Выбери любимый жанр

Татарський острів - Лысенко Василий Александрович - Страница 32


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

32

Вийшов наперед поранений воїн, сказав ханові:

— Ми, діти землі руської, прийшли напоїти тебе і твоїх воїнів хмільним вином. І не стачило в нас сили, щоб усіх пригостити, бо надто багато з'явилося вас незваних на нашу землю. І таємниці в наших мечах ніякої немає. То любов наша сяє, як блискавиця, до землі рідної і передається нашій зброї. Над усе любив наш воєвода свою Вітчизну, полум'ям палив він її ворогів, тому й нарік його люд — Вогневиком. Поглянув Батий на мертвого воєводу, сказав:

— Добре ти привітав моє військо! Найкращим моїм богатирям налив повні чари! Пройшов я весь світ і ніде не бачив таких відважних сміливців. Ні, ніде нема таких богатирів, як на землі руській!

Поховали воєводу Вогневика чужинці, і ніхто не знає, де могила хороброго воїна. А любов воєводи-звитяжця до своєї землі не загинула. На віки вічні лишилася вона в серці людей наших, наснажує їх силою, великою і незборимою, дає пломінь мечам-блискавкам. І спопелить та любов будь-якого чужинця, який осмілиться напасти на наш край, на нашу землю.

Учитель закрив зошит, зняв окуляри:

— Ось таку легенду я записав колись у нашому селі. І є в ній велика правда: не може людина жити без Батьківщини, без волі. І силу їй може дати лише любов до рідної землі.

— Гарна легенда, — мовив Юрко, — бере за душу. Але ж це легенда. І ніхто напевно не знає, як виникло наше село, звідки пішла його колишня назва.

— Думаю, що так воно й могло виникнути, — відповів учитель. — Заснували його втікачі з розорених ордою городищ та сіл. У нашій місцевості я часто чув легенди про воєводу Вогневика. Чому люди пам'ятають ім'я цього воїна? Мабуть, тому, що має він якесь відношення до Прип'яті, до нашого села. Сорок років провчителював я у Жовтневому. І сорок років вивчав його історію. І не тільки вивчав, а й збирав пам'ятки про наше минуле. Ходімте, я покажу вам скарби. І ви тоді багато чого зрозумієте.

Учитель запросив Лесю та Юрка у велику кімнату. Тут під стінами стояли білі полиці. На них лежали черепки, горщики, амфори, крем'яні стріли, позеленілі від часу монети, люльки, келихи, підсвічники. На одній полиці поряд лежало п'ять німецьких касок.

Юрко здивовано поглянув на старого вчителя.

— Дивуєтеся, навіщо? — перепитав учитель. — Мине час, прийдуть у музей ваші діти. Погляньте на ці каски. На кожній з них дірка — слід від влучної кулі. Хтось же зустрів непроханих гостей, пригостив їх за нашим давнім звичаєм. Ці каски з часом будуть найціннішими експонатами в музеї. Хай приходять наші недруги, дивляться і роблять потрібні висновки.

Учитель пильно поглянув на Юрка:

— Ти знаєш, хлопче, звідки ці каски? Принесли їх мені з Кам'яного Рогу. Там їх у придорожніх канавах хоч греблю гати… І хтось же позбивав їх з голів непроханих гостей. Хіба ж не так?

Коли все було показано і розказано, учитель підійшов до столу, взяв зошит в блискучій коленкоровій обкладинці, подав Юркові:

— Візьми мої записи і почитай їх, як матимеш вільний час. Я зібрав тут спогади старих людей про історію нашого села. Є тут і виписки з різних архівів. Хай і Леся прочитає, довідається про минуле нашого краю.

Вони попрощалися з учителем, подякували йому й пішли додому.

Дома нікого не було. Юрко відімкнув хату, обережно поставив портрет на лаві. Сонце освітлювало кімнату, і його промені падали на портрет, вигравали на блискучих мідних зірочках. На Юрка загадково дивився його пращур, ніби хотів повідати якусь незвичайну таємницю, розповісти щось захоплююче і цікаве. Хлопцю не терпілося поглянути на тайник. Як йому хочеться розповісти дівчині про таємницю Зоряної кімнати, про кам'яне, таємниче підземелля, про залу Червоної красуні, її портрет та дивовижну бібліотеку, сховану глибоко під землею в просторій світлиці. Тільки не має він права жодним словом промовитися про таємницю мідних блискіток. Навіть матері, якій він завжди про все розповідав, нічого не сказав про підземелля, не розповів, як випадково проникли з татом в кам'яний лабіринт і натрапили там на несподівані знахідки. І не може Юрко в присутності Лесі розкрити тайник, пересвідчитися, чи нічого там не сховано. Хай пізніше, як сам залишиться дома, огляне масивну позолочену рамку.

Немов відгадавши його бажання, дівчина взяла невеличке цинкове відерце і вирішила піти на город вибрати свіжих огірків та помідорів.

— Я зараз, хутко, — сказала Юркові, — зроблю салат, пообідаємо, а потім піду до вишивальної майстерні.

Леся пішла на город, а Юрко швидко знайшов на рамі потрібні зірочки, натис на них, і на нижній частині відкрився продовгуватий тайник. У ньому лежали два невеличкі сувої пергаменту, перев'язані червоним шовковим шнурком. Хлопець взяв пергамент і побачив на дні тайника папірець. На ньому розбірливим почерком, густим чорним чорнилом було написано: «Нас викрито. Варфоломій Маковій про все доповів пану Хоткевичу. Берг уже вбитий. Тепер моя черга. Діяти так, як домовилися. Іншого виходу я не бачу. Франц Береговий».

Юрко похапцем розв'язав шнурок, розгорнув сувій. На пергаменті було зображено частину підземелля. Половина цього плану вже знаходиться в лейтенанта Вершини. Якщо скласти їх докупи — то буде креслення всього підземелля. Юрко швидко почав шукати позначки, які б могли розкрити таємницю Червоної красуні, пояснити, як можна проникнути в глиб підземелля. Ніяких позначок на пергаменті не було.

Хлопець розгорнув ще одий сувій. Може, там натрапить на секрет ромбиків та кружалець, і буде нарешті змога вільно пройти в найдальші закутки підземелля, проникнути в казарму «чорних кентаврів» та скарбницю пана Хоткевича?

На квадратному пергаменті чітко викреслено план давніх каменоломень. Навпроти одного квадратика виднівся невеличкий хрестик. Ніяких інших позначок більше не було.

Юрко розчаровано зітхнув. Даремне він так сподівався, думав, що тепер зуміє дізнатися про таємницю Червоної красуні. Загадка ромбиків та кружалець і надалі лишалася нез'ясованою.

Ніби сподіваючись на якесь чудо, Юрко став знову уважно розглядати план підземелля. Можливо, він щось не помітив, не звернув уваги на якісь таємничі позначки. На плані підземелля чітко виведені квадратики, прямокутники, кільця. Від найбільшого прямокутника проходила довга вузенька лінія. Юрко прочитав: «Ход на Шляхетское болото с выходом на Гаркушин косогор». На іншому довгастому прямокутнику напис: «Подземелье под Белой башней». Далі зображено невеличкий коридор і кругле приміщення. На колі виразно виведено літери: «Мастерская для изготовления денег». Від неї тягнувся перехід, що вів до прямокутника з написом: «Сокровищница».

Погляд Юрка упав на напис: «Комната Красной красавицы». Під ним ще один напис: «Библиотека». Від кімнати Червоної красуні було прокреслено хід до квадратного приміщення і з нього — в Зоряну кімнату. На плані значилися кам'яні зали: «Оргия», «Джерельная», «Каменный грот». Ще один хід з кімнати Червоної красуні вів до палацу і повертав до гроту Привидів. Перед Юрком постало велике, розгалужене підземелля. Правду казав лейтенант. Вершина, що власники палацу вже в давні часи влаштовували в колишніх виробках свої схованки. На кожному, квадратику, колі, прямокутнику викреслено позначки — трикутники, кружальця, ромбики.

Юрко уважно оглянув потемнілий від часу пергамент. Ніде не було вказівок, як проникнути в підземелля. Поки що відома лише таємниця трикутних блискіток. І тепер треба розгадати секрет кружалець та ромбиків.

Юрко згорнув пергаменти і сховав їх за картину, на якій було зображено берег моря і невеличкий парусник. Хай полежать там, поки він не передасть їх Вершині. І все ж план підземелля дещо прояснив. Тепер уже точно відомо, де знаходиться вхід до підземелля на Гаркушиному косогорі. Його замаскували давні майстри-будівельники в Холодній печері. Кам'яний перехід з Гаркушиного косогору веде до зали «Оргія», а вона поруч з кімнатою Червоної красуні. Вхід, так позначено на пергаменті, відкривається трикутними блискітками. І тут йому в голову прийшла несподівана думка: «Треба, мабуть, попросити лейтенанта Вершину, щоб він і Лесі дозволив поглянути на Холодну печеру та на таємниче, загадкове підземелля. От здивується Леся, як побуває в давньому кам'яному лабіринті».

32
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело