Наказ лейтенанта Вершини - Лысенко Василий Александрович - Страница 45

• Предыдущая
• 45/63
• Следующая

Маєр дістав з кишені хусточку, витерся од піску.

— А мене, Юрген, — мовив есесівець, — врятувала медаль — подарунок твоєї матері.— Маєр дістав з кишені медаль, показав її Юркові.— Куля влучила майже в центр, розплющила її, але не змогла осилити метал. Це воля провидіння. Для мене ця медаль виявилася річчю, яка взагалі не має ціни. Твоя родина, Юрген, вдруге рятує мені життя. І я щиро вдячний… Кожен фольксдойч в цій країні має цінуватися на вагу золота. — Маєр трохи віддихався і наказав водієві: — В палац!

Юрко йшов берегом Прип'яті, а перед очима — закам'янілі від жаху обличчя дітей, жінок, чоловіків. Постав в уяві молодий солдат з автоматом в руках, який стріляв у фашистів… Хто він, той солдат? «Отак треба боротися з фашистами, — думав Юрко, — а не ловити їм рибу, видавати себе за фольксдойча. Але ж і цей солдат носив сіру форму, вважався «чорним кентавром» — диверсантом і чекав слушного часу, щоб завдати дошкульного удару ворогові». І Юрко почекає, до кінця виконає всі накази лейтенанта Вершини.

— Де ти був? — спитала з ґанку Леся, — що трапилося? Чого на тобі лиця нема?

— На Олефіренковій леваді фашисти розстріляли родини підпільників, комсомольців. І все це знімали для кіно.

Дівчина, слухаючи страшну розповідь, тремтячими пальцями перебирала кінчик своєї пишної русої коси. Увечері з роботи повернулася мати і сказала:

— Приходила в майстерню Оксана Василівна, просила поїхати в плавні за зіллям. Через два тижні повинна початися мобілізація до Німеччини. Дід Захарко чекатиме у вівторок на березі Прип'яті після закінчення комендантського часу.

На світанку до партизанської застави підійшов чоловік, підняв руку, гукнув:

— Не стріляйте! Я свій!

— Пароль! — запитав бородатий партизан з автоматом.

— Не знаю! — відповів чоловік. — Мені треба до командира загону, до Михайла Сергійовича Коваленка, скоріше ведіть мене в штаб.

В окопі біля ручного кулемета сиділо ще три партизани. Вони підвелися, приглядалися до незнайомця. Партизан з автоматом, мабуть, командир, бо не радився з своїми товаришами, а сам прийняв рішення, наказав чоловіку:

— Руки вгору і йди прямо по просіці!

Чоловік підняв руки, один із партизанів, обшукуючи його, спитав:

— Ти хто?

— Підпільник з села Жовтневе Околот Дмитро. Я повинен доповісти командиру загону про важливу справу. Ведіть у штаб.

— Гаразд, — погодився партизан з автоматом, — якщо важливі відомості, тоді терміново викличемо начальство.

Він тричі голосно свиснув, прислухався, у відповідь теж пролунав свист.

— Зараз прийдуть, — сказав бородань, — а ти сідай.

— Хлопці,— звернувся Околот до партизанів, — чи нема в вас шматка хліба? Другий день ріски в роті не було, ледве на ногах тримаюся.

Молодий партизан дістав з протигазної сумки окраєць, подав Околоту.

Околот сів під сосною, почав жадібно їсти.

У цей час до партизанів підійшов чоловік у шинелі:

— Що тут у вас?

— Невідомий прибився, каже, що з Жовтневого.

Околот, почувши голос чоловіка в шинелі, забув про хліб, скочив на ноги:

— Товаришу Ревицький, ведіть мене до командира загону, там таке скоїлося, що й подумати страшно!

— Що там у вас, товаришу Околот? — тихо спитав Ревицький.

— В штабі про все доповім. Пішли!

— Я вам дам провожатого, — промовив Ревицький, — а сам мушу бути тут. Митько! — звернувся він до молодого партизана, який пригостив Околота хлібом, — відведеш зв'язкового.

Години через дві партизан привів Околота до землянки командира загону.

У землянці за столом сиділи командири. На столі лежала невеличка поцяткована червоним карта. Командир загону підвівся, подав Околоту руку, запитав:

— Що трапилося, Дмитре Івановичу?

Околот стомлено опустився на лаву, обвів поглядом присутніх, промовив:

— Кінець нашому підпіллю!

Коваленко повернувся до молодого партизана, сказав:

— Ви вільні, товаришу Сергійчук, можете йти. Той вийшов.

— Розповідайте!

— Загинули наші підпільники!

— Як загинули? Коли? При яких обставинах?

— Ми одержали ваш наказ, — почав розповідати Околот, — вчинити напад на поліцію і виручити полонених парашутистів.

— Не давали ми такого наказу! Навпаки, ми прийняли зовсім протилежне рішення. І послали до вас свого зв'язкового.

Околот схопився з лави:

— Як це не давали? Від вас прибув зв'язковий, з'явився серед ночі, назвав пароль, підняв нашу бойову групу, і ми пішли виручати парашутистів, будь вони тричі прокляті. І ми їх виручили на свою голову. Тепер вони, мабуть, у вас, — допитувався Околот, — дайте їх мені, особливо отого білявого, я їм власними руками горлянки порозриваю.

— Нема в нас ніяких парашутистів, — проказав Коваленко, — заспокойтеся, товаришу Околот, про все розповідайте по порядку, намагайтеся нічого не пропустити. На чому ми зупинилися? Ви казали, що до вас прийшов наш зв'язковий і назвав пароль. Так?

— Так, товаришу командир, — промовив Околот, — і мене, командира бойової групи, серед ночі викликав до себе додому Саченко, познайомив із зв'язковим і наказав готуватися до нападу.

— Ви, товаришу Околот, сказали, що зв'язковий назвав пароль. Вам відомий цей пароль?

— Ні, не відомий. Мені Саченко сказав, що ваш посланець назвав пароль, який ви дали Саченку, як він був позаминулої неділі у штабі.

Коваленко глянув на начальника партизанської розвідки Майсака:

— Дійсно, ми назвали Саченку пароль і послали Савчука в Жовтневе попередити підпільників про можливу провокацію. Де Савчук?

— Він і досі не повернувся, — відповів начальник партизанської розвідки.

— Гестапівець ваш Савчук, — розгнівано вигукнув Околот, — він і видав наше підпілля! Савчук сидить зараз з карателями та п'є каву! А наші загинули.

Командир загону провів рукою по стомленому обличчю, запитав Околота:

— Який він? Чорнявий, білявий, рудий! Намалюйте нам його портрет, Дмитре Івановичу.

— Обличчя кругле, підборіддя м'ясисте, — поволі говорив, ніби зважував кожне слово, Околот, — очі вузькі, а брів майже немає. Волосся рудувате, чоло приплюснуте і трохи увігнуте посередині.

— Досить! — сказав Коваленко. — Це був не Савчук. До вас гестапівці підіслали свого агента, підмінили нашого зв'язкового.

— Як же це? А звідки він дізнався про пароль? Хто йому сказав? Савчук? Через цей пароль і полягли наші…

— Що ж було далі?

— Передав наказ терміново напасти на поліцію, виручити десант особливого призначення. О третій годині ночі ми атакували поліцію, визволили парашутистів і з боєм відійшли в Чорний ліс. Командир десанту, білявий такий чолов'яга, виявився моїм знайомим, він сам з Києва, до війни часто бував у Жовтневому. Під Руднею ми викопали рацію, зброю, боєприпаси. Білявий пояснив нам, що частину зброї вони зразу закопали тут, бо не могли всю забрати з собою, приховали і запасну рацію та батареї до неї. У тайнику було кілька автоматів.

— Наших чи німецьких? — запитав командир загону.

— Наші. Новенькі, ніби тільки що з заводу. Парашутисти озброїлися, і ми рушили на Васильківські Дачі. Білявий при мені пояснив Саченку, що в них завдання прибути в Лісоград до Коваленка, а потім разом знищити таємний центр фашистів в селі Жовтневому і вийти на Татарський острів. Невдовзі, запевняв білявий, має прийти нова десантна група і навести нашу авіацію на каменоломні Татарського острова. Фашисти розмістили там склад боєприпасів.

— А той, що видав себе за нашого зв'язкового, теж був з вами?

— З нами! Йому парашутисти ще й автомат вручили. І білявий, Пістряк його прізвище, дякував за порятунок, вітав, як представника народних месників.

Околот замовк, опустив голову, прикрив очі долонею. Командир налив йому води:

— Заспокойся і розповідай.

— На світанку, — вів далі Околот, — білявий парашутист сказав, що йому треба передати в Москву повідомлення про групу особливого призначення. Наладнав рацію, заходився стукати ключем. Потім сказав нам, що командування оголошує всім подяку і одержано наказ виходити на Васильківські Дачі. Опівдні ми вийшли до спаленого села Карпівці, зупинилися на перепочинок. Саченко наказав мені ще з одним нашим підпільником вийти на узлісся і подивитися, чи нема поблизу німців. Ми й пішли. Метрів за сто наткнулися на карателів. Побачили їх — і назад. Добігаємо, а парашутисти розстрілюють з автоматів наших. І білявий стріляв! Я звів автомат і сіконув по білявому, по парашутистах. Мого товариша, з яким я в розвідку ходив, убили.

• Предыдущая
• 45/63
• Следующая