Выбери любимый жанр

Країна Моксель, або Московія. Книга 1 - Білінський Володимир Броніславович - Страница 39


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

39

Не варто гадати, що князь Юрій Данилович зробив щось протиприродне. Суздальська земля на початку XIV століття мала одного царя (хана), як і всі улуси Золотої Орди. То була єдина держава, у неї був єдиний володар, «від Бога даний», і оспівували хана Узбека не тільки у мусульманських, а й у православних храмах. Тому хан Узбек не пригноблював православну церкву в суздальській землі, «бо ці люди молитвою своєю бережуть нас і наше воїнство зміцнюють. Хай будуть вони підсудні єдиному Митрополитові, згідно з древнім законом їх і грамотами колишніх Царів Ординських» [1, том IV, с. 261].

А нас намагалися сотні років переконувати, що Московія розвивалася самостійно, поза владою й поза єдиною державою Золотої Орди!

Однак навіть такого раптового звеличення було мало князеві-московиту Юрію. Тепер йому знадобилася голова власного дядька, Тверського князя Михайла.

Одержавши татаро-монгольське військо, очолюване темником Кавгадиєм, Юрій вирушив на Твер. Почався процес «збирання землі російської» Московією. Запалала у вогні земля тверська, полилася, як завжди, безневинна людська кров.

«Михайло (князь Тверський. — В. Б.) відправив до нього (Юрія, князя Московського. — В. Б.) Послів. «Будь Великим Князем, якщо так бажає Цар (хан Узбек. — В. Б.), — сказали вони… — але дозволь Михайлові спокійно княжити в його спадщині…» Відповіддю Князя Московського було спустошення Тверських сіл і міст аж до берегів Волги» [1, том IV, с. 254].

У вищеподаних писаннях М. М. Карамзіна дуже виразно постає велика впевненість князя-московита в ординському всесиллі й у власній перевазі. Гадаю, за цим, як завше, крилася та прихована істина, яку «великорос-байкар» намагався замовчати. Цілком імовірно, що московський князь Юрій не так легко, тільки з примхи хана Узбека, отримав у дружини жінку з роду Чингісидів. Шлюби такого рівня завжди були обґрунтовані. Тут примха чільну роль відіграти не могла. Та й прийняття Юрієм Московським ісламських звичаїв і канонів було тільки передумовою до шлюбу, не інакше. У самому факті одруження Юрія із сестрою хана — Кончакою було більш тонке підґрунтя. Адже такий шлюб для всіх, хто знайомий зі звичаями і правилами тих часів, бачиться дуже принизливим для Чингісидів — видати сестру за власного раба. Московит, який прислуговував ханові три роки поспіль, мусив дуже тяжко потрудитися. Через підкуплених наближених до хана осіб довелося нагадати Узбекові про первородство в землі Моксель потомства Олександрового, так званого Невського. Довелося через придворну знать нагадати ханові, що це первородство дароване Сартаком із дозволу великого Батия, чиїм родичем був і сам хан Узбек. Я сподіваюся, що ханові Узбекові також повідали про його далеку, яка походить від андової клятви Сартака й Олександра, спорідненість із Юрієм московським. Тільки в результаті цілковитого доведення порівняльної «величі роду князя Юрія» правляча знать дозволила йому взяти за дружину сестру хана Узбека. Саме в цьому виявилася перевага онука Олександра Невського перед власним дядьком. А дари возити й задобрювати хана вміли всі князі суздальської землі.

Ми залишили Юрія Московського, коли він разом із ординським темником Кавгадиєм спалював тверські селища, наближаючись до Твері. Князь Михайло Ярославович повів свої війська назустріч прибульцям.

«Михайло (Тверський. — В. Б.)… відбивався від ворогів і нарешті змусив їх утікати. Ця перемога врятувала безліч нещасних… жителів Тверської області, взятих у неволю Татарами. Михайлові представили жону Георгія (Юрія. — В. Б.), брата його Бориса Даниловича і Воєводу Узбекового Кавгадия разом з іншими бранцями. Великий Князь (Михайло. — В. Б.) заборонив воїнам убивати Татар і, ласкаво почастувавши Кавгадия в Твері, з багатими дарами відпустив його до Хана… і запропонував Георгію (Юрію. — В. Б.) їхати з ним в Орду. «Хан розсудить нас, — казав Михайло, — і воля його буде мені законом. Повертаю волю жоні твоїй, братам і всім Новгородським аманатам (заручникам. — В. Б.)»… На нещастя, жона Георгієва (Юрієва. — В. Б.) раптово померла в Твері, і вороги Михайлові розпустили чутку, що її отруїли» [1, том IV, с. 255].

Сподіваюся, читачі розуміють: доля князя Михайла Ярославовича була вирішена. Князь-московит відіграв у ній свою роль. Привівши татаро-монгольські загони в суздальську землю, він у будь-якому разі вигравав: і у випадку перемоги татаро-монголів, і у випадку перемоги князя Михайла. Він залишався осторонь.

У наступні роки московські князі дуже часто полюбляли застосовувати цей брудний прийом своїх предків — політику підбурювання один проти одного або друзів, або ворогів, або ж одних проти інших. У ставці хана Узбека Михайла Тверського чекала жорстока смерть. Юрій Московський скоїв своє звичне злодіяння.

«Георгій (Юрій. — В. Б.) і Кавгадий зупинилися біля намету (де жив Михайло. — В. Б.) на майдані, і зійшли з коней, відрядивши вбивць учинити беззаконня. Всіх людей Князівських розігнали, Михайло стояв сам і молився. Лиходії повалили його на землю, мучили, били. Один із них… устромив йому ніж у ребра і вирізав серце… Георгій (Юрій, онук Невського. — В. Б.) і Кавгадий… сіли на коней і під'їхали до намету. Тіло Михайлове лежало голе. Кавгадий, люто глянувши на Георгія (Юрія. — В. Б.), сказав йому: «Він твій дядько, ти покинеш труп його на наругу?»… Георгій (Юрій. — В. Б.) послав тіло Великого Князя в Маджари, місто торгове… Там багато купців, особисто з Михайлом знайомих, бажали прикрити його коштовними плащаницями і внести до церкви, але бояри Георгієві (Юрієві. — В. Б.) не пустили їх до закривавленого трупа й поставили (кинули. — В. Б.) його в хліві» [1, том IV, с. 259].

Як бачимо, на озброєнні у князів-московитів з'явилися нові методи боротьби зі своїми родичами Рюриковичами. Якщо раніше князі Рюриковичі хоч якось терпіли інакомислення серед своєї братії, навіть нерідко радилися, як їм бути, то від Олександра, так званого Невського, і його нащадків перейняли суто татаро-монгольський стиль правління: докорінне знищення усіх інакомислячих. У XIV столітті князі-московити проявляли жорстокість із дозволу ординських ханів, але в наступні століття вони доберуть смаку і вже за власним бажанням стануть убивцями рідних дітей, батьків, братів т. ін. Згадаймо Івана III, Івана Грозного, Петра І, Катерину II, Олександра І та інших. Ось вам, шановні читачі, справжня галерея російських князів і царів, воістину — видатних убивць. Але вони одночасно і «цвіт» російського самодержавства. А проросли ці «убивці-квіточки» завдяки татаро-монгольській «садівничій» майстерності.

Так на крові одноплемінників, завдяки татаро-монгольським ханам, починалося становлення Московії у складі держави Золотої Орди. Всі діяння, всі звички Московії походять із суто ханського державного досвіду. Навіть досвід новгородського віча для Московії незабаром став настільки неприйнятний, що жителі Новгорода, як носії новгородського інакомислення, були повністю знищені. Не варто помилятися стосовно цього! Але необхідно вказати на певні фактори, які посприяли тому, що Московський улус отримав перевагу в розвитку перед іншими улусами землі Моксель.

Перший фактор — родичання свого часу Олександра, так званого Невського, із сином Батия Сартаком. Тут перевага династії Олександра Невського перед іншими Рюриковичами цілком очевидна, і про неї ми вже говорили читачам.

Другий фактор — Москва й Московський улус були засновані з дозволу ханів у складі Золотої Орди так само, як Сарай-Батий або Сарай-Берке, і були для татаро-монгольської знаті значно ріднішими, бо нею ж породжені.

Третій фактор — так склалося, що в останнього сина Олександра Невського, Данила, до початку XIV століття збереглися сини — продовжувачі роду. І ці князі опинилися саме в Московії. Князі-московити, спадкоємці Олександра, сповна використали в своїх особистих, корисливих цілях два попередні фактори. Слід також звернути увагу, що саме на кінець XIII і на першу половину XIV століть припала ще одна дуже важлива подія в житті Золотої Орди, яка мала безпосередній вплив на становлення Московського улусу: саме в цей період, із 1256 по 1312 рік, Золота Орда прийняла мусульманську віру. Хан Узбек у 1312 році остаточно повелів вважати релігію іслам державною. Причому все, що робилося за вказівкою хана, виконувалося беззаперечно — тобто без обговорень.

39
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело