Одіссея капітана Блада - Sabatini Rafael - Страница 31

• Предыдущая
• 31/79
• Следующая

На початку плавання у Навітряній протоці відбувся бій з іспанським галеоном, що закінчився потопленням останнього. Потім на кількох пірогах було здійснено сміливий напад на іспанську флотилію, що займалася добуванням перлин біля Ріо-дель-Хачі. Цей напад приніс корсарам особливо багату здобич. Після цього організували десантну експедицію на золоті копальні Санта-Марія на Мейні. Розповідь про неї вражала своєю неймовірністю. Було ще кілька менш цікавих пригод, і завжди команда «Арабелли» здобувала честь переможців і захоплювала багату здобич, зазнаючи при цьому тільки деяких втрат.

Отже, перш ніж «Арабелла» в травні наступного року повернулася на Тортугу для додаткового ремонту та переоснащення, бо ви самі розумієте, що фрегат не міг залишитися зовсім неушкодженим, — слава про цей корабель та його капітана Пітера Блада вихором пронеслася від Багамських до Навітряних островів і від Нью-Провіденс[43] до Трінідада.

Відгомін цієї слави докотився й до Європи. Іспанський посол при Сент-Джеймському дворі[44] вручив англійцям роздратовану ноту, на яку йому відповіли, що капітан Блад не тільки не перебуває на королівській службі, а ще й засуджений бунтівник і збіглий раб, а тому будь-які заходи його католицької величності проти Блада зустрінуть цілковите схвалення короля Якова II.

Дон Мігель д'Еспіноса — адмірал Іспанії у Вест-Індії — та його небіж дон Естебан, який плавав із ним, палали бажанням якнайскоріше схопити і повісити цього авантюриста на нок-реї свого корабля. Для них полювання на Блада, яке набрало тепер міжнародного характеру, було також і родинною справою.

Отож Іспанія, в особі дона Мігеля, не скупилася на погрози в адресу Блада. На Тортугу ці погрози дійшли одночасно з заявою дона Мігеля про те, що в нього є повноваження на спіймання Блада не тільки від своєї країни, але й від англійського короля.

Проте погрози хвалькуватого адмірала не злякали капітана Блада. Він не сидів на добре захищеній Тортузі, склавши руки. За все, що йому довелося вистраждати, Блад вирішив помститись на Іспанії, зробивши її козлом відпущення. Цим він сподівався вбити двох зайців: задовольнити власну жадобу помсти і водночас виконати свій громадянський обов'язок, тільки не перед королем Яковом II, якого Блад ненавидів, а перед Англією і разом з нею перед усім цивілізованим людством, якому жорстока, підступна, фанатична Іспанія намагалася всіма засобами перешкодити спілкуватися з Новим Світом.

Якось одного разу, коли Блад, смокчучи люльку, сидів разом з Хагторпом та Волверстоном за пляшкою рому в пропахлій смолою та тютюновим димом портовій таверні, до нього привітався якийсь суб'єкт у гаптованому золотом камзолі з темно-синього атласа, підперезаний широчезним шарфом малинового кольору.

— Це ваше ім'я Ле Санг?[45]

Перш ніж відповісти йому, капітан Блад подивився на розрядженого головоріза. Перед ним стояв високий чоловік, будова тіла якого свідчила про спритність і силу; смагляве, з орлиним профілем обличчя було грубувато-вродливим. На пальці його не дуже чистої руки, що лежала на ефесі довгої рапіри, вигравав усіма кольорами великий брильянт, а у вухах поблискували золоті сережки, що майже зовсім ховалися під довгими кучерями його масного каштанового волосся.

Капітан Блад вийняв з рота люльку:

— Моє ім'я Пітер Блад, — відрекомендувався він. — Для іспанців я дон Педро Сангре, а француз може називати мене Ле Санг, якщо це йому подобається.

— От і добре, — сказав авантюрист по-англійськи і, не чекаючи на запрошення, підсунув стілець до заяложеного столу. — Мене звуть Левасер, — в свою чергу відрекомендувався він трьом співбесідникам, з яких принаймні двоє позирали на нього спідлоба. — Можливо, ви вже чули це ім'я.

Так, ім'я це вони добре знали. Левасер командував двадцятигарматним капером, що тиждень тому кинув якір у Тортузькій бухті. Команда капера складалася переважно з французів-мисливців, які жили у північній частині Гаїті, людей, що мали набагато солідніші підстави ненавидіти іспанців, ніж англійці. Левасер нещодавно повернувся на Тортугу після не зовсім вдалого походу. Однак знадобилося дещо більше, ніж звичайна поразка, щоб збити страшенну пиху з цього типа. Полюбляючи сварки, випивку, гру в карти або кості, цей негідник набув широкої популярності серед дикого «берегового братства». Ходила за ним. також і слава зовсім іншого характеру. В його розгнузданості і привабливій зовнішності жінки знаходили якусь особливу принадність. І Блад не дивувався, коли Левасер відверто вихвалявся своїми перемогами, його вражало тільки те, що хвастощі ці були небезпідставні.

Поширювались настирливі плітки, що навіть мадемуазель д'Ожерон, донька губернатора Тортуги, теж стала жертвою його дикої вроди, а Левасер дійшов до такого нахабства, що попросив її руки. Правда, д'Ожерон дав йому на це єдину можливу відповідь — він показав йому на двері. Розлючений Левасер пішов, але поклявся, що все одно одружиться з мадемуазель д'Ожерон, хоча б проти нього повстали всі батьки християнського світу, і що мосьє д'Ожерон гірко каятиметься за образу, заподіяну своєму майбутньому зятеві.

Отакий чоловік підсів до капітана Блада з пропозицією об'єднати свої сили для спільних дій.

Дванадцять років тому, ще двадцятирічним юнаком, Левасер плавав із жорстоким виродком — піратом Л'Оллоне, — і його майбутні «подвиги» довели, що учень гідний свого вчителя. Серед «берегового братства» у ті дні не було запеклішого негідника, ніж Левасер. А проте, хоч і дуже відразливим здався капітанові Бладу сам Левасер, він визнавав, що пропозиції цього суб'єкта не позбавлені сміливої винахідливості і що разом з ним без риску можна провадити операції в більших масштабах, ніж діючи нарізно. Центральним місцем у проекті Левасера був напад на Маракайбо, багате місто на материку. Блад розумів, що для такої операції потрібно буде щонайменше шістсот чоловік, а на їхніх кораблях такої кількості людей не перевезеш. Отже, спочатку треба було двома-трьома нападами на інші об'єкти здобути ще хоч кілька кораблів.

Щоправда, Бладові не сподобався автор цього плану, тому він утримався від будь-яких зобов'язань, а погодився лише обміркувати пропозицію. Але кінець кінцем під натиском Хагторпа та Волверстона, які не поділяли особистої антипатії свого капітана до француза, договір між Лева-сером і Бладом був підписаний не тільки ними, а, як це було заведено, і представниками обох команд.

Угодою, між іншим, передбачалося, що навіть і тоді, коли їх кораблі діятимуть окремо, вони повинні будуть давати один одному повний звіт про здобуті трофеї; корабель, якому належатиме здобич, залишає за собою три п'ятих здобутого, а дві частини віддає своєму союзникові. Всі трофеї належить потім розподілити між членами команд кожного корабля за договором, укладеним між капітаном даного корабля та його людьми. В усьому іншому угода ця була стандартна, включаючи й пункт, за яким того, хто спробує вкрасти або приховати частину трофеїв, хай це буде навіть одно песо, буде негайно повішено на нок-реї.

Владнавши і погодивши найменші деталі договору, вони приготувалися до виходу в море. Проте за день до відплиття Левасера мало не підстрелили під час його романтичної витівки, коли він намагався перелізти через стіну губернаторського саду, щоб ніжно попрощатися з палко закоханою в нього мадемуазель д'Ожерон. Він відмовився од свого наміру тільки тоді, коли вартові, що засіли в кущах, двічі пальнули по ньому. Вирушаючи в похід, Левасер поклявся після повернення на Тортугу вдатися до більш дійових заходів.

Ту ніч Левасер спав на борту свого корабля, названого ним з властивою йому пишномовністю «Ла-фудр».[46] На цьому ж кораблі відбулася наступного дня його зустріч з капітаном Бладом, якого Левасер з іронією назвав своїм адміралом. Ірландець приїхав остаточно погодити з французом деякі пункти договору, з яких найістотнішою для нас була домовленість про те, що, коли судна розійдуться випадково чи з необхідності, вони повинні якнайшвидше знову зустрітися на Торту зі.

• Предыдущая
• 31/79
• Следующая