Кінець Вічності - Азимов Айзек - Страница 33

• Предыдущая
• 33/51
• Следующая

Вчені, котрі працювали з Купером, були вкрай розгублені: перед ними чоловік творив чудеса, але не міг пояснити, як це робиться. Розгубився і сам Купер, оскільки ясно собі уявляв ту титанічну роботу, яку він не може зараз прискорити і яка крок за кроком приведе науку до класичних експериментів Жана Вердьє, на підставі яких великий Антуан Лефевр потім виведе свої фундаментальні рівняння Реальності. Він виразно уявляв, як після всього цього могла бути побудована Вічність. І тільки на схилі свого довгого віку, спостерігаючи як Сонце опускається у води Тихого океану — цей епізод докладно описаний у мемуарах, — Купер раптом зрозумів, що він і є справжній Віккор Малансон. Він не просто замінює його, він є ним. Чоловік, що увійшов в історію як Віккор Малансон, насправді був Брінзлі Шерідан Купер.

Це несподіване прозріння, а також палке бажання прискорити процес створення Вічності, вдосконалити його, зробити простішим та безпечнішим надихнули Купера на написання мемуарів. Коли рукопис був готовий, Купер поклав його у власноручно виготовлений невеличкий контейнер, куди не проникав Час, і залишив у своїй кімнаті.

Так було замкнено коло. Певна річ, ми не повинні особливо зважати на мотиви, що спонукали Купера-Малансона написати свої мемуари. Йому належить прожити своє життя точнісінько так, як він прожив його. Первісна Реальність не допускає ніяких Змін. У цю мить біочасу Купер навіть не підозрює, що на нього чекає попереду. Він щиро вірить, що як тільки навчить Малансона — одразу повернеться у Вічність. Він віритиме в це все своє життя і тільки вже на схилі літ, коли його осяє велике прозріння, він сяде писати мемуари.

Замкнення кола в Часі має надзвичайно важливу мету — розкрити людям таємницю подорожей у Часі, ознайомити з природою Реальності і заснувати Вічність ще до того, коли це дозволить зробити природний хід розвитку науки. В противному разі людство, залишене напризволяще, ніколи не пізнає істинності Часу, оскільки технологічний прогрес в інших напрямках без контролю Вічності призведе до самознищення людства.

Харлан напружено слухав, зачарований величною картиною грандіозного кола Часу, яке, перетинаючи Вічність, замикається в ній на себе. У ті хвилини Харлан навіть забув про Нойс, чого з ним досі не траплялося.

— Отже, ви з самого початку знали про все? Знали, що належить зробити вам? Що належить зробити мені? Знали все, що я вже зробив?

Твісел, здавалося, поринув у глибоку задуму, втупившись невидющим поглядом у синювату цівку тютюнового диму, та от він знову повернувся до реальної дійсності. Він докірливо подивився на Харлана своїми старечими мудрими очима і сказав:

— Ні, звичайно, не знав. Між перебуванням Купера у Вічності й написанням ним мемуарів пролягло кілька десятків біороків. Він міг пригадати тільки ті події, очевидцем яких був сам. Він не міг пам’ятати те, чого ніколи не знав.

Твісел затягся, випустив тоненьку цівку диму й помахом вузлуватих пальців розбив її на маленькі вихорці — Все було зроблено так, як описувалося в мемуарах. Спершу знайшли мене й забрали у Вічність. Потім, коли через багато біороків я став Старшим Обчислювачем, мені передали мемуари й поставили на чолі проекту. Адже в мемуарах йшлося про те, що я повинен очолити проект. Знову минали біороки, й після чергової Зміни Реальності з’явився ти (ми уважно стежили за твоїми Аналогами в попередніх Реальностях). Потім знайшли Купера.

Окремі деталі, не зазначені в мемуарах, мені довелося додумувати самому, керуючись здоровим глуздом, а іноді користуючись Кібермозком. Коли б ти знав, з якою обережністю, наприклад, доводилося мені інструктувати Наставника Ярроу, щоб не видати йому таємниці Вічності. Яку обережність довелося виявляти своєю чергою Ярроу, заохочуючи, у відповідності з моїми інструкціями, твоє захоплення Первісною історією. Як ретельно доводилося оберігати Купера, щоб він випадково не дізнався про те, про що, судячи з мемуарів, він доти не знав.

Твісел сумно всміхнувся й вів далі:

— Сеннор любить пофілософствувати на такі теми. Він це називає переходом причини в наслідок. Мовляв, знаючи наслідок, ми до нього припасовуємо причину. На щастя, я не заплутався у павутинні метафізики так, як Сеннор.

Я був дуже радий, мій хлопчику, коли побачив, що з тебе вийшов чудовий Технік і Спостерігач. В мемуарах про це не згадувалося, оскільки Купер не бачив твоєї роботи й не міг оцінити її. Мене дуже тішив твій талант. Я особисто міг доручати тобі різні складні завдання, завдяки чому твоя важлива роль була не така помітна. Навіть твоя робота під керівництвом Фінджі й та була доречна. Купер згадує в мемуарах про твою тривалу відсутність, під час якої його заняття з математики стали такі напружені, що він з нетерпінням чекав на твоє повернення. Та одного разу ти не на жарт налякав мене.

— Це коли я взяв Купера в капсулу? — запитав Харлан.

— А як ти здогадався? — поцікавився Твісел.

— То був єдиний випадок, коли ви по-справжньому на мене розсердилися. Тепер я розумію, що мій вчинок суперечив «Мемуарам Малансона».

— Не зовсім так. Просто в мемуарах жодного разу не згадано про капсули. Мені здавалося, що коли там нічого не сказано про такий важливий аспект Вічності, то це могло означати тільки одне: Купер нічого про нього не знав. Через те я намагався тримати його якомога далі від капсул. Я дуже потерпав, коли ти взяв його із собою в майбутнє, проте, як з’ясувалося, нічого поганого не сталося після вашої поїздки. Все йшло так, як і передбачалося.

Старий Обчислювач поволі потер руки, дивлячись на молодого Техніка з цікавістю та подивом. — І ти про все зумів здогадатися сам. Мені просто в голові не вкладається! Я ладен заприсягтися, що на основі тільки тієї інформації, яку мав ти, навіть досвідчений Обчислювач не зміг би дійти правильних висновків. А Технік і поготів.

Нахилившись до Харлана, Твісел легенько поплескав його по коліну.

— В «Мемуарах Малансона», звичайно, нічого не сказано про твоє життя після від’їзду Купера.

— Розумію, сер, — сказав Харлан.

— Отже, ми можемо розпоряджатися тобою так, як нам захочеться. Ти виявив блискучий талант, і ми його не повинні закопати в землю. Гадаю, ти здатний на більше, ніж бути Техніком. Поки що я нічого не обіцяю, але, сподіваюсь, ти розумієш, що звання Обчислювача тобі до снаги.

Харланові легко вдалося зберегти незворушний вираз обличчя. Тут йому прислужився роками набутий досвід. «Додатковий хабар», — тільки подумав Харлан.

Однак він не повинен керуватися самими припущеннями. Дика, безпідставна здогадка, що осяяла його тієї незвичайної натхненної ночі, перетворилась на поважну гіпотезу — наслідок напруженої роботи в бібліотеці. Твіселова розповідь підтвердила її майже цілком, за винятком однієї деталі: Купер виявився Малансоном.

Це навіть зміцнило Харланові позиції, але він уже менше довіряв собі — помилившися в одному, він може помилитися в іншому. Треба унеможливити будь-яку випадковість. Він повинен діяти напевне!

Спокійним, майже байдужим тоном Харлан сказав:

— Тепер, коли я знаю всю правду, моя відповідальність ще більше зростає.

— Правда?

— Хотілося б знати, чи є ризик у цій ситуації? А що, коли якась несподіванка зашкодить мені вчасно повідомити Куперові необхідні дані?

— Я тебе не розумію.

Чи то тільки привиділось Харланові, чи й справді в стаючих утомлених очах промайнув страх?

— Я хочу знати, чи можна розімкнути коло? Скажу так: а що, коли несподіваний удар по голові виб’є мене з колії в ту саму мить, коли за приписом мемуарів я повинен діяти? Чи означає це, що весь план тоді піде шкереберть? Або, скажімо, я зумисне не дотримуватимуся приписів, викладених у мемуарах? Що тоді?

— Чого тобі раптом спало таке на думку?

— Проста логіка. Якщо я вас правильно зрозумів, то необережними або навмисними діями я можу розімкнути коло. Тобто знищити Вічність. А коли так, — стримано розвивав свою думку Харлан, — то мене повинні застерегти, щоб я був обережний і не робив необачних вчинків. Хоча, наскільки я собі уявляю, тільки збіг надзвичайних обставин може штовхнути мене на такі дії.

• Предыдущая
• 33/51
• Следующая