Привид іде по землі - Бердник Олесь Павлович - Страница 20

• Предыдущая
• 20/29
• Следующая

— Це вже інше питання, — засміявся Лосс. — Що стосується наукового боку справи, то ми поки що його не чіпатимемо. Я хотів би, щоб ви зрозуміли одне — закон безсилий проти мене.

— Отже… — отетеріло озвався міністр, відкидаючись в кріслі.

— Отже, я можу безкарно зробити все, що мені заманеться.

— Байки! — вигукнув Шліссер. — Фантастика!

— Думайте, як вам завгодно, — сухо сказав Лосс. — Факти переконають вас.

— Чому ж ви тоді пішли за мною? Для чого приїхали сюди? Навіщо ця розмова з представником закону, якщо ви не будете рахуватися з ним?

— Дуже просто. Я сам хотів говорити з вами. Я пробрався в підземелля банку не стільки з конкретною метою пограбувати склад, скільки для перевірки своєї здатності. Адже охорона банку — це найдосконаліше, що ви придумали. Чи не так? Але, коли з’явилися ви із своїми хортами… Не ображайтесь… То в мене з’явилась думка…

— Ну?

— З’явилася думка систематизувати свої дії. А для цього треба ввійти в контакт із законом. Коротше — я пропоную вам спілку…

— Спілку?

— Саме так. І я буду диктувати вам свої умови, а не ви. Зрозумійте — ніхто й ніщо не пошкодить мене, а я… — У Лосса перехопило подих, сірі очі тріумфально заблищали. — Я можу проникнути куди завгодно, коли завгодно й зробити з будь-якою людиною, що мені заманеться.

Лосс стиснув кулак, підніс його догори. В цю хвилину він був втіленням маніакальності. Шліссер ясно зрозумів, що в словах злочинця є багато правди й що сила, яку чудом чи з допомогою науки одержав Лосс, може обернутися в страшне руйнівне зло.

Під черепом міністра закрутилися важкі, неповороткі думки. Шліссер не звик думати, за нього це робили інші, але тепер ситуація була настільки складною, що вимагала негайного рішення. Адже йшлося про справу державного значення.

— Говоріть ясніше, — буркнув міністр, скоса поглядаючи на Лосса, який, захопившись, знову хрестив кімнату з кутка в куток.

— Гарантуйте мені захист закону. Це мені потрібно більше для морального заспокоєння. Я не буду зловживати своєю силою. Мені потрібно не так вже й багато. Вам я обіцяю необмежені суми в будь-який час… Адже ви теж не проти жити більш широко! Га?

— Як ви смієте? — заревів Шліссер, схоплюючись з крісла.

— Не вдавайте з себе праведника, — злісно прошипів Лосс. — Не перебивайте мене, а слухайте й згоджуйтесь. А ні — то я знайду інші шляхи… А втім… це дрібниця. В мене більш широкі плани. Якщо у вас є воля — я пропоную вам блискуче майбутнє. Хочете спілку між нами двома?

— Між нами двома? — заїкнувся міністр. — Що ви маєте на увазі?

— Слухайте! Ви тримаєте в руках поліцейський апарат. Правда, ви служите каудільйо. Але що вам заважає плюнути на нього?

— Що?

— Не треба істерик, сеньйоре Шліссер. Я знаю вашу відданість каудільйо, але все-таки своя шкура вам дорожча. Уявіть собі таку картину…

Лосс замріяно подививсь у вікно. Він ніби бачив там щось і малював те, що бачив, словами:

— Одного разу каудільйо летить до біса. Не перебивайте мене, не корчте гримас. Каудільйо летить у тартарари. Вся його система також. Як це станеться? Скажу. Ви допомагаєте мені, я вибираю собі групу хороших хлопців, роблю їх привидами. Для нас не буде кордонів. Для нас не буде будинків, куди б ми не могли проникнути, схованок, які не можна було б відкрити, людей, які могли б противитися нашій волі. Вся країна буде під нашим контролем. Я очолю Іспанію, а ви… якщо проявите державну мудрість тепер, будете моїм помічником.

Очевидно, слова Лосса захопили й Шліссера, бо він уже не кривився гнівно, не висловлював свого обурення.

— Але й це ще не все, — гримів Лосс. — Секрет, яким я володію, дасть нам набагато більше, а саме — владу над світом, якщо ви хочете знати. Це — невразливі солдати, поліцаї, що тримають у покорі всіх, це військо, яке тріумфальним маршем іде по Землі, й ніщо не може зупинити його.

У міністра за плечима пройшов холодок приємного хвилювання. Справді, які неймовірні, казкові перспективи. Армія, що не втрачає жодного солдата під шквалом бомб і снарядів, солдати, що примарами йдуть через будь-які укріплення і перемагають в сотні, в тисячі разів сильнішого ворога. Це вже не ті “інтермедії”, що він їх організовує в робітничих кварталах. Це — світова арена, це влада над країною, над континентом! Варто задуматися над цим…

— Ну, що ви скажете?

Шліссер здригнувся, отямився від враження, навіяного маніакальною розповіддю Лосса. Що робити? Мрії мріями, а зараз він мусить вирішити дуже відповідальне питання. Добре, коли заміри Лосса реальні. А якщо все це виявиться фікцією, нездійсненною мрією? Тоді Шліссер, ставши на бік злочинця, втратить усе: становище, кар’єру, життя.

— Гаразд, — з-під лоба дивлячись па Лосса, повільно промовив міністр. — Допустимо, я згодний. Але ж мені треба подумати, порадитися.

— Ніяких порад, — рішуче заперечив Алессандро. — Ніхто не повинен знати про це. Вирішуйте самі. Якщо не згодитесь — я знайду інші шляхи, а ви втратите все.

— Але ж де знайти вас? Де ви живете?

— Нема дурних. Цього я вам не скажу. Завтра о шостій я буду тут, щоб домовитись остаточно. А тепер — я зникаю.

Лосс повернувся спиною до міністра й ступив кілька кроків до стіни.

— Зачекайте! Одну хвилинку! — крикнув Шліссер, простягаючи руки.

— Що таке? — незадоволено повернувся Лосс. — Адже я сказав — завтра о шостій. Ви маєте досить часу, щоб обміркувати мою пропозицію.

— Ви забуваєте про те, що я чиновник поліції! — обурено крикнув Шліссер. — Вас заарештували в підвалах Національного банку як грабіжника. Вийде так, ніби я відпускаю арештанта прямо зі свого кабінету без слідства й суду. Каудільйо не давав мені таких повноважень.

— Та зрозумійте ж, що я не прошу їх ні у вас, ні в каудільйо, — зневажливо кинув Лосс.

— Зачекайте…

— Я сказав. Ждіть мене завтра.

Лосс наблизився до стіни, зробив рішучий крок прямо в неї. Розгублений міністр бачив, як у панелі зникла права нога злочинця, потім груди, весь тулуб. Потім зі стіни висунулася голова Лосса. Він підморгнув Шліссерові, помахав рукою.

— Сподіваюсь, ви приймете вірне рішення, — почувся насмішкуватий голос.

Потім усе зникло. Шліссер отетеріло озирнувся. Може, все це приснилось? Хіба таке можливе в дійсності? Підняти тривогу? А чи не засміють його або, не дай бог, каудільйо вижене з роботи, як старого собаку, що втратив нюх.

Кілька хвилин міністр сидів непорушно, дивлячись із тупим подивом на стіну, в якій тільки що зникла людина. Де вірний вихід? Ждати домовленого часу? Поставити себе на одні терези з порушником закону? Чи вжити рішучих заходів і розкрити самому секрет Лосса?

Міністр більше не вагався. Він випростався, сильно вдарив кулаком по столу.

— Ні, по-твоєму не буде!

Його рука рішуче потяглася до пульта сигналізації, надривні сирени тривоги підняли на ноги все міністерство.

• Предыдущая
• 20/29
• Следующая