Пригоди. Подорожі. Фантастика - 87 - Заблоцький Анатолій - Страница 22

• Предыдущая
• 22/60
• Следующая

Завершується наша більш як двадцятиденна мандрівка по Південно-Східній Азії. Шлях наш до Находки лежить між японськими островами Хонсю і Хоккайдо. З правого борту від нас земля, яку японці називають “Східною Україною” — за родючість грунту. Нині острів Хоккайдо вже добре обжитий японцями — вони вміють з дивовижною доцільністю й бережливістю використовувати кожний клаптик землі. Досить прочитати роман Т. Кайко “Нащадки Робінзона”, і побачиш, що, власне, диво японського економічного феномена закладалося на найпростішому і найстійкішому фундаменті — наполегливій праці.

Та ось японська земля лишається за кормою нашого корабля. І в той момент чомусь перед очима вже вкотре виникає озеро Ікеда — найбільше на острові Кюсю. Доки гід розповідала нам про підводне страховисько, яке, за переказами, живе в цій лагідній блакитно-срібній водоймі, я розглядав дерево янагі, що, як вірять японці, приносить щастя й успіхи. Янагі — це звичайна паша плакуча верба. Погляд мій поступово переходив на розкішні клумби хризантем, улюблених квітів японців, і раптом знову, як і в Таїланді, чорнобривець… Але зовсім не такий запах у нього, як на Україні. Я навіть розгубився — що ж не? Зірвав листочок і розтер його між пальцями. І тоді зелене єство рослини ніби заговорило до мене по-рідному терпкуватим запахом. Заговорило про те, що наша Земля не така вже й велика, що невидимі ниті зв’язують цей чорнобривець на острові Ікеда з його побратимом на березі Дніпра. Про те, що живить їх одна мати-Земля. Й тоді подумалося, що не такі вже й глибокі океанські западини і високі гірські хребти розділяють нас, людей різних континентів і країн, щоб забували ми, що вона, Земля, наш спільний дім.

Америка, відкрита Колумбом, не була названа його ім’ям. Величезний подвійний континент протяжністю від Північного полярного кола до Південного дістав ім’я іншої людини. Ім’я Амеріго Веспуччі.

Як же так вийшло, що землі, відкриті великим адміралом, названо в честь того, хто їх не відкривав? Як сталося, що людина, яка чогось значного не здійснила в житті, ввійшла в літопис географічних відкриттів, увічнила своє ім’я? Що це — помилка чи прикра несправедливість, недоладна випадковість чи свідоме привласнення чужих лаврів?

Спробуємо з’ясувати це складне питання, що впродовж багатьох років не давало спокою дослідникам, навколо якого спалахували палкі суперечки. Що то за чоловік був Амеріго Веспуччі, якого поставили врівень з його світлістю доном Христофором Колумбом?

Народився у Флоренції. Точної дати народження не встановлено. Одні називають 1451 рік, інші-1454. Якщо правильна перша дата, то Амеріго Веспуччі — одноліток Колумба, якщо ж… Саме в цей час, а точніше, в 1452 році, у тій же Флоренції з’явилася на світ інша людина — майбутній титан епохи Відродження, гігант розуму і вченості Леонардо да Вінчі. Геніальний художник, мислитель, інженер-конструктор, він був також і мандрівником — побував у Єгипті, Малій Азії, на Євфраті та Тигрі.

Леонардо да Вінчі збирав матеріали для змалювання шляху від Гібралтару до Дону, цікавився рівнем води у Чорному і Каспійському морях, згадував про Азов, Волгу і Дніпро. Можливо, великий флорентієць чув на батьківщині розповіді про Росію московських послів Митрофана Карачарова і Дмитра Ралева, які репрезентували тоді за кордоном велику північну країну, яка, скинувши ординське Іго, вийшла на широку міжнародну арену.

Леонардо добре знав історію мандрів Колумба, Васко да Гамм, а з Амеріго Веспуччі його поєднувала тісна дружба. Та про це пізніше…

Амеріго був третім сином флорентійського нотаріуса Чернастазіо Веспуччі. Грамоти набирався вдома, його дядько Джордано Веспуччі, монах-домініканець, познайомив його з астрономією і математикою, і ці науки припали йому до душі.

Подорослішавши, вступив на службу до флорентійських банкірів Медічі. Нічим особливим не відзначався — був скромним і непримітним конторським працівником. Ніхто тоді навіть подумати не міг, що в цій людині зріє майбутній мореплавець, який кілька разів перетне під вітрилами Атлантику, бачитиме й опише Новий Світ і таким чином увійде в історію, обезсмертить своє ім’я.

Не думав про це і сам Веспуччі. А втім, хто знає… Іноді непоказний і мовчазний рахівник, відклавши стоси банківських документів, над чимось глибоко задумувався. Коли йому виповнилося сорок років, здавалося, вже ніщо не могло змінити розміреного і усталеного плину його одноманітного життя.

Аж ось сталося! В далекій Севільї, в іспанському філіалі банку Медічі, було допущено велику розтрату. Виникла потреба на місці все з’ясувати. Треба було когось відряджати туди. Вибір упав на Веспуччі, як на досвідченого і бездоганно чесного фахівця. Влітку 1492 року Амеріго з ревізорськими повноваженнями прибув до Іспанії.

Здійснивши перевірку і встановивши винних, він зібрався було додому, та саме в цей час повернувся зі свого тріумфального плавання до берегів уявної Індії його славетний земляк Христофор Колумб. Вони зустрілися — і скромний банківський службовець передумав повертатися додому. Натомість він зголосився працювати у філіалі банку Медічі, який фінансував і споряджав заморські експедиції. У Севільї на новому терені Веспуччі відразу поталанило — Колумб доручає йому підготовку свого наступного плавання. Адмірал знав, на кого можна покластися. Тямущий і скрупульозний інспектор Торгової палати тримає в полі зору всі подробиці підготовки експедиції. Його цікавить буквально все — і добір команди, і визначення маршруту, і заготівля їстівних припасів. Весь у цих клопотах, він потайки виношує думку і собі стати учасником цієї мандрівки. Та Колумб не вводить його до складу експедиції.

— На морі я й сам упораюсь, — говорить він Веспуччі, — а ось тут, на березі, мені потрібна довірена людина, яка б своєчасно попереджала лихі заміри моїх недругів.

А недругів Колумбові не бракувало. Чого вартий був один тільки кардинал Фонсека, єпископ Бургосський — запеклий ворог Колумба і взагалі противник будь-яких заморських плавань, будь-якої живої, творчої думки?..

Залишившись у Севільї, Амеріго Веспуччі ревно дбає: про інтереси свого великого земляка, дбайливо оберігає від опаплюження його велике починання. Вечорами, звільнившись від нагальних справ, усамітнюється і подумки лине вслід за Колумбом — що там, які нові землі існують, хто їх населяє? Перед ним лежить карта відкритої частини світу. Вона схематична, пунктирна, неточна… йому б туди!

І банківський службовець береться за перо. Він уявляє, фантазує, описує хід експедиції, якої не було, але яка (Веспуччі в цьому переконаний) могла бути.

…1497 рік. Флотилія з чотирьох суден пристає до берегів Нового Світу. У складі експедиції — Амеріго Веспуччі. Разом із своїми супутниками він обстежує берегову лінію західної Атлантики — називає відкриті затоки, миси, острови, вказує їхні координати.

На нововідкритих землях іспанці бачать “міста над водою, схожі на Венецію”. Будинки в них з’єднуються навісними мостами. У містах живуть стрункі, середнього зросту люди, з “червонуватою шкірою, навподіб левиної”. Взявши на борт кількох аборигенів, білі прибульці відпливли до країни, що лежала близько 23-го градуса північної широти. Потім вирушили на північний захід, далі пройшли вздовж звивистого берега майже 5 тисяч (!) кілометрів. Часто виходили на берег і вимінювали всілякі дрібнички на золото, доки у липні 1498 року не досягли “найвищої у світі гавані”. Тубільці, які жили поблизу, тісно подружилися з іспанцями. Вони просили убезпечити їх від людоїдів, котрі робили набіги на їхні поселення. Через тиждень мореплавці висадились на “острів канібалів”, вступили в бій і захопили полонених… У жовтні 1498 року експедиція повернулася до Іспанії…

Веспуччі так повірив у вигадану ним експедицію, що згодом переповів її у листі до свого друга дитинства, знатного флорентійця П’єро Содеріні. Він так яскраво змалював усі перипетії свого “плавання”, з такими достовірними деталями і точними географічними координатами подав їх, що в Італії його уявну експедицію сприйняли за справжню.

• Предыдущая
• 22/60
• Следующая