Дзвін сонця - Казанцев Александр Петрович - Страница 15

• Предыдущая
• 15/46
• Следующая

— Не чіпайте шпаги, графе, бо я прошию вам горло і більше ви не прочитаєте жодного віршика.

Де Вальвер, не роздумуючи, опустив руки.

— Оттепер ви знову можете читати. Повторюйте за мною: “Я, склавши віршика, був дуже рад…” Ну! — змушував Сірано, злегка поколюючи вістрям шпаги шкіру графа.

— Я… склавши віршика… був дуже рад… — майже шепотів нещасний граф.

— Що на плечах маю зад! — вимогливо закінчив Сірано.

— Що… на плечах… маю… зад… — повторив де Вальвер.

— Тепер можете взяти свою шпагу, я вдоволений, — мовив Сірано.

Граф рвучко повернувся і, нагнувши голову, пішов геть. Маркіз підхопив під пахву його шпагу і кинувся наздоганяти осоромленого дуелянта.

— Це чортзна-що! — вигукнув Шапелль. — Я б нікому не повірив, якби не побачив на власні очі. І я готовий луснути зо сміху, якби не повага до дворянської честі.

Друзі рушили до Шапелля в дім. Сірано було сумно. Перемога не тішила його, бо він добре усвідомлював, що в паризькому світі неодмінно зазнає поразки — такий виродок там нікому не потрібен.

— Тепер, — зауважив недавній секундант, — як говорив англійський поет і драматург Уїльям Шекспір, до речі, раджу тобі почитати його твори, а передусім сонети з чудовим римуванням, “повечеряємо вранці!”. Я зумисне не запропонував тобі ввечері підкріпитися, щоб можлива рана в живіт не була небезпечною.

— Так, я залюбки не тільки повечеряю, а й поснідаю на славу твого Шекспіра, не відмовлюся навіть од бенкету.

— Сподіваюся, про цю дуель уже сьогодні стане відомо в паризькому світі і за тобою встановиться слава скандаліста. Зі скандалом закінчив колеж, зі скандалом увійшов у світське товариство, скандально виграв перший поєдинок.

— Чому?

— А тому, що секундант графа — перший лихослів Парижа. Твою перемогу буде пояснено судомами у Вальверовій руці чи ще чимось. Жди знову виклику його друзів і родичів.

— Готовий завжди,

— До чого, безумцю? Сьогодні ж познайомлю тебе з учителем фехтування. Ти ж повний неук у цьому.

— Згоден, але ти показав мені чудовий прийом, саме той, яким я хотів оволодіти.

Шапелль дотримав своєї обіцянки, і з того ж дня Сірано почав вивчати премудрості фехтувального мистецтва. Уроки давав відомий майстер своєї справи, котрий фехтував із самим королем Людовіком XIII, вселивши тому віру, ніби йому немає рівних у володінні шпагою. Король справді був спритний і удачливий, сильний і витривалий.

Але те, з чим зустрівся вчитель фехтування в особі нового учня, не піддавалося поясненню. Навчання, що тривало день у день, переконувало майстра: зустрівся він з феноменом, бо не підозрював, що той мав попередника — неграмотного дикуна з Америки, котрий навчив Сірано “священної боротьби без зброї”. А тепер, коли в його руці з’явилася шпага, він, застосовуючи її, повторював будь-який рух, випад, фінт у три-чотири рази швидше, ніж міг це зробити майстер. І неможливо було простежити за цим навіть гострим поглядом.

А ще Сірано хотілося вірити, що шпагою він проб’є собі шлях у життя, до серця досі незнайомої йому коханої, яка за красу віршів і високу доблесть вибачить його виродливість.

Король вважав, що шлях у вище суспільство прокладається шпагою, і чудово знав: кардинал поважає тих, кого несе на своїх крилах удача. До того ж умільці фехтування, до яких без вагомих підстав король зараховував і себе, потрібні Франції, адже швидкого завершення війни не передбачалося.

Рішельє чудово розумів, що відданість — дитя особистої вигоди, тому був такий же щедрий до тих, хто вірно служив йому, як і нещадний до ворогів, зрештою, завжди готовий залучити їх на свій бік.

Кардинальський палац на майдані, куди вливалася вулиця Сан-Оноре, став притулком тих, хто домагався милості всесильного Рішельє. У розкішних залах юрмилися і пропахлі потом суворі воїни в запорошених камзолах та брудних ботфортах, і випробувані в двірцевих інтригах, напахчені аристократи у вишуканому одязі з мережаними панталонами.

Груба сила поєднувалася тут із мистецтвом лестощів, солдатські жарти — з чванливістю і витонченістю манер вельмож.

Серед цієї строкатої юрби безшумними тінями снували ченці з опущеними головами. Однак вони уважно прислухалися до всього, що говорилося довкола.

За настійною порадою свого незмінного помічника італійця МазарінІ кардинал Рішельє вирішив поповнити число своїх прихильників відмінними дуелянтами. Йому надокучили постійні глузування короля за вечірньою грою в шахи з приводу чергових перемог мушкетерів над гвардійцями. Тому-то кардиналові потрібні були шибайголови не менш відважні, ніж ті, котрі служили в роті мушкетерів.

Мазаріні завжди вгадував бажання кардинала і намагався рекомендувати йому таких же бездумних, як і відчайдушних, дворян, в яких володіння шпагою заміняло всі інші забуті достоїнства.

Чимало бравих забіяк, що усвідомили свої грішки, з страхом, якого не відчували при схрещенні шпаг, побували в бібліотеці серед книг і рицарських обладунків герцога Армана Жана дю Плессі, кардинала Рішельє, котрий пропонував їм вибір між безоглядним служінням йому і Бастілією, за якою маячив ешафот.

Чи ж треба говорити, що ці відвідувачі без сумніву віддавали перевагу шпазі в руці на славу кардинала і Франції, ніж петлі на шиї за порушення королівського указу.

І от одним із таких відвідувачів, котрому випало зробити подібний вибір, був і самовпевнений юнак, що здобув славу незвичайного дуелянта, Савіньєн Сірано де Бержерак. “Шалений гасконець”, який гордо пройшов крізь натовп гвардійців у приймальні кардинала. Проте ніхто не зважився покепкувати з його носа, бо Сірано неодмінно відповів би дошкульним слівцем, за яке його викликали б на поєдинок. А результат поєдинку був наперед усім відомий.

Мазаріні вважав: запрошений ним цього разу бретер стане вельми корисним, скажімо, в роті гасконців мсьє де Карбон де Кастель-Жалу, яка може гідно протистояти не так ворожим Франції загонам іспанців чи англійців, як мушкетерам капітана де Тревіля.

Знав про це і кардинал Рішельє, якому перевалило за п’ятдесят, але який був ще доволі міцним і бадьорим, сповненим енергії й властолюбства.

Сірано де Бержерак стояв перед всесильним кардиналом, оглядаючи оздоблення його кабінету, що скоріше належав ученому, аніж державному діячеві, і відчував на собі допитливий погляд його превелебності, зодягненого в кардинальську мантію. Обличчя першого міністра Франції ще зберігало колишню вроду, а підкручені вуса і гостра борідка підтверджували його вольовий характер воїна. На грудях красувався золотий ланцюг із хрестом.

— Мсьє, — почав кардинал, опустивши очі, — мені прикро нагадувати вам, що порушників указу короля, який заборонив дуелі, чекає місце в Бастілії.

— Воля короля і вашого преосвященства для тих, хто готовий віддати життя за Францію, священна.

— А чи не краще віддати його на полі брані, ніж на ешафоті, сину мій? Будьмо відвертими. Скільки ви провели дуелей?

— Сто, монсеньйоре, — втрутився в розмову Мазаріні, котрий непомітно з’явився в кабінеті.

— Сто? — перепитав кардинал, блиснувши очима, що жахали багатьох, але тільки не Сірано.

— На моєму рахунку немає жодного виклику на поєдинок, ваша превелебність, — гордо й незалежно сказав Бержерак.

— Як? Перед отцем церкви і першим міністром короля ви стверджуєте, що жодного разу нікого не викликали на дуель?

— Так, ваша світлість!

— Але ви брали участь у поєдинках, порушивши цим волю короля!

— Хіба його величності більше подобаються боягузи, які тікають від суперника і заплямовують дворянську честь? — замість відповіді бадьоро спитав Сірано.

— Не суперечу, мсьє де Бержерак. Дворянська честь дорога королеві, як і мені, його слузі. А у вас, мені здається, завидна репутація щодо захисту честі. Та й на слово ви гострі, в цьому я переконався, поставивши вам кілька запитань на випускних екзаменах у колежі де Бове.

• Предыдущая
• 15/46
• Следующая