Суддя та його кат - Дюрренматт Фридрих - Страница 14

• Предыдущая
• 14/18
• Следующая

— Отже, — сказав Берлах, — ти забув. Хоча б тут злодії почувають себе у безпеці.

А сам подумав, що саме так Ґастманн, напевно, і довідався про все. Він знову подивився на майдан унизу. Чанц із дівчиною зайшли до італійського ресторану. Берлах подумав, що тільки сьогодні були похорони, і відвернувся від вікна. Він подивився на Гунгертобеля, який сидів біля письмового столу і писав.

— I як у мене справи?

— Болить?

Берлах розповів про останній напад.

— Це погано, Гансе, — сказав Гунгертобель, — Ми повинні прооперувати тебе протягом трьох днів. По-іншому не вийде.

— Я почуваю себе зараз як ніколи добре.

— Через чотири дні буде новий напад, Гансе, — сказав лікар. — І ти його не переживеш.

— Отже, у мене є два дні. Два дні. А вранці третього дня ти мене прооперуєш. У вівторок вранці.

— У вівторок вранці, — сказав Гунгертобель.

— А після цього мені залишиться ще один рік життя, правда, Самуелю? — спитав Берлах і, як завжди, незворушно подивився на свого шкільного друга. Той підскочив і заходив по кімнаті.

— Як тобі спала на думку така нісенітниця?

— Мені сказав той, хто читав мою історію хвороби.

— Це ти вдерся в мій кабінет? — роздратовано спитав лікар.

Берлах похитав головою.

— Ні, не я. Але так воно є, Самуелю, один лише рік.

— Лише рік, — відповів Гунгертобель, сів на стільчик під стіною своєї ординаторської і безпорадно подивився на Берлаха, який нерухомо стояв посеред кімнати, далекий, у холодній самотності, упокорений, і лікар опустив очі перед його заглибленим у себе поглядом.

Близько другої години ночі Берлах несподівано прокинувся. Він випив ліки, прописані Гунгертобелем, і рано ліг спати, тому своє несподіване пробудження спершу відніс на дію цих ліків. Втім, йому все ж здавалося, що його розбудив якийсь звук. Як це часто буває, коли прокидаєшся раптово, він був бадьорим і сповненим сили. Але мусив спершу трохи прийти до тями, і лише за кілька хвилин, які у такій ситуації видаються вічністю, відчув себе впевненіше. Він заснув не у спальні, як це робив завжди, а в бібліотеці, бо готувався до важкої ночі і вирішив ще почитати, та нараз його звалив з ніг міцний сон. Провів руками вздовж тіла і з'ясував, що не роздягнувся на ніч, а лише вкрився вовняною ковдрою. Потім дослухався. Щось впало на підлогу, це була книжка, що її він перед тим читав. Темрява приміщення без вікон була глибокою, але не абсолютною. Через відчинені двері спальні проникало слабке світло, час від часу спалахували блискавки.

Здалеку чулося завивання вітру. Згодом він уже міг розрізнити в темряві контури книжкових полиць і стільця, а також край столу, на якому, як він врешті розгледів, все ще лежав револьвер. Раптом він відчув протяг, у спальні стукнуло вікно, і двері різко зачинилися. Відразу ж після цього старий почув у коридорі скрадливі кроки. І все збагнув. Хтось відчинив вхідні двері і зайшов до коридора, але не врахував можливості протягу. Берлах встав і засвітив торшер.

Він узявся за револьвер і зняв його із запобіжника. У коридорі теж засвітилося світло. Берлах здивувався, побачивши у напівпрочинених дверях світло, цей вчинок незнайомого видався йому безглуздим. Він збагнув це аж тоді, коли було вже пізно. Побачив силует руки і долоню, яка потягнулася до лампи, потім різко спалахнуло синє світло, і майже відразу запала темрява, незнайомий вирвав запобіжник і влаштував коротке замикання. Комісар опинився в цілковитій темряві. Незнайомий прийняв виклик і диктував правила: Берлах змушений був боротися в темряві. Комісар міцніше стиснув зброю і обережно прочинив двері до спальні. Зайшов. Крізь вікно пробивалося слабке, ледь відчутне світло, але коли очі звикли, стало видніше. Берлах сперся на стіну поміж ліжком і вікном, з якого видно було річку, друге вікно було праворуч від нього, воно виходило до сусіднього будинку. Він стояв у цілковитій пітьмі, не маючи можливості втекти або відхилитися, але Берлах сподівався, що темрява врівноважить цей недолік.

У примарному світлі з вікна було видно двері до бібліотеки. Він розраховував на те, що побачить силует незнайомого, коли той увійде. І раптом у бібліотеці зблиснув промінь кишенькового ліхтарика, майнув по книгах, опустився на підлогу, перемістився на крісло, потім на стіл. У світлі ліхтарика опинився ніж-змія. І знову Берлах побачив руку крізь відчинені двері навпроти себе. Рука була у брунатній шкіряній рукавиці, вона намацала на столі ніж і схопила його. Берлах підняв зброю і прицілився. Але ліхтарик раптом згас. Комісар змушений був знову опустити револьвер і чекати. Він дивився зі свого місця у вікно, більше вгадував, ніж бачив чорну масу річки, яка невпинно струменіла вздовж свого русла, на одному березі згромадилися будівлі міста, стрілою здіймалася в небо катедра, а над усім цим пливли хмари. Він стояв нерухомо і чекав на ворога, який прийшов убити його. Його погляд свердлив нечіткий контур дверей. Він чекав. Усе було тихо, спокійно. У коридорі годинник пробив третю. Він прислухався і почув здалеку, як цокає годинник. Десь засигналив автомобіль і проїхав повз будинок. Перед баром зібралися люди. На якийсь момент йому здалося, що він чує дихання, але, мабуть, лиш почулося. І він продовжував так стояти. А десь в іншому місці його помешкання так само стояв хтось іще, а між ними була ніч, ця терпляча і жорстока ніч, яка сховала під своїм чорним плащем смертоносну змію, ніж, що шукав його серця.

Старий дихав ледь чутно. Він стояв на місці і стискав зброю, не відчуваючи навіть холодного поту, який стікав по його потилиці. Він ні про що не думав, ні про Ґастманна, ні про Лютца, не думав навіть про хворобу, яка пожирала його тіло, година за годиною, намагаючись знищити його життя, яке він тепер захищав, сповнений бажання жити і тільки жити. Він перетворився на око, яке свердлило поглядом ніч, на вухо, яке дослухалося до найтихіших звуків, на руку, яка стиснулася довкола холодного металу зброї. Врешті він відчув присутність вбивці зовсім іншим чином, ніж сподівався. Відчув на своїй щоці незначний рух повітря. Довго не міг собі це пояснити, аж поки не здогадався, що відчинилися двері зі спальні до їдальні. Чужинець знову перемудрував його і проникнув до спальні в обхід, його не було ні видно, ні чути. Його не можна було стримати. А в руці у нього був ніж-змія. Берлах розумів, що мусить діяти першим, мусить почати двобій, він, старий, смертельно хворий чоловік, мусить боротися за своє життя, яке протриває ще лише один рік, якщо все буде гаразд і Гунгертобель вдало проведе операцію. Берлах скерував револьвер до вікна, яке виходило на Ааре. Вистрілив, потім ще раз, тричі підряд крізь розбиту шибку в річку, а потім опустився на землю. Над ним щось просвистіло, це був ніж, який встромився у стіну. Але старий уже досягнув свого, у вікні навпроти засвітилося, мешканці сусіднього будинку повисувалися з вікон. Світло сусіднього будинку дало можливість трохи краще роздивитися спальню, і він побачив тінь силуету, далі гримнули вхідні двері, через протяг хряснули двері до бібліотеки, наступні — до вітальні, стукіт за стукотом, зачинилося вікно, і запала тиша. Люди із будинку навпроти все ще вдивлялися в нічну темряву. Старий не відривався від стіни, стискаючи в руці зброю. Він стояв нерухомо, ніби втратив відчуття часу. Люди замкнули вікна, згасили світло. Берлах стояв біля стіни, знову поринувши в цілковиту темряву, злившись із нею, сам один у будинку.

Десь за півгодини він пішов у коридор і знайшов свій кишеньковий ліхтарик. Подзвонив Чанцові, щоб той приїхав. Потім поміняв запобіжник, і в будинку знову спалахнуло світло. Берлах сів у своє крісло і дослухався до ночі. Знадвору почувся звук автомобіля, який різко загальмував. Знову стукнули вхідні двері, почулися кроки. До кімнати зайшов Чанц.

— Мене хотіли вбити, — сказав комісар.

Чанц зблід. Він був без капелюха, волосся його розкуйовдилося, а з-під зимового пальта визирала піжама. Вони пішли разом до спальні. Чанц витяг ніж зі стіни. Це було нелегко зробити — лезо глибоко ввійшло в дерево.

• Предыдущая
• 14/18
• Следующая