Выбери любимый жанр

Голова Дракона - Тендюк Леонід Михайлович - Страница 23


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

23

2. Острів повинен бути не дуже відомий, і чим менше його відвідало туристів, тим краще.

3. Необхідно, щоб на ньому була пишна рослинність і щось на зразок тропічного лісу».

Не правда, ну точнісінько Носі Мазава? А тільки сюди ми потрапили, тікаючи з неволі, на дельфінах, а шведський натураліст плив у каюті першого класу фешенебельного пасажирського лайнера.

Не встигав Серлін продерти заспані очі, як стюард йому говорив: «Good morning»[23] — і ставив на стіл чашку з чаєм.

— It will be good for you,[24] — додавав.

Коли пасажир випивав останній ковток, до нього підходив інший стюард і сповіщав:

— Bath is ready, sir![25]

От би хоч раз так помандрувати, заздрісно подумав я і, забувши, де ми, гукнув Зайцеві, що йшов із макакою позаду:

— Сер, ванна готова!

— Ти що — збожеволів?

— Вибач, переплутав обставини місця…

— Кіме Михайловичу! Кімо Ми… — зарепетував Альфред. — У да Гами почалися зорові галюцинації.

— Що там скоїлося? — озирнувся командир.

— Не турбуйтеся, все гаразд, — заспокоїв я.

— Хлопці, зараз не до жартів, — присоромив він нас.

Справді-бо, витівки були недоречні: ми силоміць, до крові ранячи руки й ноги, пробиралися крізь хащі в глибину острова.

Йшли так: попереду Кім Михайлович і Лота, за ними Чанг, потім я. Альфред із мавпою плентався у хвості.

Макака вередувала, і Заєць її втихомирював. Він то задобрював, даючи Чао шматочки копри, то, коли вона зовсім не слухалася, як козу, підганяв лозиною.

Не знаю, чи відомий дресирувальник Дуров приборкував мавп, але якби вій побачив Альфреда за роботою, вигукнув би: «Молодець!» Бо макака таки підкорялася наказам свого повелителя і, хоч і попискуючи огризалась, все ж ішла й від нас не відставала.

Вислухавши всі «за» і «проти», наш командир обрав рішення: крадькома пробратися в Лотине село Яо-Ватономбі, захопити там човен і з запасом кокосових горіхів — копрою та поживним, що втамовує спрагу, кокосовим молоком — вийти у відкритий океан.

— Течії тут такі,— сказав він, — що відразу підхоплять і понесуть за тридев'ять земель від цього клятого острова.

— Якщо попливемо на захід, — уточнив я, колишній стерновий-навігатор, — то прямо по курсу лежатимуть Сейшельські острови.

— На півночі — Мальдівські й Шрі Ланка, — додав Заєць.

— Гірше, хлопці,— зауважив Кім Михайлович, — коли течії струмують на південь: від архіпелагу Чагос і острова Носі Мазави, здається, аж до Антарктиди суходолів немає.

— А острови Крозе й Принс-Едуард? — поцікавивсь Альфред.

— Е, зайчисько! — заперечив я. — Ти зовсім не орієнтуєшся в просторі. Сен-Поль чи Амстердам — ті острови, як і Кергелен та Хьорд, справді на півдні. А названі тобою — зовсім збоку, в західному напрямку, за так званими сороковими «ревущими» широтами.

Пізніше все станеться зовсім інакше — ні на південь, ні на північ ми не попливемо. Але те буде набагато пізніше, за обставин трагічних і від нас не залежних…

Та поки що ми з бухти Врятованої Мавпи пробиралися на північ, до села Яо-Ватономбі.

КРОКОДИЛЯЧІ СЛЬОЗИ

Носі Мазава — острів гір. Зверху він — справжнісіньке горбоспинне страховисько.

Наїжачені хребти простяглися з краю в край — від східного мису, де нас тримали в гіпербаричному комплексі, до скель, якими суходіл оточений із заходу…

Кілометрів із десять завдовжки і кілометрів чотири вшир — такий завбільшки Носі Мазава. Звичайний острів, якби не гірка доля, що неждано-негадано його спіткала.

Здавна жили тут мирні племена. Тубільці з інших, віддалених островів нападали рідко, а самі носімазавці не ворогували. Жінки вирощували батат, таро, інші їстівні коренеплоди, чоловіки полювали або, вийшовши в море на пірогах, ловили рибу, зелених черепах.

Хто вони, ці люди? Звідки взялися на Носі Мазаві? Де їхній прарід? Цього тепер, мабуть, ніхто вже не знає.

Розповідають, що одні припливли сюди з півночі, де лежать Шрі Ланка й Індія, інші — 8 Малайського архіпелагу, а то й від самого африканського узбережжя.

Креоли, мальгаші, таміли — вихідці з різних земель — ось що то за жителі цього, колись безлюдного, суходолу.

1498 року мій «тезко» — португальський мореплавець Васко да Гама, відкривши шлях із Європи в Індію, пройшов і повз Світлий острів, тобто Носі Мазаву. Але тоді він був незаселений. Люди на Носі Мазаві з'явилися пізніше. Вкорінились, обжили пустельні землі.

Так минали віки. Відлюдний суходіл лишався осторонь морських уторованих шляхів.

Майже первісний спосіб життя, ізольованість від усього світу. І в цьому була своя чарівність. Принаймні, люди не залежали від примх чужої волі, самі розпоряджалися своєю долею, і острів був справді незайманий, як і сто й двісті літ тому. Навіть тоді, коли його, мов віспа обличчя, понівечили вирви з-під фосфатних виробок, — навіть тоді нікому з остров'ян не спало на думку, що їхній Носі Мазава стане Носі Маті, перетвориться на Мертвий острів. А саме так і трапилося.

Лихо прийшло несподівано, в наші дні, коли янкі за тисячі миль від Америки, дбаючи, мовляв, про безпеку США заходилися будувати «життєво необхідні» військові бази.

Спочатку проникли на архіпелаг Чагос, атол Дієго-Гарсія, Уест-Айленд, Мідл-Айленд, Іст-Айленд, потім черга дійшла й до Носі Мазави.

Ту саму казку розповідають креоли й мальгаші. Тільки на Маврікії вона зветься «Зова й крокодил», а на Носі Мазаві — «Крокодилячі сльози».

Уже потім нам її розповіли остров'яни, а Лота, як могла, переповіла.

Ось воно, те віще народне сказання.

Феноманана мовою мальгашів означає місяць уповні. Бо цей рибалка таки схожий на місяць: обличчя кругле, усміхнене. Та й на лов виходить у своєму легкому човні, коли настає вечір.

Одного разу Феноманана повертався з моря. Він прив'язав човна і з кошиком за плечима простував додому. Раптом чує: десь поряд заплакало немовля. Голос жалісливий, тоненький.

У рибалки в самого п'ятеро діток, і він відгукнувся на той клич — поспішив у мангрові хащі, до пересохлого струмка, звідки долинав плач. Та, наблизившись, зрозумів: плаче не дитина, а Мамба — зелений, бридкий крокодил.

Угледівши рибалку, крокодил заскиглив:

— Феноманано, Місяцю Вповні, я знаю, у тебе добре серце. Пожалій мене! Струмок пересох, у ньому жодної краплі води, і я помираю від спраги. Візьми мене в кошик та віднеси на глибину, туди, де повна вода. Повік не забуду твоєї ласки.

— Ти, Мамбо, коїш зло, — відповів йому Феноманана. — Навіть діток не пощадив — он і в моєму селі з'їв багатьох. Як же тебе, скажи, жаліти? А до того — ти такий великий, у кошику не вмістишся.

— Я обіцяю не приносити більше лиха. Ну, а в кошику я поміщуся: постав його на землю — і ти переконаєшся.

Хоч як ненавидів крокодила рибалка, а все ж доброта його й довіра переважили — він скинув кошик із пліч і поставив на землю.

Тієї ж миті Мамба просунув у нього голову, і рибалка й незчувся, як крокодил опинився в кошику. Згорнувшись клубком, смиренний та тихий, він улігся на дно.

— А ти говорив, Феноманано, що я не поміщуся. От бачиш! Мені б тільки влізти, а там… — він не докінчив того, що хотів сказати. — Неси мене тепер до води! — владно звелів.

Що мав робити довірливий чоловік? Завдав він на плечі важку ношу та й поніс, куди просив крокодил.

Ось і річка, котить хвилі, переливається, виграє. Феноманана, впевнений, що робить добро, випустив крокодила у воду, а сам сів на березі перепочити.

Мамба пожадливо припав до води. Напившись, скупався. Посмілішав, знахабнів, забувши, що його тільки-но врятували. Захотілося крокодилу їсти, і він, плазуючи, поліз до рибалки.

— Вибач, Феноманано, — глузливо мовив. — Я знаю, у тебе добре серце, але що вдієш — ми, крокодили, любимо поласувати людським м'ясом. Мені ж так хочеться їсти! Дай я відгризу тобі ногу.

вернуться

23

Доброго ранку (англ.).

вернуться

24

Вам це корисно (англ.).

вернуться

25

Ванна готова, сер! (Англ.)

23
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело