Наказ лейтенанта Вершини - Лысенко Василий Александрович - Страница 34

• Предыдущая
• 34/63
• Следующая

Юрко глянув на парашутистів і зразу впізнав знайомого рибалку. Голова його була перев'язана, на босих ногах позасихало баговиння, руки полоненого були скручені колючим дротом. Він байдуже дивився на насторожених есесівців, на свої босі ноги; на схудлому, знеможеному обличчі не було ні страху, ні відчаю. Лише зневагу і презирство висвічували його очі, коли перед ним зупинялись фашисти.

Так, це був рибалка з Києва, його Юрко запам'ятав, хоча парашутист, мабуть, не пригадує Юрка. Та й як би він міг його пам'ятати, коли зустріч була ще позаминулого літа! І тепер вона така несподівана! Відважно, мабуть, воював цей десантник, бо тільки йому скрутили руки колючим дротом.

Знайомий рибалка спокійно заговорив до людей:

— Не треба плакати! Це ж війна, а на війні всяке буває! Не плачте! Хай фашисти не бачать ваших сліз!

Кремезний есесівець підняв руку, гукнув:

— Ми будемо судити цих бандитів! І всі вони будуть скарані на цьому майдані. Про день страти вас повідомить поліція. А зараз — працювати!

Приголомшені люди мовчки розходилися з майдану.

Юрко пригадував: позаминулого літа цей рибалка приплив до Жовтневого на невеличкому катері. З ним прибуло чоловік десять. Почали ставити сіті, хоча в той час вилов риби було заборонено — нерест. У селі говорили, що прибули вчені з якогось науково-дослідного інституту і ловлять рибу для проведення дослідів. Здавна жив у глибокій калабані поблизу пристані величезний сом. Сільські рибалки не раз намагалися впіймати його, закидали в калабаню гострий гак, причепивши на нього засмажену курку або качку. Сом з'їдав принаду і не ловився. Рибалки вирішили поставити на сома міцні сіті, але дядько Денис, начальник пристані, вилаяв їх, наказав забрати снасті. Ловити рибу сітями рибалкам-любителям суворо заборонено. Отак і жив сом у калабані поблизу пристані під захистом дядька Дениса.

Юрко на світанку взяв вудки, сів у човен і поїхав ловити рибу до пристані, де впала у воду стара верба. Прив'язав човен до вербової гілляки, закинув вудку, чекав кльову. Раптом неподалік хлюпнула вода і випірнула здоровенна чорна голова з довгуватими тоненькими обвислими вусами. Потім з'явився гладкий тулуб. Сом блаженно вигрівався в теплій мілинній заводі.

Юрко сидів непорушно, ніби закам'янів, уважно стежив за несподіваним сусідством. Такого дива хлопець не бачив ніколи.

Над річкою прозорим маревом снувався туман, білим клоччям повисав на вербах, плавав між прибережними очеретами і поволі танув у променях вранішнього сонця.

Юрко ворухнув отерплою ногою, човен гойднувся, хлюпнуло весло — і сом зник на глибині.

Наїжджі рибалки поставили сіті навколо калабані. До них підійшов дядько Денис, наказав, щоб вони забрали снасті і не займалися браконьєрством. Тоді високий білявий рибалка, оцей парашутист, дістав з кишені папери, показав їх дядькові Денису і лагідно сказав:

— Спасибі, що захищаєте рибні багатства, стоїте на варті державного добра. Але ми не браконьєри. Риба нам потрібна для дослідів. Учені мусять знати, в якому стані риба і як йде на нерест, скільки ікринок може вона викинути. Все це, товаришу, дуже важливо.

Дядько Денис повернув папери білявому і пішов до пристані.

Білявий зачекав, поки дядько Денис відійде подалі, і сказав своїм:

— Денис Павлович Горицвіт! Мій давній знайомий! Недремний захисник природи. До речі, колишній червоний партизан і депутат районної Ради, але й ми не ликом шиті. У нас є дозвіл на вилов риби для проведення важливих наукових дослідів. І все це придумав я, Пістряк! Зараз ми наловимо риби, зваримо юшку, привеземо трохи судачків додому. Не мине наших сіточок і сом! І тут Овдій Трохимович приготує нам смачний балик. І проведемо великий сабантуй, так би мовити, на науковій основі. Усе, шановні, треба робити так, щоб не порушувати закон. Закон необхідно мудро і розумно обминати і ні при яких умовах не вступати з ним в суперечку.

Юрко слухав базікання білявого рибалки і кипів від обурення.

Настрій у Юрка зіпсувався. Не рибалки, а розбійники. І сома жаль! Дочекавшись обіду, Юрко змотав вудку, вийшов на берег. Коли проходив повз рибалок, які доїдали юшку, невисокий щуплий чоловік підкликав його до себе:

— Хлопчику, візьми порожні пляшки, здай їх у крамницю і купи собі морозива або цукерок!

Юрко зупинився, глянув зневажливо на білявого і кинув:

— Самі здайте ті пляшки і на виручені гроші влаштуєте собі сабантуй!

Вдома Юрко розповів про рибалок татові.

— Ходімо поговоримо з цими рибалками! — одягнувшись, сказав тато.

Мати заступила йому дорогу:

— Не йди, не треба!

— Чому?

— Нічого ти не доведеш, лише зайва колотнеча буде! Ти ще й винен будеш! Скажуть, що заважаєш провадити наукові досліди! І в них знайдеться немало захисників. Скрипалева сестра якось розповідала мені, що цей рибалка має дозвіл ловити рибу під час нересту. Він і Скрипалю сіті дістає. А той ловить рибу і постачає її Шарпинському!

Тато зняв піджак, ніяково сказав Юркові:

— Мабуть, нічого ми тут не вдіємо! Правду мама каже. Цих рибалок голими руками не візьмеш…

Юрко довго не міг заснути. Сам же рибалка казав своїм, що документи на вилов риби фальшиві. І нема кому закликати браконьєра до порядку. Навіть тато, боєць, який рубався з біляками, спасував… Не пішов перевірити папери в тих рибалок. Але ж дядько Денис перевірив і пішов мовчки до пристані. А сома браконьєри впіймають!

Юрко тихо встав, одягнувся, взяв у шухляді стола гострий ніж і подався на пристань.

Рибалки спали на березі, неподалік сонно погойдувався катер.

Юрко поклав у кущ шелюги штани та сорочку і тихо поплив до калабані. Намацав у воді сіть і почав її різати ножем. І раптом відчув, як вона напружилася і затремтіла в його руках. Сом таки потрапив у пастку. Юрко підплив до сома, обережно обрізав сіті і звільнив полонену рибину.

Уранці на березі зчинився справжній переполох. Білявий викликав міліціонера, обурювався, залякував:

— Я буду скаржитися! Хтось украв сіті! Це неподобство!

Міліціонер підійшов до триноги, навколо якої лежали порожні пляшки з-під горілки, порадив білявому:

— Менше треба пити, то й не будуть у вас сіті пропадати! І взагалі не подобаються мені ваші візити! Надто вже часто ви ловите рибу для наукових дослідів! Перевіримо, що це за досліди і кому вони потрібні.

Рибалка більше не з'являвся в Жовтневому, а тепер його чекає страта.

Лейтенант Вершина разом з своїм помічником Леонідом Поухом опівночі залишили підземелля і пішли в штаб партизанського загону. Прослухувати Зоряну лишилися розвідники Рудий та Трофимов. Вони освоїлися в незвичній для них обстановці. Маєр переніс свій кабінет в ліве крило палацу, туди, де раніше знаходилася колгоспна контора, бібліотека, кабінет голови колгоспу. Зоряна майже цілий день мовчала. Маєр зранку і до шести годин вечора перебував у своєму кабінеті або перевіряв підготовку «чорних кентаврів». На випуск учнів школи «Вольф» мали прибути високопоставлені особи з Берліна та Києва. Про це довідалися розвідники з телефонної розмови між Маєром і бригадефюрером фон Лау, коли той серед ночі подзвонив у Зоряну кімнату. До школи «Вольф» прибували інспектори військ СС з Берліна, і Маєр запрошував їх в свою опочивальню на чашку кави. У Зоряній відбувалися довірливі розмови — і партизанські розвідники мали можливість проникнути в таємні плани фашистів.

До палацу з дня на день мав прибути високопоставлений чиновник з відомства Гіммлера — фон Дітріх. Цей фашист, колишній учитель Маєра, підтримував його, захищав від нападів суперників. Приїзд Дітріха затримувався. Але він мав обов'язково прибути і розповісти про надзвичайно цікаві події. На ту зустріч лейтенант Вершина покладав великі надії. Генерал Дітріх відповідає за таємне будівництво на Татарському острові, він особисто знає Консула, під його керівництвом перебували розвідувальні школи, в тому числі і шпигунська школа «Вольф».

• Предыдущая
• 34/63
• Следующая