Выбери любимый жанр

Зелена пастка - Стась Анатолій Олексійович - Страница 25


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

25

Гнітив морок. Було тихо, як у домовині. Бетон під животом, бетон нависає над головою. Я ледве утримався, щоб не порачкувати назад у комірчину. Вилаяв себе нікчемним боягузом і поплазував далі, обдираючи живіт та коліна шорстким дном бетонного пенала. Пригадав розташування кімнат і подумав, що десь близько мусила бути крайня лабораторія. За нею — ще три кімнати, в яких чаклують постаті в синтетичних комбінезонах. Далі по коридору низка дверей. Що за ними, хто за ними, цього я не знав.

Але ж вентиляційний канал пронизував усі приміщення, розташовані праворуч ліфта вздовж коридора… Значить, в кожне з приміщень я можу зазирнути! Навіть маю змогу пробратися в першу-ліпшу кімнату, виходячи із стін через люки.

Вентиляційна шахта, до якої я рвався, тепер уже не так зваблювала мене. Від хвилювання мені перехопило подих. Ось тут. Перша лабораторія. За стіною жодних ознак життя. Світло вимкнене, о пізній годині там уже немає ані душі. Рука натрапила в ніші на щиток люка. Досить натиснути зсередини, як щиток випаде — і хід у лабораторію вільний… А що буде потім? Потовкти, потрощити все, що тільки підвернеться під руки! Та чи важить що-небудь для Брендорфа саме ця лабораторія? Побувати в інших я вже не встигну. Нароблю шелесту, підніму на ноги крислатих капелюхів. Ну, а раптом десь, саме в цій кімнаті, зберігаються бактерії, оті кляті «С-17»? Вони уявлялися мені червоно-кривавими мурахами, що ворушаться в запаяних колбах. Удар, хрускіт скла — і смерть виповзе з підземелля, повіється по сельві, загуляє по землі.

Я відсахнувся від щитка, як вжалений. Довго лежав, поклавши голову на випростані руки. Примусив себе заспокоїтись. І не поспішати. Нехай підземне місто ще глибше порине в сон.

Коли мені здалося, що вже перевалило за північ, я ще раз прислухався і поволі посунувся вперед. Не зупиняючись, проминув лабораторії. Нуднуватий запах хімікатів, що вчувався весь час, доки я лежав, перебився раптом запахом міцного тютюну. Я порівнявся з якоюсь кімнатою. Біля мого обличчя з круглих вічок-отворів, неначе з маленьких ілюмінаторів, лилося світло. Незважаючи на пізню пору, за стіною сяяли плафони. В кімнаті неголосно розмовляли. Я припав до вічок.

Поряд, дуже близько від мене, сидів чоловік. Знизу було видно чоботи з товстою підошвою та ніжки крісла. Чоботи здавалися величезними й заступали всю кімнату. Я порачкував трохи назад. Тепер усе помешкання як на долоні.

На низенькій канапі, закинувши ногу на ногу, із сигаретою в зубах — фрейлейн Труда. Біля неї, навколо столика з пляшками, розташувалося троє. Збуджений, розшарілий Кносе. Поруч незнайомий вайлуватий товстун у парусиновій тужурці, з широким глевким обличчям, на якому бігали маленькі гострі очиці; коли товстун повернувся боком, я помітив, що в нього розірване вухо. І ще один — сухий, як жердина, високий дідуган, насуплений, чимось невдоволений. Одного разу я бачив його, коли він виходив з лабораторії. Люди в комбінезонах виструнчилися перед ним, як солдати перед генералом. Видно, він щойно скінчив промовляти і тепер зручніш вмощувався на канапі біля фрейлейн Труди, простягаючи руку до пляшки. Той, що в чоботях, четвертий чоловік, — білобровий комендант. Він сидів осторонь інших, тримався сковано, як гість у малознайомому домі. На столі в попільничці росла гірка недопалків, сизий тютюновий дим повз униз, поглинався вентиляцією. В мене вже сльозилися очі.

Звертаючись до сухорлявого, Кносе говорив:

— Не крутіть, Шумер! Ви боїтеся? То так і скажіть. Ми можемо обійтися і без вас. Зрештою, оператори зуміють зробити все, що треба, не чекаючи ваших консультацій.

— Не розкидайтеся словами, Кносе. Я за обережність. Вам би тільки рубати з плеча, — сердито підвищив голос дідуган. — Я повинен зважити все, перш ніж починати…

Його перебила фрейлейн Труда:

— Господи, стільки балачок! Докори, базікання — справжній тобі торг. Невже вам не досить того, що ми почули від Ларсена? Повторіть їм ще раз, шановний пане місіонер! — презирливо скривившись, вона пустила кільце диму, перевела погляд на товстуна в парусиновій тужурці. — Розжуйте їм, Ларсен!

Кносе рішуче махнув рукою.

— Фрейлейн, ми визнаємо ваші заслуги, але зараз, пробачте, не до жіночих емоцій. Прошу ближче до діла.

Фрейлейн Труда нервово зім'яла сигарету, швидко повернулася до Кносе. Вона була схожа на роздратовану кішку.

— Між вами тільки Ларсен міркує тверезо, а ви тюхтії, хоробрі лише на словах, — з викликом сказала вона. — Становище ускладнюється. За останній тиждень літаки тричі пролітали над нами. По-вашому, Кносе, це випадковість? Якби ж то! Президент Сені-Моро, цей слинявий батечко червоношкірих, перебуває під впливом всяких комуністичних радників. Він підняв військову авіацію, бо вже поінформований тими, хто має підозру про наше пристанище в сельві. Спокійно жити, як раніше, нам не дадуть. Чуєте, не дадуть! Та це навіть на краще. Ми без міри засиділися, закопалися, як кроти, і не дихаємо. Все очікуємо чогось, зволікаємо. І чинимо дурість за дурістю. Ця історія з вертольотом… Все одно там не повірили, що хлопець та дівчисько загинули без сліду. Їх розшукують, Ларсен вам розповів. Штандартенфюрера ми поважаємо за енергію, раніше він умів широко мислити. Сьогодні деякі його вчинки просто дивують. Він починає хапатися за дрібниці. Вовтузиться з хлопчиськом, носиться з думкою про переговори з радянським біологом Вовченком… Тим часом агенти Служби розслідування нишпорять навколо, принюхуються. Полігона ми не побудуємо, не встигнемо, з усього видно. То що ж нам вагатися?

— Це вже ви занадто, мила Трудо! — проскрипів дідуган. — Докоряти штандартенфюреру за те, що агенти Служби розслідування повсюди тичуть свого носа…

— Ви забуваєте про одне, Шумер, — не вгавала одноока фрейлейн. — Неприємності почалися з того, що штандартенфюрер пішов у вас на повідку. Що нам принесла акція в океані? Скажете: ми знищили глибоководну станцію, споруджену за ініціативою комуністів з Росії. А я скажу інше. Ви, Шумер, і тільки ви дали харч Службі розслідування. Ви умовили штандартенфюрера випробувати силу плазмового конденсатора на підводній колонії, бо вам хотілося похизуватися своїм винаходом. Хто вас не знає, Шумер! Вам не давала спокійно спати успішна робота колег, які займалися «С-17». Але ж погодьтеся: плазмова вибухівка — дитяча забава в порівнянні з «С-17».

— Ваші бактерії завоюють нам простір, територію, та її доведеться чимось утримувати. Тоді ви всі вхопитесь за мій конденсатор, — кинув сухорлявий Шумер. Труда не слухала його.

— Штандартенфюреру бракує рішучості, це небезпечно, особливо тепер, коли вони стривожилися. Мусимо діяти, діяти негайно! Бо буде пізно.

— Я згоден, — підвівся Кносе. Ларсен кивнув мовчки, ствердно. Той, кого вони називали Шумером, заговорив примирливо:

— В принципі я також не проти, я лишень хотів не загострювати стосунків із штандартенфюрером, адже ж він…

— Отже, домовилися, — вдоволено сказав Кносе. Видно було, що він почуває себе верховодою серед цих людей, які, без сумніву, потай від Брендорфа зібралися в кімнаті. — Контейнер винесено з камери. Ми вручимо його Ларсену. Через півгодини Ларсена тут не буде. Найближчим часом він переправить контейнер на одну з військових баз — звичайно, ця база не в Сені-Моро. В пана місіонера де з ким уже є домовленість… Операція відбудеться в ніч з десятого на одинадцяте серпня. Контейнер буде скинуто над… Гадаю, кожен з вас добре розуміє, про який саме об'єкт нашої першої атаки йдеться?

Труда поправила пов'язку на оці й порушила тишу, що раптом повисла в кімнаті:

— Двох думок тут не може бути.

Кносе обвів поглядом співрозмовників. Шумер засовався, хотів сказати щось. Очі Кносе нетерпляче свердлили його суху постать.

— Ні, ні, я не про те, з вибором об'єкта атаки покінчено, — замахав руками Шумер. — Все ж я думаю, чи не поставити до відома штандартенфюрера про нашу… домовленість. Скажімо, за день до операції? Або за кілька годин?

— Знову ви, Шумер… Це зайве! — рішуче заперечив Кносе. — До операції — нікому ані слова, а після операції штандартенфюрер сам про все взнає. І буде задоволений, от побачите. Переможців не судять! Цаар, ви повинні простежити, щоб Ларсену ніхто не перешкодив вийти звідси і залишити місто якнайскоріше. Ваша машина напоготові?

25
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело