Острів Скарбів - Стивенсон Роберт Льюис - Страница 26

• Предыдущая
• 26/44
• Следующая

— Чудово, — сказав капітан. — А тепер вислухайте мене. Якщо ви прийдете сюди поодинці і без зброї, я закую вас усіх у кайдани й одвезу до Англії, щоб вас судили справедливим судом. А якщо ви не прийдете, то запам'ятайте, що мене звуть Александер Смоллет, що я стою під британським прапором і що я спроваджу вас усіх на той світ до нечистого. Ніяких скарбів ви не знайдете. Втекти на кораблі ви не зможете: серед вас нема нікого, хто міг би його вести. Боротися з нами вам теж не по силі: адже Грей сам-один подолав п'ятьох із вас. Ви добре сидите на мілині, пане Сілвере, і вам з неї не знятись. Це я вам кажу і це останнє добре слово, яке ви чуєте від мене, бо, клянуся небом, я всаджу вам кулю межи плечі, коли зустріну ще раз. Забирайтеся звідси, чоловіче. Та швидше!

Обличчя Сілверове побагровіло, в очах його спалахнула лють. Він теж струсив попіл зі своєї люльки.

— Дайте руку, щоб я зміг підвестися! — скрикнув він.

— Тільки не я, — відповів капітан.

— Хто ж поможе мені підвестись? — проревів Сілвер. Ніхто з наших не зрушився з місця. Страшенно лаючись,

він доповз по піску до ганку і, спершись на нього, знову став на свою милицю. Тоді сплюнув у струмок і вигукнув:

— Отак! Отак я плюю й на вас! Не мине й години, як я розтовчу цей старий блокгауз, мов пляшку з ромом! Смійтеся, смійтеся! Не мине й години, як ви засмієтесь на кутні, присяйбі! А хто лишиться живим, той позаздрить і мертвим.

Кленучи усіх останніми словами, Сілвер пошкутильгав схилом униз до частоколу; кілька разів пробував він перелізти через нього, та все зривався, аж поки врешті йому допоміг чоловік з білим прапором, і за хвильку по тому вони зникли серед дерев.

Тільки-но Сілвер зник, капітан, який увесь час не зводив з нього очей, обернувся до будинку й завважив, що на своєму посту стоїть лише Грей. Тоді ми вперше побачили капітана таким розгніваним.

— На місця! — гримнув він. І коли ми шугнули на свої пости, промовив: — Грею, я запишу твоє ім'я до корабельного журналу. Ти виконував свій обов'язок, як справжній моряк. Містере Трелоні, я дивуюсь вам, сер. Докторе, таж ви носили військовий мундир! Якщо так ви служили й біля Фонтенуа, сер, то краще б ви сиділи вдома.

Лікарева вахта стала до стрільниць, а решта заходилася набивати запасні мушкети. Всі ми почервоніли, бо ж були таки винуваті.

Деякий час капітан спостерігав усе це мовчки, а тоді знову заговорив:

— Я, друзі, як то кажуть, випалив по Сілверові з усіх гармат. Навмисне допік його до живого. Він погрожував, що не мине й години, як нас атакують. Ви знаєте, що числом їх більше, зате ми сидимо в укріпленні, а хвилину тому я міг би навіть сказати, що в нас перевага і в дисципліні. Я не маю найменшого сумніву, що ми можемо перемогти їх, якщо ви цього захочете.

Потім він обійшов усіх нас і визнав, що тепер усе гаразд.

У двох коротких стінах блокгаузу — північній і західній — було тільки по дві стрільниці; у південній, де ганок, теж дві, а в північній — п'ять. На сімох чоловік ми мали двадцять мушкетів. Дрова ми склали в чотири штабелі — по одному біля кожної стіни, — і на них, як на столи, примістили бойові припаси й по чотири набиті мушкети, щоб мати їх напохваті. Посередині приміщення лежали кортики.

— Загасіть вогонь, — звелів капітан. — Уже не холодно, а дим тільки очі їсть.

Містер Трелоні виніс на подвір'я залізну жарівню й розкидав жарини серед піску.

— Гокінс ще не снідав… Гокінсе, візьми свій сніданок і поїж на посту, — вів далі капітан Смоллет. — Жвавіше, хлопче, тобі не завадить підкріпитись. Гантере, налий усім по чарці бренді.

Поки ми виконували це все, капітан обміркував план оборони.

— Ви, докторе, станете біля дверей, — мовив він нарешті. — Пильнуйте, але не вистромляйтесь: стійте всередині й стріляйте з дверей… Ти, Гантере, будеш зі східного боку, а ти, Джойсе, — із західного. Містере Трелоні, вам, як найкращому стрільцеві, — вам з Греєм припаде найдовша північна стіна, де п'ять стрільниць: звідти основна небезпека. Якщо вони підступлять до блокгаузу й почнуть стріляти крізь них, справи наші будуть кепські. Ми з тобою, Гокінсе, ніякі стрільці, тож ми будемо набивати мушкети й допомагати іншим.

Капітан мав слушність: вже було не холодно. Сонце, ледве підбившись над верхи дерев, своїм світлом залляло весь пагорб і розігнало болотні випари. Пісок став гарячим, а на колодах блокгаузу виступила розтоплена смола. Ми поскидали куртки та сурдути, порозстібали коміри сорочок і засукали рукава по самі плечі. Кожен стояв на своєму посту, знемагаючи від спеки й напруги.

Так минула година.

— Хай йому чорт! — сказав капітан. — Стає нудно, як у мертвий штиль. Ану, Грею, засвисти, чи що — може, вітер прикличеш!

І саме цю хвилину з'явились перші ознаки того, що починається атака.

— З вашого дозволу, сер, — спитався нараз Джойс, — коли я побачу кого-небудь, то чи стріляти?

— Аякже! — крикнув капітан.

— Дякую, сер, — так само спокійно й чемно відповів Джойс. Нічого поки що не трапилося, але це Джойсове запитання змусило нас усіх насторожитись і напружити зір і слух. Стрільці піднесли мушкети, а капітан стояв серед блокгаузу, міцно стуливши губи й насупивши брови. Так збігло кілька секунд. Раптом Джойс просунув мушкета в стрільницю і пальнув. Не встигла ще завмерти луна від цього пострілу, як з лісу навсібіч знялася запекла стрілянина — кулі летіли одна за одною, мов гуси вервечкою. Кілька їх влучило в колоди блокгаузу, але жодна не потрапила всередину.

Коли ж розвіявся пороховий дим, навколо частоколу й у лісі стало знову тихо й порожньо, як і передніше було. Жодна гілка не погойдувалась, жодна цівка рушниці не поблискувала, виказуючи присутність наших ворогів.

— Поцілив? — спитав капітан.

— Ні, сер, — відповів Джойс. — Мабуть, ні, сер.

— Добре, хоч правду кажеш, — пробурмотів капітан Смоллет. — Набий мушкета йому, Гокінсе. Скільки пострілів було з вашого боку, докторе?

— Я знаю точно, — відповів доктор Лівсі. — 3 цього боку було три постріли. Я бачив три спалахи: два поруч, а один далі на захід.

— Три! — повторив каштан. — А скільки у вас, містере Трелоні?

Але тут відповісти було нелегко. З північного боку стріляли багато: сквайр нарахував сім пострілів, а Грей вісім чи дев'ять. З заходу й сходу пальнули тільки по разу. Отже, атаки слід було чекати з півночі, а з інших боків стріляли, тільки щоб відвернути нашу увагу. Проте капітан Смоллет не змінив розміщення наших сил, міркуючи так: якщо заколотники перескочать через частокіл, вони зможуть захопити порожні бійниці й перестріляти нас усіх, мов щурів, у нашій власній фортеці.

А втім, нам не дали багато часу розмірковувати. З півночі раптом розлігся гучний крик, і невеличкий гурт піратів вискочив з лісу й побіг прямо до частоколу. Ту саму мить із заростей знов заторохкотіли постріли, і одна куля, влетівши в двері, розтрощила лікарів мушкет. Нападники швидко, наче мавпи, подерлися через частокіл. Сквайр і Грей стріляли раз за разом. Троє з нападників упали: один у загороду, а двоє — по той бік. Щоправда, один з них був, мабуть, наляканий, а не поранений, бо відразу ж схопивсь на ноги й зашився між дерев.

Двоє лежали на землі, один утік, але чотирьом таки пощастило перелізти через частокіл всередину. Решта піратів — сім чи вісім чоловік, що засіли в хащах і мали, очевидячки, по кілька мушкетів, — безугаву обстрілювали блокгауз, не завдаючи нам, однак, ніякої шкоди.

Четверо нападників з вереском кинулися до блокгаузу, підбадьорювані вигуками своїх товаришів з лісу. Ми кілька разів вистрілили в них. Але в поспіху наші стрільці, здається, ні разу не влучили. Умліока четверо піратів збігли на пагорб і насіли на нас.

Із середньої стрільниці виткнулася голова Джоба Ендерсона, боцмана.

— Бий їх! Бий! — рикнув він громохким голосом.

Ту ж мить другий пірат, ухопивши за цівку Гантерів мушкет, вирвав його і так стусонув Гантера кольбою, що сердега непритомний упав на підлогу. Третій пірат, непомітно оббігши навкруг будівлі, зненацька з'явився у дверях і замахнувся кортиком на лікаря.

• Предыдущая
• 26/44
• Следующая