Выбери любимый жанр

Брати грому - Андрусяк Михайло - Страница 7


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

7

Перед приходом Червоної армії, на початку березня 1944 року, студентам випускних груп порадили податися до Львова для складання випускних іспитів. Більшовиків там іще не було. Багато випускників скористалося тією порадою. Мені ж стелилася інша дорога. За наказом районного провідника теренової сітки ОУН Орла відбув до УПА.

З Орлом ми законтактували ще напередодні Різдва сорок третього. Я тоді навіть не здогадувався про його підпільну діяльність. Він же про мене знав геть усе. Підійшов біля церкви після служби Божої й каже, що організації потрібні фінанси. Гроші можна заколядувати. Оскільки я співав у церковному хорі, то мусив організувати і хор колядників. Один гурт не справиться, бо у Вижньому Березові було на той час понад тисячу дворів. Тому вирішили створити два хори. Першим керував Михайло Кузенко із Рунґурів. Після закінчення вчительської семінарії він учителював у нашому селі, а також вів два сільські хори. Справу свою знав бездоганно.

Наказ провідника треба виконувати. Того ж вечора я пішов по сусідах. Невдовзі набрав близько сорока хлопців, дівчат, молодих чоловіків і жінок. Репетиції проводили у великій сільській хаті. За місяць освоїли вісім колядок. Колядували не вельми фахово, зате дуже голосно. Було чутно аж на віддалені кутки села. Особливо старався один височенький чоловік. Голос мав, як у молодого тура. Наш хор заколядував більше, аніж «професіонали». Організація отримала такі потрібні гроші.

Районний провідник Орел — Михайло Васкул з Вижнього Березова загинув геройськи в лютому п’ятдесятого року в лісі Тирсянка.

Гартується не тільки сталь

Не хочемо ні слави, ні заплати,

Заплатою нам розкіш боротьби,

Солодше нам у бою умирати,

Як жити в путах, мов німі раби.

Олександр Олесь

З юних літ я мав псевдо Кривоніс. Не змінював його, більшовикам про мене і так було відомо. В сотню подалися разом із Петром Ґеником із Середнього Березова. На Текучу із Вижнього Березова нас провела Анна Урбанович. Звідти зв’язкова допровадила на Акрешору. А там уже до Космача рукою подати.

День, якого очікував з нетерпінням, наступив. Я — в УПА. Табір розташовано в Завоєлах. На південний захід від Космача височить гора Ґрегіт, під нею й облюбували місце повстанські командири. Партизанське пристанище мало вигляд тимчасового, повстанці не збиралися відсиджуватись у лісах. Підніжжям гори снував озброєний люд в уніформах усіх держав — мадярській, радянській, німецькій, польській, румунській, італійській, чеській… Остання нагадувала американську, у них солдатська форма відрізнялася від ґенеральської лише погонами. Один матеріал, однаковий покрій.

Прийняв нас сотенний Скуба. Високий, стрункий, енергійний старшина. Після короткої бесіди нас із Петром приділили до чоти Маніва. Чотовий не поступався Скубі зростом, але був кремезний і чорнявий. Нам дали повечеряти, звели з ройовим. Ним виявився Ложка, середнього зросту чорнявий буковинець.

1968 року над Ложкою відбувся в Космачі «відкритий» судовий процес. Хтось доніс владі, що рій Ложки ліквідовував свого часу більшовицький десант. Тоді партизани захопили й роззброїли чималу групу совітських розвідників. До Космача позганяли людей чи не з цілого Косівського району. Ложку змусили привселюдно покаятися. Колишній ройовий дав себе обдурити, бо надіявся, що його помилують за осуд націоналізму. Назвав себе і друзів злочинцями. Але його там-таки, в Космачі, засудили до найвищої міри. Невдовзі й розстріляли.

Спали стрільці в благеньких колибах, накритих гілками смереки. Біля колиб цілу ніч горіли ватри. Військова муштра давалася легко. Фізичних труднощів я не боявся, бо призвичаєний до них змалечку. Військові знання молоді стрільці вбирали, мов губка воду. За якийсь тиждень я вже розбирав, чистив, складав кулемети різних систем. Поступово оволодів усіма наявними в таборі видами зброї. Сотня мала на озброєнні австрійські кріси системи Мінліхера, німецькі кулемети Шварцльозе та МҐ-42, російські гвинтівки Мосіна, німецькі карабіни «маузер», радянські автомати ППШ і кулемети «максим». Була зброя чеська, польська, мадярська… Навіть японський карабін звідкілясь затесався. Калібр 7,65 міліметра. Була й сотня набоїв до нього. Короткий, делікатний, з гладенькою кольбою, цівка ствола з нержавійки. Кожен вид зброї характеризував державу-виготовлювача. Німецький «маузер», хоча й був трохи примхливий, служив довго, бо виготовлений з доброї сталі. Російські карабіни були невибагливі й надійні в бою, не боялися ні морозу, ані води, проте стволи швидко розкалібровувалися, втрачали прицільність і далекобійність. Ствол японського карабіна сяяв, мов щойно з заводу, не брала його жодна корозія. Новеньким виглядав навіть після тривалої стрільби й фінський автомат ППД, що відрізнявся від радянського ППШ обрізаною разом з кожухом цівкою. У ППШ кожух дещо виступав перед цівкою.

У таборі я зустрів односельця Василя Малковича. Псевдо мав Держак. Якось за дорученням командира провадив горами двох захоплених партизанами більшовицьких диверсантів. «Держав» їх неблизькою дорогою добре, тому й псевдо Василеві дісталося відповідне — Держак. Пізніше Малкович командував у моїй чоті роєм. Помалу роззнайомився зі стрільцями. Були хлопці з усіх усюд — і з польових районів, і з сусідніх областей, навіть з Волині. Випадкових людей не було. Вояки, як на підбір. Адже всі мали стати підстаршинами й старшинами УПА.

Сигнал чергового по табору «Рання зоря!» піднімав молодих стрільців на ноги. Молились, одягались, чистили взуття, приводили в порядок одяг. «Збірка на молитву!» «Отченаш» проводив черговий. «Збірка на ранній огляд!» Бунчужний перевіряє стрільців. Частенько навідувався сотенний. Рій за роєм, чоту за чотою, командири оглядають кожного стрільця. Тому черевик зашити, в того щось із обмундируванням… Після команди «Розхід!» снідали й приступали до занять.

Теоретичні заняття, скажімо, «Польова служба», сотня проводила в повному складі. Сотенний Скуба вів «Польову службу», «Сторожову службу», «Внутрішню службу». Мав вроджений талант педагога. Суть справи викладав просто й дохідливо. Заняття проводилися просто неба, таблицю вішали на смереку. Стрільці всідалися де прийдеться: на пеньок, камінь, «фашиння» — смерекове гілляччя. Папір, олівці вишкільники мали. Теренова організація забезпечувала всім необхідним для навчання. Скуба відзначався акуратністю й педантичністю. Над ліктем на лівому рукаві бездоганно випрасуваної гімнастерки мав відзнаку сотенного — латинську літеру «V». Курінний носив дві літери «VV», чотовий нашивав на рукав три поперечні стрічки, ройовий — дві, старший стрілець — одну стрічку.

Скубу любили й шанували всі стрільці за простоту й душевність, хоча був дуже суворий і вимогливий. Щирий, не ставив себе в побуті над стрільцями. На кожному кроці показував, що стрілець вартісніший за нього. І то не була гра чи поза, то був спосіб життя справжнього вояка. Військову справу Скуба знав досконало, того ж вимагав від підлеглих. Чотові його сотні також були добрими військовиками й самостійно проводили заняття зі стрільцями.

Від ройового до командира куреня за короткий термін піднявся Скуба. І то не було його межею. Кожен підстаршина, старшина УПА мав значний запас у своїй військовій підготовці, міг завжди підмінити вищого командира. Повстанська армія мала добрий провід. Практика боїв з численними ворогами показала, що підготовку вояки УПА мали ґрунтовну. Повстанці перемагали не числом, а вмінням. Як рідкісний виняток, можу назвати лише сотенного Цигана, через бездарні дії якого загинули стрільці. В Акрешорі зробив невміло засідку й загубив у бою з більшовиками двадцять сім стрільців. Хоча все мало статися навпаки, якби сотенний грамотно розставив стрільців. Більшовики після вдалого для себе бою безкарно повтікали. Цигана я бачив ще задовго до того фатального бою. Розмовляв з ним. Циган — Федір Децько з вигляду мав років двадцять сім, носив німецьку форму. Чорнявий, середнього зросту, кмітливий і освічений. Було вельми дивно, що він так некомпетентно повів себе в тому бою. Сотенному приписували ледь не зраду. Значно пізніше мені стало відомо, що боєм керував котрийсь із чотових. Циган на той час кудись відлучився з сотні. Після розгрому сотні його перевели в теренову організацію, здається, на Снятинщину, там він, кажуть, і загинув.

7
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело