Выбери любимый жанр

Таємниця Зоряної кімнати - Лысенко Василий Александрович - Страница 75


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

75

Чоловік дістав з кишені орден Червоного Прапора, подав Володі.

— Бери, Володю, орден, — підохочував чоловік, — заслужив! І не бійся, скоро в село прийде Червона Армія! Тепер ти маєш бойовий орден, такий, як у Ворошилова, Будьонного, Тимошенка!

Володя тремтячою рукою взяв орден, метал приємно холодив розпашілу, пожалену кропивою руку.

— Справжній орден! — захоплено вигукнув Володя. Чоловік радісно заусміхався, задоволено сказав:

— А ти, товаришу, як думав? За справжнє геройство і орден справжній вручається! Сховай поки що нагороду, а як прийдуть наші — носитимеш!

Володя, як зачарований, дивився на орден і не міг відвести від нього погляд. Нарешті, жалісно зітхнувши, він простягнув чоловіку нагороду:

— Нате ваш орден!

— Як це нате? — спохмурнів чоловік. — Це ж твоя нагорода! Заслужена!

Володя заперечливо закрутив головою.

— Не моя! Не рятував я переправи, не бачив ніяких диверсантів! А навіщо мені чужа нагорода?

— Відмовляєшся від нагороди? — загрозливо сказав чоловік, — то хай і так буде! Так і доповім, від ордена Червоного Прапора відмовився! Зрадник ти, добродію Карпенко! І твій дружок Береговий зрадник! Наковталися ви фашистського духу, про все забули! До окупантів горнетеся! Може, ще й поліцаїв покличеш, донесеш їм, що прийшов командир Червоної Армії, приніс ордени юним героям! А «герої» — в кущі!

Чоловік підійшов до відра, схилився над ним і жадібно почав пити холодну воду. Володю аж тіпало від люті. Страшно й подумати, що могло б трапитися, якби він узяв нагороду! До чого ж підступні кляті фашисти! Підіслали свого вивідувача з орденами! Добре, що Юрко своєчасно попередив, а так міг би й клюнути на гестапівський гачок. Тільки даремно старається цей провокатор! І пароль не назвав! Шпигун!

Вовка схопив чавунний друшляк і гупнув провокатора по голові. Удар прийшовся по самому тім'ї.

— Оце тобі, гад, нагорода! — сердито вигукнув Володя.

Чоловік випустив відро і, як сніп, гепнувся на землю, захрипів, зашарудів по споришу кирзовими чобітьми. На їх високих підборах чітко виднілися мідні головки цвяхів.

У цей час під ворітьми зупинилася підвода. На подвір'я забігли чотири поліцаї. Попереду з наганом у руці біг начальник поліції Ситарчук. Побачив Володю, запитав:

— Де партизан?! Утік?!

— Он під криницею лежить, — Володя вказав на непритомного чоловіка, — я його трохи макогоном по голові стукнув, щоб не подумав тікати.

Ситарчук підійшов до непритомного, вивернув кишені, на траву впали два ордени Червоного Прапора, пістолет, посвідчення, окраєць хліба. Чоловік лежав непорушно. Він і досі не міг прийти до тями.

Ситарчук розгладив довгі вуса, похвалив хлопців:

— Молодці! Справжні козаки! Допомогли впіймати непросту птаху! Має повні кишені орденів! За сприяння поліції одержите нагороду! Я про все доповім начальнику жандармерії пану Гофману. А зараз, — наказав він поліцаям, — беріть комісара і паняймо в палац, хай пан Майєр займається цією справою. Не проста птаха залетіла в наше село.

Поліцаї підняли обважніле тіло затриманого, винесли на вулицю, поклали на підводу, поїхали в палац.

Підвода давно вже сховалася за рогом, а хлопці як закам'янілі стояли посеред вулиці. Кожен злякано думав про недавню подію. А що як цей Саврук не шпигун? Що як старший лейтенант справді перейшов лінію фронту, щоб вручити їм заслужену нагороду, а вони його в поліцію.

Володя перший не витримав, запитав тремтячим голосом:

— А що як свій?

— Шпигун! — впевнено відповів Юрко. — Якби наш, обов'язково мусив би назвати пароль, і нагороду повинен був би вручити не нам, а лейтенанту, а вже Вершина вручив би нам. І листа приніс від тата, говорив, що написаний він кілька днів тому. А лист написаний ще в перших числах липня!

Володя болісно скривився, запитав розгублено:

— А що як наш? Ситарчук вивернув йому кишені, а там пістолет, «тульський токар» називається. І невже фашисти заради нас могли б розіграти отаку комедію? Дуже ми їм потрібні. І звідки цей чоловік знає про переправу та диверсантів?

— Не переживай, — заспокоїв товариша Юрко, — шпигун до нас приходив! Майєр шукає шлях до підземелля, до фальшивомонетні пана Хоткевича. А пан Хоткевич передав останню радіограму з підземелля, з кімнати Червоної красуні. Пам'ятаєш?

— Ну й що? — запитав Володя.

— Сам подумай, — вголос міркував Юрко, — пан Хоткевич передав Майєру по рації, які ракети будуть наводити літаки на переправу. А що вийшло? Літаки скинули бомби в болото.

— До чого тут літаки, болото і оцей чоловік? — розгублено запитав Володя.

— Так ти сам подумай, — продовжував міркувати Юрко, — хтось був у підземеллі, крім пана Хоткевича й Сиволапа, дізнався про їхні наміри і передав лейтенанту Вершині. Хто ж був у підземеллі? Скрипаль доніс, що він нібито бачив нас уночі біля палацу. От гестапівець і підіслав свого провокатора. Фашисти хочуть через нас вийти на фальшивомонетню, а то й на партизан.

— Правильно ти міркуєш, — погодився Володя, — сам додумався?

— Ні, Вершина попереджав, щоб ми були обережними. Він же казав, нікому, хто не назве пароль, не вірити!

— А що як свій? — ніяк не міг заспокоїтися Володя. — А я його макогоном по голові!

— Ти його макогоном, — невесело посміхнувся Юрко, — а я побіг у поліцію, доповів про «партизана». Прийде лейтенант, і все з'ясуємо.

Чутка про виданого посланця блискавкою розлетілась по селу. Люди кипіли від обурення й гніву. Про командира Червоної Армії, якого видали Юрко Береговий та Вовка Карпенко, розповідали все з новими і новими подробицями. Поліцаї розказували, що в сусіднє село йшов контужений командир. Він мав при собі пістолет і дві обойми патронів, знайшли при ньому два ордени Червоного Прапора. Зайшов оточенець до Карпенка, попросив напитися води, а коли чоловік нахилився до відра, хлопець і стукнув його макогоном по голові. Непритомного і забрали поліцаї. Уже, як привезли в палац, фашистський лікар привів його до тями. А Юрко Береговий прибіг у поліцію і розповів Ситарчуку про оточенця. Тепер Карпенкам і Береговим буде нагорода — видадуть їм по літру спирту і по кілограму солі.

Гомонить село, обурюється, а тут ще одна новина. Кучер коменданта Штарка привіз Береговим мішок борошна, кілограм масла і літр спирту за врятування німців від партизан. Тепер у селі тільки й розмов що про Берегових, як вони вірою й правдою служать фашистам.

Юрко тим часом показав матері батьків лист, розповів, як усе було насправді.

Мати знову і знову перечитувала лист, нарешті переконано сказала:

— Приходив провокатор! Дата на листі підправлена, і написаний він місяців два тому, не менше. Взялися за нас фашисти! Страшна небезпека, Юрку, нависла над нами. І тут один вихід — спокій і витримка. А там уже, як буде…

Опівдні до Юрка прийшов Володя. Сердито покрутив головою:

— І на вулицю страшно вийти! Люди ледве межи очі не плюють. Не думав я, що так важко бути підпільником. І їсти нічого, кожен день пісний борщ. Так і охлянути можна.

Володя трохи помовчав, вагаючись, і нарешті запропонував:

— Пішли сьогодні в підземелля, візьмемо по банці консервів, прихопимо макаронів. Скільки продуктів у підземеллі, а ми голодні сидимо.

Юрко подумав і згодився.

Вийшли з дому опівночі. Ніч видалася тепла. На небі не видно жодної зірочки. Іти доводилося навпомацки. Так і дивися, щоб не наткнутися на кущ чи не зачепитися за невидимі корчі.

Нарешті минули Вільховий гай. Підійшли до входу в підземелля. У нічній тиші чути, як сонно хлюпотить струмок. З каменоломні війнуло теплим, застояним повітрям.

— Я піду першим, — прошепотів Володя, дістаючи з кишені пістолет. — Ліхтарик засвітимо, як зайдемо в штольню.

Хлопці тихо рушили в глиб каменоломні, тримаючись руками за прохолодну вологу стіну. Нарешті намацали перші виробки. Їхня — п'ятдесята. Можна б запалити ліхтарик, але що як у каменоломнях затаїлися поліцаї? Та ось і потрібна виробка, зайшли під кам'яне склепіння, полегшено зітхнули. Вовка увімкнув синє світло. На стіні проступили ледь помітні блискітки. Юрко відкрив вхід до підземелля, а вже ізсередини поставив блок на місце.

75
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело