Зуби дракона - Дашкиев-Шульга Николай Олександрович - Страница 29
- Предыдущая
- 29/51
- Следующая
— Лягай!.. Лягай!
І пес ліг, тремтячи від шаленої злості, з налитими кров’ю очима.
— Встань! — на Самума впав ще один удар, і пес схопився. — Лягай!.. Встань!.. Лягай!
Собака скорився неминучому, бо зрозумів, що людина сильніша за нього. Але до повної покори було ще далеко, і Бертон домагався її.
— Досить! — Майя вирвала з рук Чарлі палицю, шпурнула її геть і втягла собаку до своєї спальні. — Це… просто звірство!
— Ви самі хотіли цього! — визивно відповів Бертон, витираючи кров на обличчі, подряпаному кігтями Самума. — Я виграв наш мовчазний заклад і тепер поцілую вас…
Він ступив крок до Майї і раптом зупинився.
— Але ні! Свій поцілунок я візьму іншим разом. На очах у героїчного російського лікаря!
Чарлі швидкими кроками пішов з кімнати.
— Зачекайте! — крикнула Майя. — Зачекайте!
Він зупинився, сподіваючись почути щось може і гостре, але приємне.
— Ніколи… ніколи ви мене не поцілуєте! — з тихою погрозою сказала дівчина. — А якщо ви наважитесь це зробити, ви вмрете тієї ж хвилини. Затямте: я дочка раджі Сатіапала, а не дівиця з Пікаділлі-стріт!
— Пробачте, міс Майя!.. — Чарлі зрозумів, що перейшов межі дозволеного, і тепер намагався врятувати становище. — В людині інколи прокидається звір.
— Мені здається, що, навпаки, у вас лише інколи прокидається людина. Та й то неприваблива.
— Ви помиляєтесь, Майю… — тільки й міг відповісти Бертон.
Цілий день по тому він аж кипів. Ніщо йому не йшло до рук, і Сатіапал помітив його незвичайний настрій. Проте старий по-своєму витлумачив мовчазність та пригніченість Чарлі, Сатіапал приписав усе коханню.
Все, що завгодно, тільки не це! Зрештою, зацікавити Чарлі наукою, розкрити йому найважливіші таємниці, примусити його працювати до сьомого поту, щоб він не мав коли й угору глянути! А Майю слід на деякий час вивезти кудись із маєтку.
Найрозумніші батьки, як правило, втрачають свою розсудливість, якщо йдеться про виховання власної дитини. Вони не знають міри ні в чому — ні в дбайливості, ні в турботах, заплющують очі на погане або, навпаки, вишукують недоліки там, де їх немає.
Сатіапал не був винятком з загального правила. Він збирався вивчати свого сина довго й старанно, однак цей термін все скорочувався і скорочувався. І наступного дня після невдалого приборкування Самума Чарлі Бертон, нарешті, дістав право зазирнути до святая святих маєтку Сатіапала, — до тієї лабораторії, куди заходили тільки професор та його дочка.
Чарлі Бертон одразу ж зрозумів, що на нього чекає приємна несподіванка: Сатіапал зайшов уранці, мовчки взяв його за плече і повів через відому вже йому лабораторію до підземного переходу в “корпуси”.
Вони йшли майже тим шляхом, яким пробирався свого часу Майкл Хінчінбрук. Але тепер все було залите яскравим світлом і агрегати працювали на повну потужність.
— Дивіться, Чарлі! — урочисто сказав Сатіапал. — Жоден з європейців не бував ще у цих приміщеннях, і багато хто віддав би за таку можливість. Я дуже добре знав вашу матір. Я вивчав вас протягом довгого часу. І ось зараз я вирішив довірити вам таємницю величезної ваги… Я вже старий, і мені потрібний надійний помічник. Якщо ви виправдаєте моє довір’я, то зможете стати з часом одним з найвидатніших учених світу і принесете велику користь людству… Але перед тим, як ознайомитися з моїми працями, ви повинні скласти мені обітницю, що ніколи не порушите дві мої умови…
— Я погоджуюсь на всі умови наперед! — твердо сказав Бертон.
— Не поспішайте! — перебив його Сатіапал. — Перша умова: ніколи не використовувати здобутих від мене знань на шкоду людям…
— Обіцяю!
— А друга… Друга — особистого характеру. Заприсягніться, що ви ніколи не прагнутимете одружитися з моєю дочкою або взагалі не перейдете щодо неї межі звичайної дружби.
— Заприсягаюсь! — сказав Бертон.
Він міг обіцяти і присягатися скільки завгодно разів, знаючи, що то все — пусті слова, а справа лишається справою і діяти завжди треба так, як цього вимагають обставини.
Може, в ці хвилини Сатіапалові й згадався тифозний карантин на околиці Стамбула та інша обітниця, яка лишилася невиконаною, однак цей спогад був тьмяним і щез, не викликаючи надто великих докорів сумління.
— Ну, то гаразд, — сказав Сатіапал. — Дивіться: ось те, що робить лікаря всемогутнім, а голодуючим дає змогу насититися де завгодно!
Раджа розкрив сейф і витяг два слоїки з червоними та синіми, інтенсивно забарвленими прозорими кристалами. Кожен з них скидався на старанно відполірований зуб якоїсь небаченої потвори, і химерні гострі грані, коли б їх розташувати в кілька рядів, були б за непогану прикрасу пащеки акули.
— “Зуби дракона”! — гордовито сказав Сатіапал. — Так назвала ці кристали Майя, будучи дитиною. Ця назва здалася мені дуже влучною. Пам’ятаєте легенду про невмируще військо?.. Хай будуть вбиті всі вояки до одного — досить лише витягти з чарівної торбинки жменю зубів велетенського дракона, сипнути їх у білий світ, і там, де зуб торкнеться землі, встане озброєний лицар, щоб боротися і померти знову… Ці кристали покликані творити більш сумирні справи. Коли вкинути один з них в брудну кашицю з подрібненої соломи або навіть дерев’яної тирси, до дії постануть могутні сили, які в живому організмові перетворюють найгрубіший харч на смачний і поживний білок.
Я не буду розповідати вам зараз про механізм цього надзвичайно складного процесу, як не розкрию і формул “зубів дракона”. Це буде пізніше, а може ви й самі збагнете все без моєї допомоги, під час дослідів. Ми з вами повинні створити ще одну, а може й кілька сполук, які дадуть змогу здобувати справжні, повноцінні білки. Те, що ви бачите, — старанно очищені речовини нового типу. Це не вітаміни і не аміни, а певні каталізатори тваринного походження, дуже активні в наймізерніших кількостях. Вони прискорюють процес заживлення ран, і їм ви зобов’язані поверненням вам зору. Однак це тільки перші спроби, а дальші — просто неймовірні!
Чи ви замислювалися над тим, як саме з мікроскопічної клітинки виростає з часом велетенський слон, наприклад, або людина з її дивовижними розумовими якостями?.. Чи не спадало вам на думку, що наука, зрештою, навчиться відрощувати калікам втрачені руки, ноги та інші органи? Дантисти, наприклад, лікують людей головним чином так, як і первісні знахарі — виривають хворого зуба, коли не вдається зарадити болеві. Але ніхто досі не спробував приживити нові зуби беззубому, а це ж, безперечно, цілком можливо!..
Сатіапал підійшов до гнучкої труби, якою подавалася в цю мить до залізної вагонетки неприваблива на вигляд, зеленуватосіра кашиця.
— Оце ті ліки, які я вам давав. Але це також і їжа. Погляньте, як виглядають тварини, в денний раціон яких входить те, що звичайно вважається за неїстівне.
Професор одкрив широку браму і показав Бертонові на стійла свійських тварин.
Шерсть на конях, волах та коровах вилискувала. Вони неквапливо їли з кормушок силосоподібну масу, не звертаючи уваги на довколишнє.
— “Їжа богів”! — захоплено прошепотів Бертон,
— “Їжа богів”? — підхопив Сатіапал. — Влучно! Хай буде так.
Протяг ворушив сивіюче волосся старого професора. Сатіапал стояв, обдивляючись круг себе, як людина, що дійшла вершин і милується з пройденого шляху.
А Чарлз Бертон нишком позирав то на Сатіапала, то на барвисті кристали. В його душі не ворухнулися високі почуття. Він тільки зважував, що може дати це відкриття та як швидко можна буде назвати його своїм.
- Предыдущая
- 29/51
- Следующая
