, а також при подагрі, цукровому діабеті, каменях у нирках печінці, захворюваннях шкіри (екземи, вугри, лишаї), золотусі, виразці шлунка. Настій коренів на оливковій олії відомий під назвою "реп'яхова олія1 як засіб, що запобігає випаданню і сприяє росту волосся на голові.

Добре розмножується насінням, яке висівають восени або навесні ю ділянках, не придатних для вирощування інших рослин. Догляду не потребує ЧЗДіг Заготовляють корені рослин першого року життя восени (вересень — жовтень), а другого року — рано навесні, на початку відростання (квітень), ї) викопують лопатами, очищають від землі, обрізують надземну частину і тонн корені та відразу промивають у холодній воді. Потім відбирають товсті корен звільняють їх від кори і сушать надворі або на горищах під залізним дахом чі під навісами з доброю вентиляцією, розклавши тонким шаром на папері, мішковині.

Кореневище в гомеопатичній практиці застосовують як сечогінне, в народній медицині — як сечогінний, відхаркувальний та болезаспокійливий засіб. У вигляді водного настою корінь вживають при захворюваннях нирок і сечового міхура, шлушшво-кишковото тракту, тгра гадокрув'ї. ^овташшл — дзія. миття голови при випаданні волосся.

Розмножується вегетативно (поділом коренів) і насінням. Останнє висівають навесні з міжряддями 35–40 см; сходи з'являються на 20-30-й день (при осінній сівбі — у квітні). У перший рік життя рослина утворює розетку з листків. Починаючи з другого року регулярно цвіте (в червні) і плодоносить (в серпні). У перший рік посіви обов'язково прополюють, грунт розпушують. Аналогічні роботи виконують і в наступні роки.

При вегетативному розмноженні корені також висаджують з міжряддями 35–40 см. Спочатку грунт поливають. Після укорінення коренів міжряддя прополюють і розпушують. Вирощують любисток у садах і на городах як декоративну та пряну рослину.

Заготовляють корені восени, їх сушать у добре провітрюваних приміщеннях. Висушені корені швидко вбирають вологу і уражуються грибками, тому їх слід зберігати в сухому місці.

(Platanthera bifolia L.)

Родина орхідні (Orchidaceae)

Рослина висотою 25–50 см, з суцільними бульбами, двома майже супротивними еліптичними прикореневими листками на крилатих черешках і довгою рідкою китицею білих запашних квіток на довгому квітконосі. Великі, зеленувато-білі квітки надзвичайно химерної форми, схожі на метеликів. Три пелюстки віночка сходяться біля верхівки, 2 — розпростерті, а третій, язичковидний, звернений донизу (так звана губа), значно більший від інших, відрізняється від них формою. Біля основи він має довгу вигнуту циліндричну шпорку, яка в 1,5–2 рази більша, ніж зав'язь. Плід — коробочка. Насіння, як у всіх орхідних, дуже дрібне, пилувате. Квітки мають чудовий запах, особливо присмерком, коли багато виділяється пахучих речовин; ось чому в деяких місцевостях цю рослину називають ще нічною фіалкою. Цвіте в червні — липні. Росте в заростях чагарників, у тінистих листяних і мішаних лісах, на лісових галявинах, узліссях.

Назва роду походить від грецьких слів, що в перекладі означають "широкий пиляк". Видова назва означає «дволиста».

Білий колір квіток і сильний запах приваблюють нічних метеликів, які запилюють рослину. Декоративна рослина. Як і всі орхідні, підлягає охороні, занесена до Червоної книги. На Україні росте 2 види любки. У бульбах любки, порівняно невеликих за розміром, нагромаджуються слиз (до 50 %), крохмаль (до 30 %), декстрин (до 10 %), деякі тонізуючі речовини. Народна медицина рекомендує бульби любки виснаженим хворим при шлунково-кишкових захворюваннях, кашлі, хворобах зубів, а листя як зовнішнє при наривах. Бульби доцільно використовувати як обволікаючий засіб при отруєні (при цьому уповільнюється всмоктування токсичних сполук).

• Предыдущая
• 21/36
• Следующая