Выбери любимый жанр

Хроніка капітана Блада - Sabatini Rafael - Страница 15


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

15

— Дякую вам, кузене, — сказала вона і пішла від

нього.

Дон Педро гостював у губернатора Пуерто-Ріко три дні, і кожен з них був майже такий самий, як і перший день, коли він приїхав, якщо не брати до уваги те, що дон Хайме з кожним днем дедалі, дужче пишався новим титулом рицаря святого Якова Компостельського, а тому з кожним днем ставав дедалі нестерпнішим. Проте дон Педро терпів його товариство із зразковою стійкістю духу і часом, здавалося, був не від того, щоб ще дужче підігріти його неймовірне марнолюбство. Так, на третій день за вечерею дон Педро раптом висловив пропозицію, що його вельможності слід відзначити високу королівську ласку так, щоб це назавжди лишилось у літопису острова.

Дон Хайме жадібно вхопився за цю пропозицію.

— Авжеж, це чудова думка! Що ж ви порадите мені зробити?

Ледь посміхнувшись, дон Педро заперечив.

— Хіба я можу радити дону Хайме де Вілламагра? Але треба придумати щось таке, що було б гідне цієї визначної події.

— Маєте рацію. Це справді так. — Проте розумові здібності цього бовдура були такі, що жодна потрібна думка не могла народитись у його голові. — Треба тільки вирішити, що саме може вважатися гідним такої події.

Брат Алонсо запропонував улаштувати в губернаторському будинку бал, і донья Ернанда аж заплескала в долоні. Дон Педро, вибачившись перед нею, висловив думку, що бал закарбується в пам'яті лише тих, хто буде на нього запрошений. А треба чогось такого, що справить враження на всі прошарки населення Пуерто-Ріко.

— А чом би вам не оголосити амністію? — спитав він нарешті,

— Амністію? — всі троє співрозмовників дона Педро здивовано втупилися в нього.

— Саме так. Адже це справді королівський жест. Хі ба ж губернатор не є до певної міри королем, віце-королем, представником королівської династії, людиною, від якої народ сподівається вчинків, гідних короля? Щоб належно відзначити свою нагороду, доне Хайме, відчиніть двері в'язниць, як це роблять королі в день своєї коронації.

На якусь мить дон Хайме був приголомшений величчю подібного акту. Отямившись, він грюкнув кулаком по столу і урочисто оголосив, що на таку думку варто пристати. Завтра він офіційно оголосить своє рішення, скасує судові вироки і випустить усіх в'язнів на волю.

— Усіх, — додав він, — крім шістьох. Якщо я їх про щу, це нікому на острові не сподобається.

— Мені здається, — зауважив дон Педро, — що будь-який виняток зведе нанівець значення цього акту. Винятків не повинно бути.

— Але ж ті в'язні самі є винятковими. Хіба ви забули, я говорив вам про те, що з ватаги, яка мала нахабство висадитись на Пуерто-Ріко, взяв у полон шістьох піратів.

Дон Педро наморщив лоба, наче щось пригадував.

— Так, так! — вигукнув він нарешті. — Я щось таке пам'ятаю.

— А чи казав я вам, сеньйоре, що один з них — пес Волверстон? — Губернатор вимовив «Болверстон».

— Волверстон? — повторив дон Педро, який також вимовив «Болверстон». — Ви схопили Волверстона? — Було безпомилково видно, що ця новина глибоко його схвилювала, та й не дивно: адже Волверстон останнім часом перетворився на найближчого помічника капітана Блада, й іспанці ненавиділи його не менше, ніж самого Блада. — Ви схопили Волверстона? — перепитав дон Педро і чи не вперше подивився на дона Хайме з неприхованою повагою. — Ви мені цього не казали. Ну, в такому разі, шановний друже, ви підрізали Бладу одне крило. Без Волверстона він вдвічі слабіший. Тепер будь-якої хвилини легко буде знищити і його самого, і цим Іспанія завдячуватиме вам.

Дон Хайме манірно розвів руками, удаючи із себе саму скромність.

— Цим я хоч трохи заслужу ту честь, якою вшанував мене його величність.

— Хоч трохи! — вигукнув дон Педро. — Якби король знав це, він не обмежився б орденом святого Якова Компостельського!

Донья Ернанда кинула на нього гострий погляд, бажаючи пересвідчитись, чи він не жартує. Але дон Педро говорив, здавалося, цілком щиро, чи не вперше за весь час втративши свою звичайну зарозумілість. Трохи помовчавши, він додав:

— Безперечно, ви не можете поширити амністію на цих людей. Адже вони — не звичайні злочинці. Вони — вороги Іспанії! — Раптом, ніби йому сяйнула якась думка, він спитав: — Що ж ви думаєте з ними робити?

Дон Хайме, відкопиливши спідню губу, замислився.

— Я ще не вирішив, — промовив він нарешті,— повісити їх самому чи віддати до рук брата Алонсо, щоб він влаштував аутодафе і спалив їх як єретиків. Здається, про це я вам казав.

— Так, так. Але ж тоді я не знав, що один із них — Волверстон. Це зовсім інша справа.

— Чому ж інша?

— А ви поміркуйте. Подумайте як слід. Зваживши все, ви самі побачите, що саме вам треба робити. Адже це цілком зрозуміло.

Дон Хайме якийсь час думав, як йому було запропоновано, потім знизав плечима.

— Слово честі, сеньйоре, для вас, можливо, й зрозуміло, але я, правду кажучи, нічого іншого, крім мотузки чи багаття, придумати не можу.

— Кінець кінцем так воно й буде: те або те. Але не тут, не на Пуерто-Ріко. Це кинуло б тінь на ваші досягнення. Пошліть їх в Іспанію, доне Хайме. Пошліть їх його королівській величності як запоруку того заповзяття, за яке він ласкаво відзначив вас. Покажіть йому, що ви цілком заслуговуєте цієї нагороди, і не тільки цієї, а й значно більшої. Нехай це буде вашою подякою йому.

Дон Хайме якусь хвилину мовчки дивився на дона Педро широко розкритими очима. Обличчя його палало.

— Присягаюсь небом, мені таке ніколи не спало б на думку, — промовив він нарешті.

— Вам перешкодила ваша скромність.

— Авжеж, — згодився дон Хайме.

— Але тепер, коли я вам допоміг, ви все збагнули? Брат Алонсо засмутився. Він дуже розраховував на аутодафе. Донью Ернанду спантеличила раптова зміна в поведінці її вдаваного кузена. Де й поділись його недавня пиха та зарозумілість. Тим часом дон Педро підливав масла у вогонь.

— Це також доведе його величності, що в такій малій колонії, як Пуерто-Ріко, він просто марнує ваші таланти. Я бачу вас губернатором важливіших володінь. Можливо, навіть віце-королем, хто знає… Ви проявили таке завзяття, яке рідко коли проявляли іспанські губернатори в заморських краях.

— Але як же й коли послати їх в Іспанію? — захвилювався дон Хайме.

— Ну, в цій справі я маю змогу прислужитись вашій вельможності. Я можу перевезти їх на «Святому Томасі», який має зайти за мною буквально з хвилини на хвилину. Напишіть ще одного листа до його величності про те, що надсилаєте йому ці живі докази своєї службової запопадливості, а я відвезу його разом з бранцями. Із загальною амністією треба буде почекати до того часу, поки я відпливу. Таким чином ніщо не зіпсує її. Вона буде повною і справить належне враження.

Дон Хайме був у такому захваті від пропозиції свого гостя і настільки йому вдячний, що від надміру почуттів навіть дозволив собі назвати його своїм кузеном.

Як виявилось, це рішення було прийняте дуже вчасно, тому що другого дня рано-вранці мешканців Сант-Яго розбудив гуркіт гарматного пострілу, і вони, побажавши дізнатись про його причину, побачили, що жовтий іспанський корабель, на якому прибув дон Педро, знову входить у бухту і стає на якір.

Дон Педро сам знайшов губернатора, повідомив його, що то був сигнал відпливати, і ввічливо висловив свій жаль з приводу того, що обов'язки більше не дозволяють йому зловживати королівською гостинністю дона Хайме. Поки слуга-негр спаковував його речі, дон Педро пішов попрощатися з доньєю Ернандою і знову запевнив цю печальну маленьку жінку в тому, що в неї немає підстав турбуватись про свого кузена Родріго, який скоро буде з нею.

Після цього дон Хайме в супроводі ад'ютанта повіз дона Педро до міської в'язниці, де сиділи пірати.

Їх тримали в темній, з кам'яними стінами і немощеною долівкою камері, що освітлювалась незаскленим, з товстими ґратами віконцем, розташованим під самісінькою стелею, разом з двома десятками інших злочинців різних кольорів шкіри. Там стояв такий неймовірно густий сморід, що дон Педро аж відсахнувся, ніби від удару. Дон Хайме гучно й хрипко зареготав з такої тонкошкірості. Проте й сам видобув носовика, напахченого вербеною, і час від часу прикладав його до носа.

15
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело