СКІФСЬКА ОДІССЕЯ - Костенко Ліна - Страница 3
- Предыдущая
- 3/10
- Следующая
а він знайомий був з опікуном.
Знав городища, і степи, і плавні.
Чув цілий хор людських різноголось.
Та вище, де Дніпро не судноплавний,
і Геродоту буть не довелось.
Віки мовчать. Душа не б’є на сполох.
Порожніх слів намножилась лушпа.
І тільки час від часу археолог
якесь віконце в правду прокопа.
Наука вглиб, і праця титанічна.
Загадка, не розгадана здавен, —
чи це була експансія етнічна,
чи це союз споріднених племен?
Це люд місцевий чи це люди східні, —
у цьому вчені теж неоднозгідні.
Та тільки хто б на чому не спинився,
яких припущень ми б не спорудили, —
коли цим горам Київ ще й не снився,
тут люди вже на мамонта ходили.
Коли в лісах ревли іще буй-тури, —
Дажбогу сонце приміряло німб,
і люди чорноліської культури
жили, співали, сіяли свій хліб.
Які б тут не були стовпотворіння,
хто б звідки не накочував сюди,
а люд був корінний тут, бо коріння
в такому грунті глибоко сидить.
Тут землі щедрі. Тут річок без ліку.
Всіляки руди в надрах залягли.
І через те отак тут споконвіку —
життя і смерть на відстані стріли.
Які тут не прокочувались орди!
Яка пройшла по землях цих біда!
Мечем і кров’ю писані кросворди
ніхто уже повік не розгада.
Немає дат, немає фактів голих,
усе дійшло у вимірах легенд.
Але в курганах скіфських — не монголи.
На пекторалі — теж не Орієнт.
Повірить можна в будь-яку легенду.
Теорій напридумувать за трьох.
Не можна брати істину в аренду
і сіяти на ній чортополох.
В цілому ж скіфи — воїни, мужі,
ходили в битви, а не в грабежі.
І хоч було в них війська не мільйон,
не переміг їх сам Зопіріон.
Хоча був ласий до таких земель,
щоб їх перетворити на колонії,
не той Пилип, що з конопель,
а той Філіпп, що з Македонії.
Персидський цар, скоривши Вавілон,
пішов на них, — це був могутній Дарій.
Повівши військо степом напролом,
за тиждень був готовий на гербарій.
На цей раз скіфи одступали,
бо ворогів було як мли.
Ковтнули Дарія степами,
а потім вроздріб потовкли.
Були в бою несамовиті.
Носили панцирі і світи.
На литках поножі ольвійські,
шоломи часом іллірійські.
Варили бринзу. Ждали паші.
По сіль ходили в той же Крим.
А хто з одної випив чаші,
той був навіки побратим.
Щоб з’ясувати справи всі ці дальні,
символіці належне віддамо.
Поглибивши контрасти соціальні,
їм з неба впало також і ярмо.
Хто мав худоби тисячу голів,
а хто плуганивсь парою волів.
Були й раби. Рабами торгували.
І серед них філософи бували.
Наприклад, Біон був Бористеніт,
котрий любив на площі гомоніть.
І він був раб, і батько був рабом,
і довелось нелегко їм обом.
В порту почавши із соління риби,
він був засновник жанру діатриби.
Втонули в часі імена митців,
і те ім’я, що мало буть крилатим.
Колись було сім грецьких мудреців —
з них Анахарс був скіфом, паралатом.
Про скіфів добре згадував Есхіл.
В Гомера є, що скіфи — справедливі.
В цьому краю царів і пастухів
суворі люди, горді і вродливі.
Любили степ, і волю, і пісні.
Приносили присягу при вогні.
Стріляли з лука, билися мечами.
Зі списа їли здимлений шашлик.
Недаром "скіф" колись і означало —
суворий, грізний, воїн-степовик.
Послів приймали закордонних.
Царівен видавали за моря.
Також дочка царя Ассаргадона
була жоною скіфського царя.
Прибувши на тодішній бригантині,
в часи непримиренних ворожнеч,
вона йому, крім посагу у скрині,
везла од батька ассірійський меч.
Тому природно, що сусідній грек
не хтів би з ними розбивати глек.
Від цього мав прибутки немалі.
Торги були йому безперешкодні.
Бо амфори, прикопані в землі,
тримали довго вина прохолодні.
Він тут бував не раз уже й не два.
Базари знав — що де почім і скільки.
Вже навіть вивчив деякі слова —
як буде "хліб" і "здрастуйте" по-скіфськи.
Грек знав своє купецьке ремесло.
Міг одурити скіфа, не без того.
На древі рік, що в море проросло,
чув шурхіт листя срібно-золотого.
Але ж у них товарів тут завізно.
Все далі й далі гнав його зюйд-вест.
Він навіть бачив, як кував залізо
у скіфів царських велетень Гефест.
У них є все — пшениця, хутро, вовна,
і риба, й мед, і добрі води рік.
Вторгує грек, і подорож чудовна,
і є про що розказувать весь вік.
Бо як, було, він вернеться додому,
та як накличе всіх на рибу з Дону,
та як розкаже про свої пригоди —
сусіди всі дивуються три годи.
Хоч, звісно, йшлось не про облогу Трої,
і він купець, а зовсім не герой.
Але якби так рясно на героя,
то вже б давно не вистачило Трой.
Його грекиня теж не Пенелопа
і не чекала воїна з боїв.
Не бачив він кикона і киклопа
і в лотофагів лотоса не їв.
Але він теж не так собі гречин,
хоч взяв за душу невідомо й чим.
Чи що пролежав два тисячоліття?
Чи що на міф давно вже неполіття?
Чи що не простий, а Ольвійський гість
хоч дещицю про скіфів розповість.
От грек пливе і просто з інтересу,
бувало, зійде, глипне в далину.
Вівтар жертовний богові Аресу
такий там скіфи возвели, що ну!
Бо ж бог Папай був мирний бог на світі.
Вогонь домашній берегла Табіті.
Також красуня їхня, Аргімпаса,
на вечорницях била в тулумбаса.
Пастуший бог полохав перепілку,
з очеретини вирізав сопілку.
А бог Арес був богом над богами,
бо світ кишів навколо ворогами.
Тож навезуть возів стонадцять хмизу,
ввіткнуть меча та як підпалять знизу! —
аж гуготить багаття до небес.
Непереможний скіфський бог Арес! —
що в тім вогні присутній був як знак —
короткий меч, священний акинак.
Колись до них жили тут кіммерійці,
ті, що про них писав іще Гомер,
а щонайперш згадали ассірійці
в клинописах ще хтозна-яких ер.
- Предыдущая
- 3/10
- Следующая