Выбери любимый жанр

Справа командора - Росоховатский Игорь Маркович - Страница 16


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

16

“Якщо ми правильно зрозуміли, ви перебуваєте в тунелях?”

Вони відповіли: “Тунелях”.

Командор: “Чи поза тунелями?”

Він показував їм різні геометричні фігури — трикутник, коло, але вони відповідали тільки одним рисунком — тунелем.

Командор:

“Форма ваших тіл — тунелі?”

“Тунелі”.

“Ваші житла?”

“Тунелі”.

І тоді на контрольному телеекрані в чіткому рисунку вималювалася здогадка командора, передана на стіни тунелів. То було збільшене в тисячі разів зображення мікробів, знайдених в “черепашках” і “головках шпильок”. У відповідь на стінах тунелів замерехтіли мільйони таких самих зображень.

Командор скликав усіх на загальну раду.

— Зрозуміло, — сказав він, — що ці істоти — колонії мікроорганізмів. Антон передбачає, що рівень їх інтелектуального розвитку коливається десь між людиною й мурахою. Це, звичайно, дуже неточне порівняння, але точного в даній ситуації і не знайти. Якщо робити висновки з інформації, то вони здатні швидше наслідувати, ніж проявляти ініціативу, творчість. На своїй схемі світлою плямою вони виділили місце, де розміщені “головки шпильок”. Якщо слідувати гіпотезі Антона і проводити аналогію з мурахами, то можна припустити, що ці штами є найголовнішими, маточними, а ті, що в “черепашках”, виконують обов’язки “робітників” — добувають енергію і речовини, необхідні для життя. Можливо також, що “головки шпильок” — своєрідні “клітини мозку”. Зараз і спробуємо це вияснити.

Він повільно обвів очима кожного з нас і сказав:

— Ще раз попереджаю про суворе виконання параграфа сьомого, пункту “а”: дотримуватися цілковитої обережності. Це істоти з іншим способом переробки інформації, з іншими властивостями. Поки не матимемо повніших відомостей про спосіб їхнього життя, забороняю залишати ракету і торкатися предметів, які роботи доставляють зовні, і до самих роботів теж.

Останні пункти його наказу виявилися зайві. Не минуло й доби, як телепередачі з усіх шести тунелів несподівано припинилися. Ми наказали роботам повернутись. Але вони не виконали наказу.

— Шість роботів одночасно… — пробурчав Семенов і з сумнівом похитав головою. — Це не схоже на звичайні поломки. І не свідчить про дружні наміри. Найвірогідніше, що вони знищили роботів або в якийсь спосіб привласнили їх.

Він мав звичку тикати в слухачів пальцями, ніби це надавало його доказам більшої ваги. І ось коли його довгий вказівний палець уперся в мої груди, я помітив, що ніготь на ньому синій.

— Ти, здається, забив свого пальця об слухачів, — пожартував я.

Він мимоволі глянув на свій вказівний, а потім на решту пальців. Нігті були сині, як лазурові камінці.

І, знаєте, перший надав цьому значення він сам. Саме він, а потім уже лікар і командор. Можливо, Семенов пригадав, що доторкався до дверей камери, де стояли ті два роботи. Тому насамперед він вирішив перевірити, що з ними сталося.

Кадик Істоцького кілька разів сіпнувся, і Павло Петрович подав йому склянку води. Та геолог не взяв її. Дивився кудись у куток порожніми очима, а на обличчі гіганта Петра відбивався страх перед тим, що мав почути.

— Замість роботів ми побачили на екрані дві купи потерті. Зате стіни камери мерехтіли і переливалися, ніби в них були вкраплені алмази й рубіни.

Семенов відразу ж ізолювався від нас. Разом з ним всупереч вказівкам командора лишився лікар: у такій ситуації параграфи статуту давали лікареві широкі повноваження. Решті учасників експедиції командор заборонив підходити до дверей каюти, в якій перебував хворий. їжу Семенову й лікареві доставляв транспортер, причому та частина його, що побувала в каюті, щоразу відсікалася і знищувалась.

За кілька годин лікар повідомив, що всі засоби, які були в його розпорядженні, безсилі проти мікробів. Стан Семенова гіршав, підвищилася температура, з’явилися ознаки задишки…

Павло Петрович непомітно подав знак Петрові: схоже на початкові стадії асфіксії—Т.

Проте, як не дивно, лікар не заразився від Семенова. Та й кібернетику скоро полегшало, спазми в горлі зникли. На згадку про хворобу залишилися тільки сині нігті.

Ми розуміли, що радіти рано: хвороба могла повернутися, а можливо, перебіг її відбувався приступами.

Командор весь час був похмурий і мовчазний. Він викликав мене і наказав прощупати ультразвуком і мезонними променями стінки камери, де лежало дві купи металевої потерті — рештки роботів.

Уявіть собі мій стан, коли зелений промінь на шкалі мезомікроскопа почав вимальовувати плями, показуючи роз’їдені ерозією стінки камери і колонії мікробів на них. Спробували здолати їх іонним душем, різними хімікатами — марно. Замість померлих виростали нові колонії. Вони харчувалися металом і росли на ньому швидше, ніж земні бактерії на агарі.

Командор підганяв Антона, який вивчав структуру мікробів. Дослідження затруднялися тим, що наш біолог знайомився з об’єктом лиш “заочно” — через цілий ланцюг передач з екрана на екран. Він застосував мікроманіпулятори, але це не давало високої точності при анатомуванні мікробів.

Паралельно командор по відеофону радився з Семеновим. Вони намагалися виробити план зв’язку з “мозковим центром” поселенців тунелів.

Туди було послано ще двох роботів. На наших екранах знову з’явилися мерехтливі стіни з вкрапленими в них “черепашками”. Від попередніх роботів не лишилося й сліду, зате “черепашки” в окремих місцях стін розрослися і вже не мерехтіли, а сяяли.

Командор передав зображення ракети, потім тунелю. Він показав, що коли гасне зображення ракети, гасне й зображення тунелю. Це означало: “Перш ніж згине ракета, згинуть тунелі”. Протягом трьох годин він безперервно посилав світлові сигнали, але розмова не клеїлася. Ось приблизно те, що я запам’ятав з неї:

Командор:

“Для розмноження вам необхідний метал?”

Вони:

“Метал”.

Командор:

“Ми можемо залишити вам непотрібні предмети. Чи зробите так, щоб на ракеті вас не залишилося?”

Можливо, він сподівався, що в якийсь спосіб мікроби зв’яжуться між собою і відкличуть непроханих гостей з ракети. Та, напевне, робив це тому, що один з параграфів Статуту вимагав при зустрічі з істотами, які проявляють ознаки розуму, випробувати всі можливості мирних контактів.

Вони відповіли:

“Метал”.

Так відповідали вони й на інші запитання, а через три години розмова урвалася: обидва роботи замовкли назавжди. Істоцький для чогось подивився на свої пальці і розсіяно промовив:

— Коли я пригадую все це зараз, мені здається, що розум мікробам ми приписували — надто вже нам захотілося в усьому бачити його прояви. А їхні відповіді — просто спотворення наших сигналів відлунням од стін тунелю.

Павло Петрович ніби ненавмисне побарабанив пальцями по спинці крісла, і Істоцький схаменувся, що надто ухилився від основної лінії своєї розповіді.

— Треба було негайно вживати заходів. Адже мікроби в ракеті розмножувалися. І командор наказав Семенову готувати генхас.

— Генхас? — перепитав Павло Петрович.

— Апарат мав свій індекс, але ми називали його генхасом — генератор хаосу. Колись це була могутня зброя космонавтів, що досліджували інші планети. Основна апаратура розміщувалася в кораблі, займаючи приблизно п’яту частину його площі. Космонавти могли брати з собою пістолети, в яких знаходилися заряди, і приймач команд від кібермозку генхасу. Кібермозок мав добру пам’ять, в ній зберігалися записи про мільярди ритмів, характерні для живих істот. Кібермозок керував маніпуляторами, які досліджували об’єкт знищення, за допомогою спектрального аналізу і локації чи безпосередньо виявляючи характерний для нього основний ритм. Потім кібермозок посилав команду системі—виконавцю і створював імпульсні потоки різних ядерних частинок. Керуючи ритмом імпульсів, він порушував основні ритми об’єкта, вносив хаос — і об’єкт неминуче розпадався. До речі, генхас можна використовувати і для стимуляції.

Коли Семенов доповів про готовність, командор скликав десятихвилинну нараду…

Тільки тепер Павло Петрович відзначив, що Істоцький за весь час розповіді жодного разу не назвав прізвища командора, ніби той для нього існував як службова одиниця, а не як особистість.

16
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело