Выбери любимый жанр

Наказ лейтенанта Вершини - Лысенко Василий Александрович - Страница 7


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

7

Консул готує замах на лейтенанта Вершину. Давно пора усунути з нашого шляху цього більшовика-фанатика. І все ж я заборонив Консулу здійснити цю акцію. Не час. За спиною лейтенанта відчуваю себе певніше. Як-не-як, а ця людина вірить мені і може з часом стати в пригоді.

Діяти! Споювати, розбещувати, підривати економіку!

Намагався сплести павутину навколо комірника Василя Берегового. Не зміг. Треба заприятелювати з Береговим. Увійти в довір'я, зав'язати тривке знайомство. Пан Хоткевич не раз розповідав мені, що предок цього Берегового був неабияким майстром, і він виготовляв хитромудрі замки для підземелля. Цей майстер разом з своїми спільниками викрав план підземелля, на якому позначено вхід до скарбниці. Як би я хотів стати власником цього плану! Я вірю, що є можливість проникнути в скарбницю! І якесь шосте чуття говорить мені: ключ до скарбниці зберігається в Берегового! Якась же ниточка, що веде до таємниць підземелля, мусить лишитися в цій родині. Треба діяти!

Доведеться попросити Консула написати на Берегового чергову анонімку, звинуватити його в крадіжці колгоспних продуктів, можливо, підкинути в його повітку пару мішків пшениці. І потім захистити Берегового від підступних наклепів та звинувачень класових ворогів».

Кілька сторінок було вирвано. А далі: «Зустрічаю Новий 1935 рік у підземеллі. Не можу бути серед «товаришів», здають нерви. Кожен день п'ю валеріанові краплі. Прагну спокою і самотності. Мене охопило почуття приреченості. Невже все загинуло? Ні! Ні! Ненавиджу все і всіх! Хами вчаться, виводять на наші поля комбайни! Будують соціалізм! Я «допомагаю», як можу! Удвох із Консулом спалили трактор і склад з пальним. Дрібниці! Проникаю з будуара пані Антоніни в колгоспну комору, набираю сала, меду, борошна. Заняття «гідне» потомственого дворянина. Але продукти потрібні для підтримки наших. Консул возить їх в Київ і збуває своїм знайомим». (Слова «проникаю з будуара пані Антоніни в колгоспну комору» підкреслені червоним олівцем. На полях рукою лейтенанта Вершини зроблено напис: «У будуарі пані Антоніни зараз знаходиться фотолабораторія Маєра».)

Юрко двічі прочитав напис, зроблений Вершиною, і знову заходився вивчати записи. На наступній сторінці Сиволап записав: «Мені знову пощастило! У районній міліції працює Борис Шарпинський. До революції батько Шарпинського мав на Хрещатику ювелірний магазин. Сам Шарпинський робив певні послуги петлюрівській контррозвідці. Він видає себе за сина бідних ремісників, проник у міліцію, став молодшим лейтенантом. Це дуже цінна і потрібна людина! Шарпинський за двадцять золотих п'ятірок видав паспорт Консулу! Золото діє безвідмовно! 20 жовтня, 1935 рік».

Знову вирвано кілька аркушів. Потім: «Надзвичайно неприємна подія. У село прибув новий агроном Мороз. Ця людина украла в нас бронепоїзд «Гандзя». Мороз бачив мене в мундирі петлюрівського полковника. Позавчора цей Добродій сказав мені: «Я нібито з вами десь зустрічався». Добре, що колись я носив вуса, а тепер змушений носити окуляри. Що буде, як цей агроном пригадає, де ми зустрічалися з ним на початку 1919 року! Треба терміново знешкодити! Живеш і тремтиш, кожної хвилини чекаєш, як тебе вхоплять за горлянку. Добре, що Консул має паспорт. Радісно відчувати, що ти не один, що поряд є близька людина. 26 лютого 1937 року».

На наступній сторінці зеленим чорнилом було написано: «Мороз арештований! Дійшла чутка, ніби лакей Олександра Хоткевича украв речі (золото, картини), сховав у своїх родичів. Чи так це? Розпитував брата цього лакея — Тимофія Пампушку — і нічого не зміг дізнатися. Лакей украв список підозрілих осіб села Жовтневе, що зробив Консул. Небезпечно…»

Юрко намагався запам'ятати місця, підкреслені червоним олівцем.

До кімнати ввійшов лейтенант Вершина:

— Все прочитав?

— Усе. Тільки тут багато сторінок вирвано.

— Досить і того. Нам лише б потрапити в будуар пані Антоніни — і зможемо мати фотокартки диверсантів, але для цього необхідно знати таємницю Червоної Красуні. Зрозумів?

— Зрозумів. А де знаходиться водозливна труба, я знаю. Вона до липової алеї підходить. Там у видолинку чавунна решітка, а під нею колодязь. З колодязя стічні води збігають по цементній трубі до Вовчого яру. Ми часто пробиралися з хлопцями через трубу в парк. І колись там знайшли іржавий наган. Може, його Сиволап загубив.

— Як же ви потрапляли в парк, коли колодязь накритий чавунною решіткою?

— У ній ми дірку пробили молотком.

— І велика там дірка?

— Не дуже. Я пролізу, а ви — ні!

— Колись виберемо час, підемо та оглянемо те місце. Може, ця труба й нам в пригоді стане. Треба так, щоб ніхто не побачив, перевірити всі дані, що наведені в записках аптекаря. Мусимо оглянути водозлив, підеш до Тимофія Пампушки, пошукаєш списки, спитаєш матері, хто замовляв сорочки з Васильківських Дач. Цікаво, чому Сиволап так боїться за списки підозрілих осіб? А може, я знаю почерк… Так хто ж такий цей Консул? Чи не можна через ці списки вийти на цього бандита? Де їх шукати? Тобі час рушати додому. Ходім, я проведу тебе до Прип'яті і хоч трохи подихаю свіжим повітрям.

Розділ другий

ВТІКАЧ З БОБРОВОГО ОСТРОВА

Уранці Юрко побіг до Івана Гончара, розповів йому про наказ лейтенанта — підготувати «товар».

— Як побачиш лейтенанта, розповіси: через три дні все буде зроблено. Важко мені самому, а помічників брати неохота! От і кручуся, як муха в окропі…— сказав Гончар.

Юрко мовчки слухав скаргу Гончара, ні про що не допитувався.

— А ти що будеш робити цими днями? — несподівано запитав Іван.

— Як земля протряхне, будемо копати город, і гній треба вивезти, і на острови маємо поїхати зілля збирати. А що?

— Хочу, щоб ви з Вовкою допомогли мені схованки в лісі розкопати і знову замаскувати, аби поліцаї на них не натрапили. Позавчора в Климовому урочищі вони розкопали одну, а там чоботи, шинелі. Партизанам така знахідка у великій пригоді стала б…

— Допоможемо! А де ти схованки познаходив?

— На березі Льольчиного озера. Я одну розкопав, а там гранати.

— А що в інших?

— Не знаю. Не встиг розкопати. Я тол партизанам добуваю… І мінні поля розміновую. Пам'ятаєш пораненого командира Пилипа Сергійовича?

— Пам'ятаю.

— Він спеціаліст по мінах і мене навчив. Я тепер можу сам міну поставити, захочеш — тебе навчу. А ви куди по зілля поїдете?

— Ще не знаю. Мабуть, на Дорошів острів. Там дід Захарко найчастіше трави збирає.

— Там катер затонув.

— Звідки ти знаєш?

— Минулого тижня був з хлопцями, вирішили покупатися. Я пірнув, а там катер. І кулемет на катері.

— А ще що ти бачив на катері?

— Нічого. Вода була холодна, глибоко.

У середу на світанку Юрко, Вовка та Леся з дідом Захарком вирушили по зілля. Галина Іванівна провела Лесю до Прип'яті, приказуючи:

— Сиділа б краще дома…

Човен швидко перетнув Прип'ять і вузькою протокою поплив до Дорошевого острова. Дід Захарко, в старій вилинялій свиті, в облізлій хутряній шапці, сидів на кормі. Леся, в тіснуватім приношенім пальтечку, в чоботях, запнена хусткою, примостилася на вузенькій лавці і зачаровано дивилася на вранішню Прип'ять. Над річкою, над заплавою, над верхів'ями старих верб снувався туман. Над вузенькою притокою стояли високі очерети.

Юрко з Вовкою веслували. Пливли мовчки. Навколо тиша. Тільки над головами раз у раз проносилися табунці диких качок. Коли туман трохи розійшовся і над плавнями засяяло сонце, пристали до острова.

Тут дід Захарко часто збирав цілюще зілля і знав кожну стежину, кожен кущик. Нині ж сталося щось лихе, незбагненне. І верби, і ожина, і трава прив'яли, наче їх прибило приморозками. Суха трава ледь чутно шерхотіла під ногами.

Над островом стояла німа тиша. Ніде не озивалася жодна пташка. Навіть грачині гнізда на прибережних вербах були порожні.

Вовка оглянувся навколо і сказав здивовано:

— Не острів, а пустка! І птахи звідси повтікали! Дивина та й годі!

7
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело