Выбери любимый жанр

Ставка більша за життя. Частина 1 - Збих Анджей - Страница 27


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

27

— Приємно хоч раз зустрітися не по службі, — зауважив гестапівець, звертаючись до Клосса.

— А я думав, що ви тут на службі, штурмбанфюрер, — відповів тихо Клосс.

Лотгар усміхнувся.

— У певному смислі: я буваю всюди, де буває професор фон Геннінг.

Ільза сміялася трохи гучнувато.

— Може, ви, пане професоре, потанцюєте зі мною? В Берліні, в батька, я колись бачила, що ви прекрасно танцювали…

Професор Геннінг бундючно ступав у такт сентиментального танго. Отож Клосс міг запросити до танцю Беніту. Він притулив її до себе, дівчина була холодна, байдужа.

— Мені здається, — сказав Клосс, — що я вас десь бачив. — Тільки ця банальна фраза й прийшла йому в голову.

— Ви завжди починаєте розмову так?

— Ні, — заперечив Клосс. — Приємно танцювати з вами, Беніто.

Підвів її до бару, наповнив чарочки. Дівчина пила дуже обережно, торкалася алкоголю одними лише губами.

— Ви довго будете у Варшаві?

— Не знаю. А чого це вас цікавить?

— Я міг би вам, скажімо, показати місто.

— Ви вважаєте, що тут є щось, варте уваги?

— Можливо, — відповів Клосс. — Я, зрештою, зробив би це не так заради Варшави, як заради вас. — І в цю ж мить відчув, що ця фраза душить його в горлі.

Чоловіки в парадних мундирах все частіше простягали руки до келихів з напоями. Розмови ставали все голоснішими. Клосс ловив уривки тих розмов, увесь час дивлячись на Беніту, яка не була такою вже й невродливою. хоча все-таки досить поганкуватою, так що Клоссове залицяння могло-таки викликати подив.

— Франц тільки-но повернувся з-під Курська, — щебетала якась дівчина. — Здається, скоро почнемо новий наступ.

— Мій брат, — говорила інша, — надіслав мені сукню з Парижа. Якби ти бачила, що то за сукня! Треба тільки трохи підкоротити, але тутешні кравчині…

— Я завтра виїжджаю. — Офіцер вермахту потиснув руку своїй партнерші. — Нам залишився тільки один вечір, Берто.

З-поміж усіх голосів виділявся сміх Ільзи.

— Пийте, панове! — гукала Ільза. — У цьому проклятому місті треба час від часу добре впиватися. — Потім притулила до себе Рупперта і разом з ним пішла далі по колу, в такт того ж таки сентиментального танго. Патефон раптом запнувся й почав без кінця-краю повторювати той самий рефрен.

Фон Геннінг і Лотгар стали біля бару, трохи збоку, начебто хотіли підкреслити цим свою відрубність. Обидва з повними чарками в руці, обидва дещо перебільшено поважні й урочисті.

— Хто той молодий чоловік, що танцює з Бенітою? — спитав фон Геннінг.

— Обер-лейтенант Ганс Клосс, — відповів Лотгар. — Непоганий офіцер. Походить з доброї родини.

Обличчя Геннінга нічого не виражало. Він вихилив чарку й поставив її на стойку.

— Я не дуже добре почуваю себе в цьому місті, — зауважив. — Мене, зрештою, застерігали, що треба бути дуже пильним.

— Можете бути цілком спокійним, пане професоре, — відказав Лотгар. — Я маю знаменитих людей, які добре розуміють, що й тут також проходить фронт.

Клосс усе ще танцював з Бенітою і думав про Ганну. Може, вона й досі чекає його в тій кімнаті на Празі? Але він вийде звідси останнім, вийде разом з Бенітою., принаймні постарається вийти з нею, бо, коли б Рупперт підвів, ця дівчина залишилася б тоді єдиним можливим шансом.

— Про що ви думаєте, обер-лейтенанте? — спитала Беніта.

— Про вас, — відповів Клосс не вагаючись і притулив її трохи міцніше до себе. На цей раз вона не опиралася, однак очі її все ще позиркували па нього насторожено з-за окулярів. Клосс відчував на собі ще й інший погляд, погляд Рупперта. Капітан стояв біля бару й хиляв чарку за чаркою. До нього підійшла Ільза.

— Не пий вже, Віллі, — прошепотіла вона, — вистачить. — Вона хотіла відібрати в нього чарку, але він не дозволив.

Ільза підійшла до фортепіано й ударила пальцями по клавішах; співала вона міцним, низьким голосом.

5

Зустріч призначено в кав’ярні Пом’яновського. Клосс, стоячи на протилежному боці Маршалковської, побачив Рупперта, який саме входив до кав’ярні, а за кілька хвилин — і Ганну, котра вистрибнула з трамвая. Він вже з півгодини спостерігав за всім, що робилося поблизу, проте не помітив нічого підозрілого. Дійшов висновку, що за Руппертом ніхто не стежив, а кав’ярня не була під наглядом. Вирішив, одначе, почекати, хоча й розумів, що коли проґавив агентів гестапо, то нічого вже не вдіє. Цікаво, чи Рупперт приніс матеріал?

Рупперт тим часом розгорнув перед собою “Берлінер Цайтунг” і поклав на ній пачку сигарет “Приват”. У пачці лежав мікрофільм, який йому вдалося зробити. Він хвилювався. Відчував, що зайшов у безвихідь, був досить досвідчений, аби розуміти, що кожна розвідка не випускає своїх жертв із пастки. Власне, повинен стрельнути собі в лоб, але не мав ніякої охоти накладати на себе руки. Боявся смерті, знав, що боїться, і йому неприємно було перед самим собою. Дратував Рупперта й цей ідіотський церемоніал: розгорнена газета, пачка сигарет і, нарешті, пароль: “Ми зустрічалися з вами в Берліні, в Горша”. І відповідь: “Я живу недалеко, тому й ходжу туди”.

Чи сюди прийде той добродій, що шантажував його в тому таємному кублі азартних ігор? Якщо так, то навіщо ж цей пароль?

Підвів голову й побачив у дверях вродливу, гарно одягнену дівчину. Відвідувачка уважно розглянулася по кав’ярні й пішла в напрямку його столика.

“Польки все-таки бувають чудовими”, — ще встиг подумати Рупперт, поки вона підійшла до нього і з чарівною усмішкою промовила цю ж таки фразу: “Ми зустрічалися з вами в Берліні, в Горша”.

Рупперт схопився з крісла і промимрив відповідь. Дівчина подала йому руку і, так само чарівно усміхаючись, сіла поряд з ним.

— Замовте, будь ласка, каву, — сказала. — Тримайтеся так, як на прогулянці з пристойною дівчиною.

Хоча б цим принаймні вже не допікали його.

— Я не люблю, коли до цих справ приплітають жінок, — зауважив Рупперт.

— Ви зовсім не змінилися, — сказала вельми голосно дівчина, коли біля столика зупинилася офіціантка. — А що чувати в тітки Ельжбети?

— У мене немає ніякої Ельжбети, — пробуркотів співрозмовник.

— У мене — теж, — відповіла красуня і зручним рухом взяла зі столу пачку сигарет. В ту ж мить пачка зникла в її сумочці. — Все в порядку? — запитала.

— Так, — відповів він. — Прошу переказати вашому начальству, — додав, — що післязавтрашня зустріч буде останньою нашою зустріччю. Я нічого більше не зроблю для вас.

— Прекрасно, — сказала вона. — Отже, післязавтра, о цій же порі?

Дівчина вийшла з кав’ярні першою. Рупперт почекав ще якусь хвилю, хоча й дуже поспішав. Уже на кілька хвилин запізнювався, а професор фон Геннінг над усе цінував пунктуальність. Вийшов з кав’ярні і майже бігцем подався до німецького кварталу. На щастя, не помітив Клосса, який все ще стояв у під’їзді. Коли минав вартового, що пильнував віллу Геннінга, з чола стирав піт. Був утомлений, ледве тримав себе в руках, думав тільки про те, щоб нічого не запримітила Беніта, бо він, либонь, більше боявся Беніти, ніж її батька.

— Професор чекає вас уже десять хвилин, — сухо кинула Беніта, простягаючи йому руку.

Чудову віллу в Алеї Троянд нещодавно було переобладнано на робітню професора. У просторій кімнаті, де стояли ще меблі в стилі fin-de-siecle’ю,[19] було влаштовано щось на зразок секретаріату Беніти, а в наступній, значно меншій, — кабінет професора. Великий письмовий стіл, далі ще один — креслярський, а в кутку чималого розміру сталевий сейф.

— Прошу надалі запам’ятати: я люблю пунктуальність, — мовив фон Геннінг не встаючи.

— Так точно, — відповів Рупперт.

— Ви вчора випивали, — вів далі професор тим же тоном. — Прошу вас забути про алкоголь аж до того часу, поки закінчимо роботу.

Потім обидва підійшли до креслярського столу.

— Простудіюйте, будь ласка, ці плани, — порадив Руппертові фон Геннінг. — Як досвідчений сапер, ви легко зорієнтуєтесь, який дослідний полігон потрібний мені і…

вернуться

19

Буквально кінець сторіччя(фр.). Термін вживається для визначення кінця XIX ст. як періоду декадентства (занепаду) буржуазної культури.

27
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело