Колиска на орбіті - Азимов Айзек - Страница 56

• Предыдущая
• 56/57
• Следующая

Ці специ з релігії незрівнянні, коли силкуються збагнути щось у наукових проблемах.

“Так, — сказав я. — У мене в лабораторії є докази. Проте їх демонстрація дещо стомлива…” — “Ні, ні, я вірю вам на слово, — сказав старий. — До того ж ми з вами уклали угоду”.

Він завжди, замість слова “контракт” вживав слово “угода”. Воно означало те саме, але було милозвучніше.

“Парні протилежності, — замислено проказав він. — Детермінізм. Речі, які перетворюються на свою протилежність. Боюсь, що все це досить складно”. — “Зате естетично, — зауважив я. — Однак я не розвинув до кінця тему про перетворення крайностей на свою протилежність”. — “Охоче вислухаю вас”, — сказав він. — “Дякую. Отже ми зупинились на ентропії, суть її полягає в тому, що всі речі постійно перебувають у русі, коли тільки цьому не перешкоджає яка-небудь дія ззовні. (А іноді, скільки я можу судити за власним досвідом, навіть при наявності такої зовнішньої дії.) Але цей рух предмета скеровано в бік перетворення останнього на свою протилежність. А якщо таке відбувається з одним предметом, отже те саме відбуватиметься й з усіма іншими, бо ж наука послідовна. Тепер вам ясна картина? Всі оці протилежності тільки те й роблять, що, ніби показившись, перетворються на свої протилежності. На більш високому рівні цим займаються протилежності, уже пооб’єднувані в групи. Що вищий рівень, то все складніше. Досі зрозуміло?” — “Та ніби так”, — відповів він.

“Пречудово. А тепер, ясна річ, виникає запитання: чи все на цьому кінчається? Я маю на увазі, чи вся програма вичерпується цією еквілібристикою протилежностей, що вивертаються навиворіт, а з вивороту знов на лице? В тім і заковика, що ні! Ні, шановний, ці протилежності, які перекидаються, мов дресировані тюлені, — тільки зовнішній вияв того, що відбувається насправді. Тому що… — Тут я зробив паузу й низьким трубним голосом промовив: — Тому що за всіма зіткненнями й невпорядкованістю світу, приступного розумовому сприйняттю, стоїть вищий розум. Цей розум, любий мій, проникає крізь ілюзорність реальних речей у більш глибокі процеси Всесвіту, які перебувають у стані невимовно прекрасної й величної гармонії”. — “Яким же це чином річ може бути реальна й ілюзорна водночас?” — метнув він у мене запитання. — “На жаль, не мені знати, як на це відповісти, — сказав я. — Адже я тільки скромний трудівник науки, і моя доля — спостерігати й діяти відповідне до того, що бачу. Однак можна припустити, що це пояснюється якою-небудь причиною етичного порядку”.

Старий глибоко замислився, і, судячи з його вигляду, він переживав сильну внутрішню боротьбу. Ясно, що йому, як і будь-кому іншому не коштувало б великої праці виявити логічні помилки, через які мої докази миттю стали б схожими на решето. Та поскільки він був великим інтелектуалом, його зачарували оці суперечності, і він відчував непереборну потребу ввести їх у свою філософську систему. Щодо моїх теорій загалом, то його здоровий глузд повставав проти таких хитромудрощів, а витончений розум схилявся до того, що хоча закони природи й справді можуть видаватися такими складними, однак не виключено, що в основі цього лежить який-небудь простий, гарний і єдиний для всього сущого принцип. А якщо й не єдиний принцип, то бодай солідна переконлива мораль. І врешті я спіймав його на гачок словом “етика”. Річ у тім, що цей старий джентльмен добряче набив руку на етиці, був просто перенасичений етикою; ви влучили б у саму ціль, назвавши його “Містером Етикою”. А тут я мимоволі наштовхнув його на думку про те, що весь наш окаянний Всесвіт — це нескінченні ряди проповідей і їх спростувань, законів і беззаконня, але це тільки зовнішній вияв найвишуканішої й рафінованої етичної гармонії.

“Це набагато серйозніше й глибше, ніж я гадав, — дещо згодом мовив він. — Я збирався викласти людям саму тільки етику і скерувати їхнє мислення не на вивчення сутності й структури матерії, а на вирішення таких основних моральних проблем, як мета й норми людського буття. Мені хотілось, щоб вони взялися за дослідження найпотаємніших глибин радості, страху, горя, надії, розпачу, а не вивчали зорі та дощові краплі, створюючи на основі своїх відкрить грандіозні й непрактичні гіпотези. Я здогадувався про складність законів Всесвіту, але визнав зайвим приділити цьому увагу. Тепер ви мене наставили на розум”. — “Постривайте, — сполошився я. — Я не мав наміру звалити вам на плечі такий клопіт. Проте я вирішив, що не завадить розтлумачити вам…”

Старий усміхнувся.

“Зваливши на мої плечі цей клопіт, — промовив він, — ви позбавили мене від куди серйозніших клопотів. Я створю людей за своїм образом і подобою, але створений мною світ не повинен бути населений мініатюрними варіантами моєї власної особистості. Я високо ціную свободу волі. І люди отримають її — на славу собі й собі на горе. Вони жадібно схоплять цю блискотливу некорисну іграшку, яку ви іменуєте наукою, і негласно піднімуть її на п’єдестал божества. їх зачарують суперечності предметного світу та абстракції космогонії; вони прагнутимуть пізнати це й забудуть пізнавати свої власні душі. Ваші докази переконали мене, і я вдячний вам за остереження”.

Не потаю від вас, що тоді мені зробилось трохи не по собі. Зрозумійте, адже він не мав ніякої ваги в суспільстві, ніяких впливових знайомств, однак тримався велично й з неабиякою гідністю. У мене виникло відчуття, що він міг би добре насолити мені — кількома словами, якою-небудь фразою, котра отруєною стрілою устромиться мені в мозок і застрягне там назавше. І, правду кажучи, я трохи злякався.

Не інакше, як цей старий шкарбун прочитав мої думки, бо нараз промовив:

“Заспокойтесь. Я безперечно приймаю планету, яку ви спорудили для мене; вона мене цілком влаштовує саме в такому вигляді. Що ж до її дефектів, котрі також справа ваших рук, то я приймаю їх навіть не без деякої вдячності і плачу за них окремо”. — “Але чим? — спитав я. — Чим ви заплатите за мої помилки?” — “А тим, що не стану з вами за них сперечатися, — відповів він. — І тим, що зараз залишу вас і займуся своїми справами та справами мого народу”.

З цими словами старий пішов геть.

Я міг би викласти йому цілу купу повноцінних аргументів, та останнє слово зосталось за старим. Я зрозумів: свої зобов’язання за контрактом він виконав і поставив на цьому крапку. Йдучи геть, не мовив жодного слова, зверненого до мене особисто. На його думку, це було своєрідною покарою.

А втім, усе це не варте дірки з бублика. Я зірвав непоганий куш за спорудження тієї планети, а коли й не зовсім точно виконав деякі умови контракту, то все ж не можна сказати, що я його порушив. Таке життя: хочеш мати зиск — покладайся на власну кмітливість. І не потерпай за наслідки.

Але я постарався винести з цієї історії добрий урок на майбутнє. Отепер, хлопчики, слухайте мене уважно. В науці повно-повнісінько всяких правил, бо винаходячи її, я так задумав. А чому, постає питання, я її винайшов саме такою? Та тому, що ці правила — велика підпомога для спритного ділка, така сама, як ряснота законів для адвоката. Правила, доктрини, аксіоми, закони науки існують для того, щоб допомогти вам, а не чинити перешкоди. Для того, щоб вам було чим обгрунтувати свої діяння. Значна їх частина більш або менш відповідає істинному стану речей, і це спрощує їх застосування.

Та закарбуйте собі на носі: призначення цих законів — допомогти вам пояснити замовникам, що саме ви створюєте, — але тільки після того, коли ви це створили. Діставши замовлення, виконуйте його так, як визнаєте за потрібне; потім підженіть закони під результат своєї роботи, але не навпаки.

І ще запам’ятайте: ці закони — словесний бар’єр, який захищає вас від тих, хто ставить вам запитання. Але вони не повинні стати перепоною для вас. Вам тепер зрозуміло, що неможливо пояснити, чому ми щось створюємо так, а щось отак. Ми просто створюємо — та й усе, іноді вдало, іноді — ні, раз на раз не виходить. І ніколи, навіть самим собі, не намагайтесь пояснити, чому стається одне, а не друге. Розпрощайтеся з ілюзією, що таке пояснення існує. Ви мене зрозуміли?

• Предыдущая
• 56/57
• Следующая