Соляріс - Лем Станислав - Страница 27
- Предыдущая
- 27/47
- Следующая
Жах, який викликають ці почвари-гіганти, пояснюється не їхнім зовнішнім виглядом, хоч він і справді може навіяти кошмарні сни. Його скоріше породжує те, що в межах симетріад нема нічого постійного, нічого певного, там не діють навіть фізичні закони. Саме це давало дослідникам симетріад підставу дедалі наполегливіше стверджувати, що живий Океан розумний.
Симетріади виникають раптово. Їх утворення схоже на виверження. Незадовго до того Океан починає сліпуче блищати, немовби вся його поверхня в кілька десятків квадратних кілометрів раптом покрилася склом. При цьому ні його густота, ні ритм хвилювання не змінюються. Іноді симетріада виникає там, де був нурт, який усмоктав у глибину «швидкуна», але таке буває рідко. Минає якийсь час, і склиста оболонка здувається потворним пухирем, у якому, мінячись, відбиваються весь небосхил, сонце, хмари, обрій. Схожу на спалахи блискавки гру кольорів, викликану почасти поглинанням, а почасти заломленням світла, ні з чим не порівняти! Особливо разючі світлові ефекти властиві симетріадам, які виникають під час голубого дня, а також перед самісіньким заходом сонця. Тоді складається враження, що з надр однієї планети народжується друга, яка щомиті подвоює свій об’єм. Сліпуча куля, ледве піднявшись з глибини, розтріскується біля вершини на вертикальні сектори. Однак це не розпад. Ця стадія, не зовсім удало названа «фазою квіткової чашечки», триває всього кілька секунд. Спрямовані до неба перетинчасті дуги повертаються, зростаються десь у невидимій глибині й починають блискавично формувати щось на зразок кремезного торса, всередині якого відбуваються одночасно сотні явищ. У самому центрі (вперше його дослідила експедиція Гамалії в складі сімдесятьох чоловік) з гігантських полікристалів утворюється вісьовий несучий стержень, який іноді називають, може, й не дуже вдало «хребтом». Химерна архітектоніка цієї центральної опори підтримується in statu nascendi вертикальними стовпами рідких, майже водянистих драглів, які безперервно б’ють з кілометрових западин. При цьому велет видає глухий, протягливий рик, а довкола, знавісніло хлюпочучи, здіймається вал сніжної, крупнопористої піни. Потім від центра до країв починається складне обертання потовщених площин, на які нашаровуються відклади тягучої маси, що підіймається з глибин; водночас гейзери, про які я щойно згадував, застигають і перетворюються на рухливі, схожі на щупальці колони, пучки їх спрямовуються в точно визначені динамікою всієї конструкції місця і тепер скидаються на велетенські зябра зародка, що росте з неймовірною швидкістю; у цих зябрах струменіє рожева кров і темно-зелена, майже чорна, вода. З цієї миті симетріада починає виявляти свою найдивовижнішу властивість — здатність моделювати чи, точніше, зупиняти дію деяких фізичних законів. Передусім треба відзначити, що не буває двох однакових симетріад і геометрія кожної з них — немовби новий «винахід» живого Океану. Далі симетріада створює в собі те, що часто називають «машинами миттєвої дії», хоча ці конструкції анітрохи не схожі на машини, збудовані людьми; йдеться виключно про порівняно вузьку й через те немовби «механічну» цілеспрямованість дії.
Коли гейзери, які б’ють з безодні, роздуваються, тужавіють, обертаючись на товстостінні галереї та коридори, що розходяться навсібіч, а «перетинки» зводять систему пересічних площин, нависів, склепінь, симетріада починає виправдовувати свою назву, кожному утворенню біля одного полюса відповідає точнісінько таке ж саме утворення біля полюса протилежного.
Хвилин через двадцять—тридцять гігант починає повільно занурюватись, іноді відхиляючись від вертикальної осі на вісім—дванадцять градусів. Симетріади бувають великі й малі, але навіть карликові після занурення здіймаються метрів на вісімсот над рівнем Океану і їх видно на відстані доброго десятка миль. Найбезпечніше проникнути всередину симетріади одразу ж після відновлення нею рівноваги, коли вся система перестає занурюватися в живий Океан і знову набуває вертикального положення. Найзручніше для проникнення місце розташоване трохи нижче від вершини симетріади. Порівняно гладеньку полярну «шапку» там оточує простір, подірявлений, мов решето, гирлами внутрішніх камер і тунелів. У цілому ж ця формація — тривимірне втілення якогось рівняння вищого порядку.
Як відомо, кожне рівняння можна виразити мовою вищої геометрії, побудувати еквівалентне йому геометричне тіло. В такому розумінні симетріада — родичка конусів Лобачевського і від’ємної кривини Рімана, але через свою неймовірну складність родичка дуже далека. Це скоріше велетенська, що сягає кількох кубічних миль, модель цілої математичної системи, причому модель чотиривимірна, бо співмножники рівнянь виражаються також і в часі, і в змінах, що відбуваються з його плином.
Найпростішою, певна річ, була думка, що перед нами не що інше, як «математична машина» живого Океану, створена у відповідних масштабах модель розрахунків, потрібних йому для якоїсь невідомої нам мети. Але цю гіпотезу Фермона нині вже ніхто не підтримує. Вона була вельми спокуслива, однак уявлення, нібито за допомогою таких титанічних вивержень, де кожна з часток відповідає формулам математичного аналізу, до того ж дедалі складнішим, живий Океан розгортає таємниці матерії, космосу, буття, проіснувало недовго. Надто багато можна знайти в глибині симетріади явищ, які суперечать такій, по суті, простій, навіть по-дитячому наївній, як дехто вважає, інтерпретації.
Не бракувало і спроб створити якусь доступну модель симетріади, її наочну аналогію. Досить популярне пояснення Аверяна, який запропонував таке порівняння: уявімо собі стародавню земну споруду часів розквіту Вавілона, зведену з живої, збудливої й еволюціонізуючої речовини; архітектоніка її плавно поминає низку перехідних фаз, набираючи на наших очах форм грецької і романської архітектури, потім колони робляться тонкими, наче стебла, склепіння стає ніби невагомим, підноситься вгору, загострюється, арки перетворюються на круті параболи, а відтак заламуються, як у готиці. Готика, що виникла в такий спосіб, досягає досконалості, потім старіє, дотеперішня її строгість стрімкого поривання, злету змінюється вибухом оргії пишноти, на наших очах розквітає химерне бароко; якщо продовжувати цей ряд, розглядати всі ці утворення як етапи існування чогось живого, то врешті можна прийти до архітектури космодромічної епохи і водночас хоч трохи наблизитись до розуміння того, що таке симетріада.
Але таке порівняння, хоч його розвивали й збагачували, навіть спробували проілюструвати спеціальними моделями й фільмом, у найкращому разі — тільки доказ нашого безсилля, у найгіршому — спроба ухилитися від проблеми, а то й просто омана, бо симетріада не схожа ні на що земне…
Людина може сприйняти зразу зовсім небагато; вона бачить тільки те, що відбувається перед нею, тут, у даний момент, але уявити собі безліч процесів, які відбуваються одночасно, хай навіть взаємопов’язаних, таких, що доповнюють один одного, не здатна. В цьому можна пересвідчитися навіть на підставі порівняно простих явищ. Доля однієї людини може важити дуже багато, долю кількох сотень простежити важче, а долю тисячі чи мільйона осягнути просто неможливо. Симетріада — мільйон, ні, навіть мільярд, піднесений до ступеня безмежності, вона — сама неймовірність; що з того, що в глибині одного з її нефів, який є лише збільшеним у десять разів простором Кронеккера, ми — наче мурахи, завмерлі в живому склепінні, що бачимо перед собою велетенські площини, які стрімко здіймаються вгору й тьмяно виблискують у світлі наших ракет, спостерігаємо їхній взаємозв’язок, плавність ліній та бездоганну досконалість форм, — усе це тільки мить, бо в цій архітектоніці головне — рух, зосереджений і цілеспрямований. Ми спостерігаємо лише окремий фрагмент цього процесу, коливання однієї струни в симфонічному оркестрі супергігантів і знаємо — але тільки знаємо, а не розуміємо,— що водночас над нами й під нами, в стрілчастих безоднях, недоступних нашому зору й уяві, відбуваються сотні тисяч і мільйони перетворень, пов’язаних між собою, наче ноти, математичним контрапунктом. Хтось назвав симетріаду геометричною симфонією; якщо це й справді так, то ми — її глухі слухачі.
- Предыдущая
- 27/47
- Следующая
