Выбери любимый жанр

Дикі білі коні - Білик Іван Іванович - Страница 12


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

12

Боримисл похмуро дивився на трьох вивідників, які йшли слідом полянської дружини, й мовчав.

- І рід увесь можеський до третього коліна стребити.

— Вельми єси лютий.

— На те й імено таке маю, — відповів Пугачич, і важко було зрозуміти, чи він жартує, чи мовить упрост. — А ти борися з мислями своїми, та гляди, щоб не змогли вони тебе…

А мислі таки змагали молодого жупана. Полянський князь мусить згибнути, й син його теж… А що буде далі? Закоториться розпрями вся земля, й не відомо, хто куди руку потягне, чи за ним, чи супротиву йому, й стане держава схожа на займище диких коней, у якому з'явилося два ведуни. Й тепер се, а не смертельний гріх чужої, ба й не чужої, а таки родацької крові, бентежило Боримисла. Поділиться земля, й один скаже одне, а другий інше, — й чи не радітиме з того третій, персіянин Дарій, як радіє зараз, коли всі поховалися в кущі, мов олені перед зграєю вовків?

Думати було про що, й Боримисл уперше згадав слова Великого князя, мовлені тоді на з'їзді: «Одрок ще єси…» А що ж діяти, коли старі обважені тілом і духом?

— Право речеш, — сказав він Лютові Пугачичу; той злякано подивився на нього, й Боримисл аж тепер збагнув, що всі ті його речі були й для власного заспокоєння, й що сіверський князь так само з жахом думає про завтрашнє безневинне кроволиття. — Так і вчинимо! — майже крикнув жупан, щоб додати зваги й йому, й собі з ним разом.

Сліди були чіткі й ще навіть вогкі. Поряд із гуртовою витолоченою стежкою тяглась окрема вервечка — котрийсь руський дружинник увесь час ішов трохи збоку від решти, й заднє праве копито його коня було розковане. Та хоч як удивлялися переслідувачі, попереду один за одним тяглись голі горби та жовтоглинні яруги.

— Бан! — урешті вигукнув Калев, і на його й вийшло. Невдовзі вся сотня кривичів і словін із Вячкою попереду напинила коней і почала розсідлувати.

Боримисл не рушив з місця, й Вячка сам підійшов до нього:

— Вот і я пришоу, жупане. Теперя стачить?

— Для чого? Бити Дарія? — Боримисл показав рукою на кілька сот коней і вершників у лузі.

— Не, бити Ярополка!

Боримисл нахмурився. Всі говорять одне й те саме, й жодному невтямки, що то за річі. Він одповів банові:

— Не поляни вороги нам, Вячко, а перси.

— Я й не гутарю, што поляни! Я гутарю про Ярополка, жупане. Я шоу за Ярополком. Ми насягнемо його колі нє ввечері, то заутра вранці.

Базар відразу підхопив його думку й, вирахувавши на пальцях, замахав чорним клобуком у самі вічі Боримислові:

— Вячка — сотня, ти — сотня. Два сотня! Моя мало, й Калев мало — сотня! Три сотня! Три! А Ярополк — сотня, й Патяй мало — сотня і половина! Будеш Великий княз, Боримисле!

Жупан люто блимнув на бродницького вождя, та Калев теж підтримав Базара:

— Ага! Ага!

Боримисл проблукав серед верболозу до пізніх полуднів, а коли з-за Мертвоводу знявся пружний вітер і кущі лягали майже до землі, він зважився, й той вітер, що гнав у бік руського князя, лише зміцнив Боримисла на думці. Кумири теж устали супротиву Ярополкові, й тепер Великого князя ніщо вже не могло порятувати.

Він сказав чільникам трьох племен, що не відцуралися його й у найтяжчу хвилину:

— Сідлайте!

Й вони охоче виконали сю повелю, як досі виконували повелі руського князя, й коли б тепер Боримисл запитав їх, чиї вони, руські чи древлянські, жоден із сих трьох мужів не повагався б.

І ся нова думка нуртувала в його душі й до самого вечора, й до середночі, поки сиділи вчотирьох навколо багаття вже біля іншої річки, Синюхи. Й Боримисл урешті таки спитав чудського вождя:

— Платив досі дань полянському князеві, то пощо ж не маєш хоті платити перському?

— Платити дань Калев не боїться. Й Чудь платити дань не боїться. Так вели кумири. У дань чудини пускай. А в душу — не пускай! Руський князь дань бере, а в душу не лізе. Русини кланяйся руським кумирам, чудь кланяйся чудським. Русини говори по-русинському, а чудини — по-чудському.

— Так пощо ж одкладаєшся від полянського князя, коли він такий ліпий? — гримнув Боримисл, бо вже все вирішив про Ярополка, вирішив для себе, а то головне.

— Дань — може, а рать — не може, — відповів світлобородий чудин, і тим було сказано все. Навіть Вячка та Базар мовчки сиділи, й то теж означало згоду. Відразу за спинами в них блимали вогні дружинників, і сі люди мали добре знати, на що йдуть і що пантрує їх попереду. А ще далі хоркали спутані коні, жменька, три сотні скакунів — усе, що мав зараз Боримисл. То було майже смішно, коли подумати, яка рать суне сюди від Дунаю, й древлянин одганяв сю думку. Завтра має покотитися в траву дві голови, й Боримисл мовчки звернувся до небожителів: «Дай мені, Боже, сили, подаруй мені той гріх кривавий! І ти, Юре Побіднику, не підбий мого меча. Дайте звершити мені моє, а тоді… карайте…»

Перші відчули наближення великої раті жеребці. Піднявши голови, вони певний час удихали пружного вітру, й над лугом заячав їхній переливчатий клекіт. Решта коней теж перестала пастися, й чутливий до сих знаків Базар розплутав найближчого жеребця й охляп погнав до пагорка. Всі стояли й дивилися, дехто почав розпутувати коней, але жупан та Калев із Вячкою нічого не казали, й дружинники не знали, що їм робити.

Й коли Базар по якомусь часі виринув з-за гребеня й щодуху погнав униз, дружинники більше не чекали наказів. Одні ще розпутували коней, інші сиділи верхи й дивилися на вождя степовиків, а треті, збуджено перегукуючись, гнали до князя. Конюх-дружинник підвів Боримислові жеребця, та в сю хвилину перед ним здибився Базарів кінь — мало не скинув свого вершника.

Й щойно Боримисл зібрався гукати до ночівлі, як стрімкозорий Базар простяг руку вперед:

— Дивися, жупан! Там білий комоні!

Боримисл придивився й справді побачив трьох білих коней у видолинку. Можна було б подумати, що се дикі коні, яких у верхів'ях Богу пасеться тисячі й тисячі, та на сих трьох були сідла, й Боримисл здивувався.

— Поганяй, Базар, навперейми, — вихопився бродник, та древлянський вождь нетерпляче крутнув головою.

Коли вони під'їхали, коней виявилося четверо, але поряд, на самім березі сиділо троє можів. Двоє були незнайомі й, певно, якісь чужинці, а третій — син Великого князя Рядивой.

Боримисл, Лютибор Пугачич, Вячка, Базар та Калев підійшли; він устав і благально подивився на вождя Древлянщини:

— Я відаю, куди ти йдеш, брате.

Боримисла вкололо те його звертання, й він глухо спитав:

— Куди?

В Рядивоєвих очах була мольба, й жупан намагався дивитись не йому в вічі, а на синю з золотом свитку.

— Не зводь вітця мого.

— Зодкуду ти… — Боримисл аж мову втратив. Хтось мусив би їх виказати, але ж се було майже неможливе.

— Я відаю.

— Зодкуду?!

— Ще тоді, на з'їзді вбачив. По твоїх очах убачив.

Сидячи верхи, Боримисл дивився своєму пішому родакові понад голову. Сього княжича самі кумири посилали йому, й він аж розгубивсь. Лют Пугачич тримав в одній руці лук, а другою мацав пір'їну стріли в тулі, й Боримислові той його порух здавався виявом найбільшої дружби й любові. Пугачич був ладен узяти частку гріха й на свою душу, й Боримисл остережно підняв долоню.

— Візьми мене талем, і тоді мій отець учинить так, як велітимеш йому ти, — сказав Рядивой, певно, давно зважені й переважені слова, й древлянин відчув, як кров поволі відходить йому з голови й перед очима тьмяніє.

Зусиллям волі та моці він примусив кров побігти взворот, і коли в скронях знову забило й червоні пруги зникли з-перед очей, він полегшено зітхнув. Так учив його робити колись один єгиптянин, старий жрець Сета, й Боримисл аж подивувався, чому раптом згадав і того діда, й ті давні літа. Він ізсів додолу й одчув приємну млість у затерплих ногах. Тоді зняв сивий смушевий клобук, витер спітнілий од хвилювання вид, і в'юнкий карий оселедець коси йому заплутався на кілька днів неголеному тім'ї. Він пригладив його, всукав поза вухо, тоді тернув жменею щетину підборіддя — аж затріщало, й стисненим горлом проказав:

12
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело