Експедиція «Гондвана» - Тендюк Леонід Михайлович - Страница 13

• Предыдущая
• 13/44
• Следующая

І ми працювали. Біологи збирали зразки підводного рослинного світу, іхтіологи ловили жучків та рибок. Ну, а нам, гідронавтам, поки що доводилось загорати. Спуск батискафа планувався на пізніше, а підводні роботи з аквалангом, на невеликих глибинах, ми не вважали за серйозне заняття.

Люблю я море, хоч і виріс далеко від нього. По-своєму люблю.

Помітив давно: коли довго не бачу берега, проклинаю усе на світі, каюся, картаю себе, що зв'язав долю з кораблями. Ждеш, мариш пошвидше вернутися додому. Та от — земля. Минає небагато часу, як уже думаєш: коли б то, нарешті, в плавання!

Цього разу, як ніколи, рейс цікавий і з безліччю несподіванок.

Неждано-негадано начальник експедиції — він же й генеральний директор Океанологічного центру — адмірал сер Д'Юк оголосив: два дослідні кораблі залишають Великий Бар'єрний риф і приєднуються до суден, які, за Міжнародною програмою, вивчатимуть верхню мантію Землі і шукатимуть Гондвану.

Я не раз спускався під воду, здивувати мене нічим. А все одно зрадів: випадає нагода помандрувати там, де лежить легендарна Гондвана. Про неї я багато читав. Ось і зараз книжка Реклю-Драпачевського «Гондвана — земля в океані» — переді мною.

Ми перебазувалися в Арафурське, згодом — у Тіморське море. Кораблі інших експедицій ще не прибули, тому заходилися обстежувати донні наноси в лагунах тамтешніх атолів.

Якось після чергової подорожі під воду — спускалися й тут з аквалангами — я сидів на кормі і розгадував кросворд. Олівець прудко бігав по аркушику паперу.

Острів — із трьох літер — у північно-західній частині Індійського океану. Ну, звичайно, Має… Ім'я відомого пірата (шість літер). Дрейк? Ні, однієї літери не вистачає, та й розбійничав Дрейк, здається, не в цих водах. Кід, Олів'є ле Васер, Олоне? Теж не підходить. Ага, ось він, голубчик — Сюркуф! Робер Сюркуф, відомий головоріз, гроза морів, що лютував коло Сейшельських островів, а награбовані скарби заховав, до речі, десь у печерах острова Має.

Кросворд було розгадано. Та я, вже за інерцією, не переставав битися над розгадкою походження то одного, то другого слова, які самі лізли в голову.

З'ясував уже, що таке галіфе, кенгуру, томагавк (Галіфе, між іншим, прізвище людини, одного войовничого французького генерала). І раптом спало на думку: а що означає Гондвана? Ну, звісно, гонді — плем'я в Індії. Але…

Все у житті має свій код і свою запрограмованість: гм, навіть галіфе — розширені біля стегон штани, що їх одягають вояки.

Розташувавши слово Гондвана по вертикалі, я дописав:

Г — либоководне

О — бстеження

Н — аносів

Д — на

В

А — встралійських

Н — изинних

А — толах

Прочитав акровірш і сам здивувався. Так це ж, чорт забирай, справжнісінький код! Випадковий збіг, містика, фатум? Не знаю, не знаю.

…Отже, попірнаємо біля атолів, а потів обстежимо — вже на «Оріоні» — банку Корону».

Нотатки, написані рукою Ювана, на цьому кінчалися. Бортовий журнал «Оріона» був ніби продовженням щоденника.

Капітан і начальник експедиції уважно прочитали і пішли з містка. А ми втрьох — Отецько Мегерович, Кукса і я — заходилися гортати ті документи, свідки недавньої трагедії під водою.

Та, перш ніж ознайомити вас із записами в бортжурналі, кілька слів про сам «Оріон», човен, який нічим не відрізняється від інших пірнаючих блюдець.

Формою він нагадував видовжений еліпсоїд або величезну сплюснуту квасолину з двома круто загнутими полозками внизу, призначеними для посадки на грунт. Така будова човна — кривизна ліній надстійкого фібергласового корпусу — краще витримує, пояснив штурман, багатотонний тиск води, що зростає із збільшенням глибин.

Рухався «Оріон» завдяки гребним гвинтам, які приводилися в дію могутнім «серцем» — двигуном. Рух спрямовували й регулювали носові та кормові горизонтальні стерна.

На відміну від громіздкого батискафа, зв'язок з яким підтримується через пульт управління, розташований на судні забезпечення, — пірнаюче блюдце, занурившись, лишалося напризволяще, і акванавти орієнтувалися серед глибин, покладаючись тільки на себе.

Вода — поганий провідник електромагнітних хвиль. Тому-то налагодити підводний радіолокаційний контакт важко, а то й зовсім неможливо. Його заміняє гідроакустика — звук, хоч цей метод і має вразливі місця: на поширення звуку впливає температура води, її щільність і солоність. Вода викривляє звуковий промінь — явище рефракції, — заважає точно визначити його висхідну точку та напрямок.

Ось це й було кимось враховано, і «Оріон» став жертвою, поки що невідомо чиєї, злої волі.

Нещастя трапилося, як засвідчив бортжурнал «Оріона» і записи у вахтовому журналі «Садка», якраз тоді, коли над океаном здійнялася «магнітна» буря: послані з потужного генератора звукові імпульси досягли гідроакустичних приладів «Оріона». Ті сигнали «накреслили» хибні звукові орієнтири, і ними скористався екіпаж підводного човна — це зазначали самі акванавти.

Бортжурнал «Оріона»: «О дванадцятій дня за місцевим часом підйомний кран переправив «Оріона» з судна-носія на поверхню води.

Хвилювання моря два бали.

Дано команду підготуватися.

12. 10. Спуск!.. Востаннє в ілюмінаторі блиснуло небо. Потім навкруги спалахнула іскристо-синя повінь. Ми — під водою.

…Опускаємося по похилій — під кутом сорок п'ять градусів до поверхні моря, що нагадує катання на лижах із крутої гори.

Пронизана сонячним сяйвом вода — мов казкова парча, з цятками смугастих рибок, які бризками розсипаються врізнобіч од нашого апарата.

Внизу — неначе бездонний колодязь, на дні якого клубочиться темрява. Але тут поки що світла досить, хоч воно й синювате якесь.

Рухаємось плавно й непомітно. Враження, ніби ми повисли в стані невагомості.

У нас докладна карта тутешнього дна: напередодні його промацували ехолотом і «відбитими хвилями», коли звук, посланий з корабля, повертається і приносить інформацію про рельєф дна. Отже, ми точно знаємо, де яка гора чи западина. Точно, а все ж…

За попередніми даними гідроакустичної розвідки, через кілька хвилин глибини повинні різко зменшитися. І справді — на екрані локатора з'явилися зубчаті краї покритого водою гірського кряжа.

Пройдемо над мілиною від океану, обстежимо її західні схили, і, якщо пощастить, механічний маніпулятор візьме проби грунту: геологів цікавить, які породи — корінні, базальти, чи кораловий пісок — залягають унизу.

12. 50. Вода змінила тони: з прозорої стала сизою. Зорове спостереження ускладнилося. Пливемо майже наосліп серед якихось дивних хмарних кучугур. Єдина надія на всевидяче око — локатор: він роздивляється кожний метр дороги, зазирає навіть за бар'єр невидимості.

«Хмарність» зникла, вийшли на чистоводдя. Молочно-біла смуга, на яку щойно натрапили, виявилася придонною течією, що скаламучує пісок і, огинаючи банку, струмує в океан.

13. 15. Навіть неозброєним оком видно тьмяне громаддя скель. А де мілина, де зарості морської трави, там і пасовиська.

Косяки риби спокійно пропливають перед ілюмінатором, сріблястими списами пронизують товщу незайманої води. Незайманої, бо люди тут ще не залишили своїх згубних слідів. (Пригадується, якими вимерлими здалися нам води біля деяких тихоокеанських островів. Нафта, мазут, непотріб, викинутий із суден, надовго віднадив од тих пасовиськ рибу.)

13. 45. Неповторна картина! Підводні гірські хребти, оповиті м'якою темрявою, вимальовуються на бузковому тлі води. Вони підіймаються знизу, здається, із самого небуття, з вічного мороку океану.

Така заворожлива краса нерідко стрічається й на землі, коли в світанковій імлі раптом уздрієш ледь помітні обриси далеких гір.

Ні зірок, ні сонця, по яких орієнтуються мореплавці, побачити тут не можна, якщо не брати до уваги міріад рухливих огнів — мікроорганізмів, що світяться, та риби, яка смолоскипами шугає довкруг. Отже, наші навігаційні можливості обмежені. Єдине, що нам напевне допомагає, — це акустичні буї, спущені з судна і поставлені в кількох точках океанського дна. По цих маяках ми й беремо пеленги та вивіряємо курс.

• Предыдущая
• 13/44
• Следующая