Ги-ги-и - Винничук Юрій Павлович - Страница 43

• Предыдущая
• 43/49
• Следующая

На одній з арканумських вулиць просиджував щодня старий жебрак. Мабуть, і не варто було б про нього згадувати, якби не його дивна поведінка і вкрай негідне ставлення до співвітчизників. Одного пня цей жебрак міг з'явитися без лівої руки, іншого дня вже без правої. То в нього одного ока нема, а то вже й другого, то обидва вуха щезнуть, а то і ніс пропаде, ніби його й не було. Бувало, простягне руку, а на ній шість пальців, хоча вчора було тільки п'ять.

Все це виглядало б, може, й не так прикро, якби у той час, коли жебрак сидів собі й просив милостиню, його рука не розгулювала по місту, при цьому в лівої була постійна пристрасть залізати в чужі кишені, а права полюбляла бешкетувати – то капелюха зіб'є комусь, то якійсь панні із зачіски всі шпильки повисмикує і волосся розпатлає. Словом, фантазію права рука мала дуже багату. Головне – ні ту, ні другу не вдавалося притягти до відповідальності, вони безслідно зникали, коли їх хтось намагався затримати. А тому їх ніхто не міг ідентифікувати і виставити претензії до власника. Спробуй доведи, що це руки саме того жебрака, а не кого іншого. Хоч усі й здогадувалися, чия рука оце бешкетує, але для закону здогади не грають жодної ролі, і комісар поліції Варцаба сотий раз б'є себе в груди, погрожуючи, що піде к бісу на пенсію, якщо пан прокурор не дозволить арештувати жебрака, а пан прокурор важко зітхає і тицяє пальцем у параграф 42 кодексу карного, де чорним по білому заборонено арештовувати осіб без достатніх доказів і так само всоте читає вголос, які саме докази вважаються достатніми. А тим часом весь Арканум обурено гуде і погрожує сам розправитися з тим негідником.

Особливо розпинаються жертви нападу, а ще більше чоловіки тих жінок і батьки тих панночок, яким розгульна правиця залізла під сукні. Наслідки цього деколи були просто трагічними, якщо вони стосувалися невинних панночок і старих дів. Заскочена зненацька цнотлива панна в таких випадках просто не знала, що має чинити – вона переступала з ноги на ногу, пробувала усміхнутися, а насправді кривлялася так, що перехожі зупинялися і цікавилися, що таке з панночкою діється і чи не хоче вона часом сюсю, бо за рогом якраз знаходиться відповідне місце.

Який же зчинявся переполох, коли раптом з-під спідниці вилітала чиясь рука, мов бешкетний котяра. Тут нарешті панночка отямлювалася і, зауваживши юрбу, втрачала свідомість. Доля її з

цієї хвилини робила крутий закрут – панночка рішуче позбавлялася такого прикрого рудименту, як оспівана в арканумських піснях цнота і перетворювалася на повію. Звичайно, тут проявлялася і дикість арканумських звичаїв, за якими прийнято кожну панну, хоч би вона спала з хлопом до заміжжя тільки раз (а ніби яка не раз?) вважати повією. У цивілізованіших країнах повією вважається панночка, яка спала не раз і не з одним та й то лише в тому випадку, коли вона цього не заперечує, а якщо заперечує, то це вже не повія, а панна на виданні.

У центрі Аркануму, коли вам теє невідомо, знаходиться площа Перемоги і величезний пам'ятник, який увічнює історичну подію в житті держави. Років з тридцять тому один арканумець побив у кнайпі туриста сусідньої держави, з якою Арканум був у тісних, але ворожих контактах. Отже в честь цієї битви й перейменували площу Квіткову на площу Перемоги і збудували грандіозний монумент, що зображає здоровенного дядька, який молотом трощить змію. Автора, правда, небавом посадили за перевитрату державних коштів, але монумент височить і справляє враження, особливо, коли хтось не знає справжньої причини його походження. Так от – ця площа завше правила для арканумців за місце різних демонстрацій. Отож не дивно, що почали з'являтися там і демонстрації протесту з приводу правої руки. Демонстранти несли макет правиці з начепленими на мізинець майтками.

Згодом ці демонстрації переростали у справжній бунт і їхньою причиною стало ще одне бешкетництво згаданого жебрака. Мало того, що містом розгулювали обидві руки, розгулялося ще й око. З тим оком була просто біда: воно з'являлося в найнесподіваніші моменти, порушувало спокій арканумців, ставало причиною скандалів і бійок. Коханці почали уникати коханців, бо око могло з'явитися у найнесподіваніший момент і сполохану пані хапали корчі. А уявіть себе на місці жінки, яка раптом помічає біля ніг, якраз під спідницею, чиєсь око? Вона йде, а око за нею, вона загортає руками спідницю, а око – туди. Панночка верещить, бо, може, у неї зацеровані червоною ниткою білі майтки, а котрась із цілком поважної причини вийшла в місто і без.

Ясна річ, що скоро в Арканумі почався дефіцит на жіночі майтки. Жодна дама не могла тепер собі дозволити вийти в старих майтках. А це, звісно, вдаряло по кишенях не кому, як чоловікам. Старі майтки вилежувалися в шухлядах до кращих часів, а нові розхапувалися в один мент.

А ще око стало з'являтися при різних незаконних оборудках. Хоче хтось комусь тицьнути хабаря, а тут – око! Ну як тицьнеш? Почала валитися економіка. В магазинах забракло найнеобхідніших продуктів.

Хочеш написати поему про нового диктатора Аркануму, а тут – Око! Вже й рука починає тремтіти, і думаєш: ачомусамепро диктатора, а не про метелика? Почала загнивати культура.

Виступає мер міста по телебаченню і говорить про постійно зростаючий добробут арканумців – а тут Око. Мимоволі він починає заникуватися, а далі й узагалі плете якісь дурниці. Одного разу він сказав, що арканумський добробут виріс настільки, що ми не тільки обігнали усі розвинуті країни світу, але вже вийшли навіть на космічну орбіту і обганяємо добробут всієї сонячної системи… Після цього вимкнули телебачення.

Через кляте Око почали арканумці правду говорити. І не тільки ті, що внизу, а – що найстрашніше – і ті, що нагорі. Анархія! Оголосили військовий стан. Люди на всяк випадок хутенько розібрали сірники, мило і цукор. Виповзли панцерники на вулиці, всі одяглися в уніформи, навіть жінки зобов'язані були носити галіфе і чоботи. Цим, звичайно, ліквідували дефіцит на майтки і підняли бюджет сім'ї, та все це мало що помогло. Арканумці, переставши брехати й чинити незаконні дії, вкрай розхитали підвали держави. Вирішено за будь-яку ціну затримати кляте Око.

Поліція випустила спецпанночок в спецспідницях з налаштованими полапками на щурів. Та хитре Око трималося на відстані.

На стінах вивісили лозунги, які закликали громадян віддати усі сили на боротьбу з Оком.

Громадян намагалися заспокоїти звісткою про побудову нових далекобійних ракет націлених на Око. Та громадяни були не в тім'я биті і розуміли, що з неприкритою задницею ракети не збудуєш. Робоча дисципліна з'їхала на пси. Хто хочеш міг відлучитися з роботи і потім яснити, що полював на Око. Чоловіки могли не приносити жінкам платні, посилаючись на поповнення фонду боротьби, а жінки в свою чергу виправдовували неготовий обід шиттям кальсонів для війська.

А тут ще почали стріляти панцерники. Око зазирне в люфу, а панцерник бабах! – якогось будинку й нема. З'явилися жертви воєнного лихоліття. Одного разу такий снаряд перелетів через кордон і залетів у державу, з якою Арканум був хоч і в тісних, але ворожих контактах. Урядові ледве вдалося затамувати конфлікт, вивізши весь урожай моркви до тієї держави, бо морква там правила за делікатес. А якби морква на той час не вродила, то не знати чим би це закінчилося.

Тим часом народ перейнявся таким ентузіазмом, полюючи не Око, що зупинилися всі заводи і фабрики. Усі громадяни стали добровольцями. Але як прогодувати таку масу добровольців? Уряд змушений був продати частину зброї менш цивілізованим країнам і закупити макарони, щоб населення не вимерло з голоду. Оскшьки полювання продовжувалось, то деяким менш цивілізованим народам вдалося продати не тільки решту зброї, але навіть ножі, виделки і коркотяги. Це, ясна річ, дуже піднесло їхній добробут, але відбилося на арканумському.

А що ж Око? Небавом той жебрак тихенько собі вмер, і ніхто більше ніякого Ока не бачив. А проте Арканум ще довго не міг отямитися. Військове становище відмінили, але заклики на стінах не зникли. Навпаки, їх стали малювати ще яскравішими фарбами. А в газетах навперебій з'являлися оголошення про нові зрушення в боротьбі з Оком. Із платні арканумців відчислялося 90 % у фонд боротьби. Магазини поповнилися найнеобхіднішими продуктами. Але й далі бракувало тих ненайнеобхідніших, без яких чомусь арканумці прожити не могли. Понадто, що ще залишалися при житті покоління, які пам'ятали кращі часи. Мимоволі боротьба з Оком переросла на боротьбу з кращими часами. їх оголосили міфічними, а всіх, хто про них згадував, садили до цюпи. Літераторам суворо заборонялося згадувати окремі продукти, а художникам – малювати натюрморти, бо, як не дивно, художники впродовж цілої історії малярства охочіше змальовували саме ненайнеобхідніші продукти – печені качки та індики, шинки і сальцесони. Віднині вони змушені були малювати тільки макарони, рибні консерви і ковбасу ліверну собачу. Письменники тепер постійно у своїх творах згадували про Око, яке загрожує добробуту країни. Уряд настільки звик усе списувати на кляте Око, що уже ніхто з урядовців не заникувався, не відкашлювався і не молов дурниць. Дозволили вмикнути телебачення. Культура знову піднялася. Посипалися хабарі, хоч і в більших дозах. Зросла економіка. Скоро взагалі все стало на свої місця.

• Предыдущая
• 43/49
• Следующая