Выбери любимый жанр

Велика, більша й найбільша - Брошкевич Ежи - Страница 7


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

7

— А я ні, — зітхнув Хидий, цідячи далі своє пиво.

Хлопець у плащі ще раз ввічливо вклонився і сів біля Синього Беретика.

— Хочеш, — сказав він, — я збудую тобі чудовий колодязь.

— Добре, — посміхнувся Беретик. — А як тебе звуть?

— Горошок, — відповів хлопець.

Ось так Горошок виконав першу частину плану, за яким він мусив відшукати на Трушівській станції хлопчика в синьому пальтечку і береті та його непроханих опікунів.

Треба сказати, що Горошок зробив навіть більше, ніж передбачалося. Бо ж він не тільки знайшов тих, кого шукав, але й зміг до них підсісти і навіть, завдяки вигадці з “грішми для татка”, зацікавив Товстуна. Виходило так, що тепер не йому доведеться пильнувати, щоб злочинці ре втекли, а, навпаки, вони пильнуватимуть, щоб не втік Горошок. Загалом, усе йшло гаразд.

Але, коли правду казати, хоч усе і йшло як слід, Горошок відчув себе дуже самотнім.

Капітан з Ікою поїхали виконувати другу частину плану. А поки що Горошок міг розраховувати лише на власні сили. Нема чого критися: проти двох дорослих супротивників Горошкові сили були досить мізерні.

Та все було б гаразд, коли б не… час. Так, саме час. Злочинці мали їхати поїздом до Кусьмідрова — тобто менш як за півгодини. А Горошок знав, що він не може цього допустити.

Вся надія була на Іку — чи встигне вона за ті півгодини виконати другу частину плану. А якщо ні? Що тоді?

Горошок і сам не знав, що він робитиме. Сидячи поруч з малим Яцком і будуючи для нього колодязь із сірників, присягався сам собі, що вже ніколи не випустить його з-під свого нагляду, не дозволить і нікуди завести.

— Я не вмію будувати таких колодязів, — сказав малюк. — Дуже гарний.

Горошок усміхнувся.

— А ти дуже милий пацан.

— А що це таке — пацан? — спитав весело хлопчик.

— Пацан? — замислився Горошок. — Пацан — це просто… малюк.

— Ага, — сказав Синій Беретик. — Але за рік я вже не буду малюком, правда?

— Правда.

Товстун уважно прислухався до цієї розмови, Худий і далі куняв над своїм пивом.

Він підвів голову лише тоді, коли Товстун, підсунувшися до Горошка, спитав:

— А ти не зміг би, хлопче, розміняти мені сто злотих?

“Ага, — подумав Горошок, — ти хочеш переконатися, чи є в мене гроші?” Він ґречно відповів:

— Вибачте, на жаль, не зможу. По-перше, тому, що тато не дозволив мені навіть виймати гроші, а по-друге, у меле банкноти лише по п’ятсот злотих.

— Що? — одночасно скрикнули злодії.

Горошок аж закашлявся, щоб приховати переможну посмішку. Він уже знав, що вони радше навіть відмовляться від поїздки до Кусьмідрова, аніж спустять його з очей. Худий аж витріщився.

— А куди ж ті грошенята, хлопчику? — питався він. — Га?

Горошок якусь мить помовчав, ніби вагаючись, чи може він чужим людям відкрити таку таємницю. А потім відповів:

— Бо… тато купує телевізор.

— Ага, — пробурмотів Товстий, киваючи головою. — Отже, у тебе має бути принаймні кілька тисяч. Правда?

Горошок вирішив розіграти підозрілість.

— Даруйте, не знаю, — відповів він ухильно.

Краєм ока Горошок бачив, як злодії підштовхнули один одного ліктями. Але тут же глянув на дзиґарі: за п’ятнадцять хвилин мав прибути поїзд.

— Коли ж, нарешті, приїде мамуня? — спитав Синій Беретик вперше капризним і нетерплячим голосом.

— Тільки тихіше, моя дитино, — озвався Товстун. — Тільки тихіше.

Але Синій Беретик, видно, вирішив збунтуватися. Він вдихнув на повні груди і завищав раптом, ніби паровоз:

— А я не хочу-у-у-у, не хочу-у-у-у. Де мамуня-я-я-я-я?

Ошуканці сторопіли. Буфетниця зірвалася з місця. На мить усі застигли нерухомо, а хлопець, без сльозинки в очах, верещав усе дужче:

— Не-е-е-е хочу-у-у-у!

Перший отямився Товстун. Він прожогом кинувся до буфету за шоколадкою. Худий, щоб заспокоїти малюка, почав кумедно кривлятися. Але Яцек, побачивши ті гримаси, зайшовся ще голосніше. Товстун прибіг з шоколадкою, але й вона не допомогла.

Горошок добре бачив, що злодії починають нервуватися. Худий озирався на всі боки і особливо дивився на двері. Товстун, навпаки, розлютився. Щоки йому почервоніли, і він прохрипів з погрозою:

— Яцку! Мовчи!

Яцек глянув на “дядька” і притих. Очі його стали великі й круглі.

Горошок вдавав, що його нічого не обходить. Але всередині в нього все напружилося, як струна.

До приходу поїзда залишилося тільки десять хвилин.

Десять хвилин інколи можуть тягтися, як жувальна гумка. Ну, скажімо, коли тебе можуть викликати до дошки саме з того предмета, про який ти вчора, готуючи уроки, забув. А зараз стрілки летіли, ніби годинник був з реактивним двигуном.

Раптом Товстун нахилився над хлопчиком.

— Вставай, — сказав він. — Пішли до мамуні. Тільки мовчи!

Це було сказано так, що Горошкові кулаки стиснулися. Що він збирається робити? В голові промайнули всі відомі йому страшні історії про викрадачів, які вбивають дітей, щоб замести сліди злочину.

До прибуття поїзда залишалося тільки шість хвилин. До буфету ніхто не заходив, не було й Іки. За хвилину ці двоє заберуть з собою хлопчика, сядуть у поїзд і тільки їх і бачили.

Годинникова стрілка знову перескочила на хвилину. Здалеку долинув пронизливий свист паровоза.

Товстун роблено всміхнувся.

— Чуєш, Яцку, — сказав він. — Мамуня їде. Пішли?

Горошок з розпачем подумав, що Яцек досі, мабуть, здибався лише з дуже хорошими людьми, — так він усім йме віру. От і зараз, хоч очі його ще блищали від сліз, він одразу засміявся, сплигнув зі стільця і заплескав у долоні.

— Пішли, пішли!

Нема чого критись — Горошок не знав, що робити. Кричати? Битися? Захищати Синього Беретика пугачем і кулаками? Не дуже б це допомогло, — не довше ніж на хвилину. Але все-таки Горошок підвівся.

І лише тепер виявилося, яка влучна була вигадка з грішми. Товстун, хоч, правда, взяв уже Яцка за руку, ще не рушав до виходу. Він звернувся до Горошка.

— А кавалер, — запитав він своїм солодким голосом, — не йде? Просимо, просимо…

Горошок скривився.

— Е-е-е-е… поїзд ще не прибув. А надворі дощ і вітер…

Худий торкнув приятеля за плече.

— Євстахію… облиш. Ходімо. Я благаю тебе, Євстахію.

Але Євстахій не звернув на нього жодної уваги. Він простяг руку Горошкові.

— Ну то й що? — наче по-дружньому спитав він. — Ти ж не розмокнеш на дощі. А в товаристві завжди приємніше. Ну… кавалере, давай руку, щоб нам не загубилися. Тільки швидше… вже чути поїзд.

І справді, стрілка дзиґарів не досягала однієї хвилини до фатальної поділки. Синій Беретик аж підскакував, радіючи приїздові мамуні, — за вікнами дедалі ближчав стукіт коліс і сапання прибулого поїзда.

Горошок раптом відчув, що з люті в нього настовбурчилося волосся на голові.

— Не піду! — гукнув він.

Він стрибнув до Яцка, притяг його до себе, прикрив плащем і вихопив з кишені свого бляшаного пістолета.

— Він теж нікуди не піде! — гримнув Горошок ще голосніше. — А ви… руки вгору!

— Боже! — прошепотів Худий.

— Пресвята діво! — зойкнула буфетниця.

— Ти що?.. — грізно почав Товстун, ступаючи до Горошка, якому раптом страшенно пересохло в роті.

— Стій! — гукнув він іще раз.

І тоді, саме тоді з грюком розчинилися двері і дівчачий голос радісно писнув:

— Дядечку! Це я! А потім…

Проте, перш ніж ми з’ясуємо, що означав той вигук і що взагалі сталося потім, слід ще кількома словами розповісти, що ж увесь цей час робили Капітан з Ікою. І передусім, чи виконали вони та як саме виконали свою частину плану.

Коли Горошок вийшов з автомобіля, що з обачно погашеними фарами зупинився біля Трушівськоі станції. Іка глибоко зітхнула.

Інколи людині хочеться бути самостійною, як каже Горошок, Зосею-Самосею, себто все робити самій.

Але потім? Ах, як же тоді їй хотілося бути удвох, разом, а не лише із своїми тривожними думками.

Правда, Іка була ще під опікою і в товаристві Капітана, але за кілька хвилин їй доведеться самій, зовсім самій виконувати найважливішу частину плану. І це було не так уже й просто. Бо ж не штука бути хоробрим, коли ти хоробрий. А от спробуй бути відважним, коли біля серця починає щось лоскотати, а по спині бігають холодні мурашки. Саме це відчувала Іка в ту мить, коли Горошок вник за дверима, а Капітан поволі й обережно рушав далі. Обоє мовчали. Капітан проминув одну, потім другу темну вуличку і зупинився.

7
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело