Сонячна машина - Винниченко Владимир Кирилович - Страница 75
- Предыдущая
- 75/167
- Следующая
За мужнiсть, за смiливiсть, за геройство принцеси! К чорту коронки, брильянти, к чорту кокоток, вона хоче просто отак випити з принцесою за… за ну, за те, що вона сюди прийшла! Ну?
Принцеса Елiза знову мовчки з легким смiхом п'є Труда ставить келих на стiл i, широко розставивши босi ноги, щоб мiцнiше триматись, вражено, пильно й серйозно вдивляється в матово бiле, з золотистим пушком на лицях обличчя.
— Та невже ж ви п'єте просто так, без нiякої мужностi?!
— А чого ж би я не могла так пити? Труда помалу водить головою з боку на бiк.
— Дивно. Ви сьогоднi зовсiм iнша. Просто й не ваша величнiсть. I посмiхаєтесь ви просто, як людина. Хм, хм! Ви знаете, я думала, що у вас фарбоване волосся. Воно занадто червоне О, ви не думайте, що я п'яна Порядна кокотка нiколи п'яна не буває А кокоткою бути, я вам скажу, Елiзо, з деякого погляду добре. Серйозно! Кокотка менше потребує лицемiрити. От я, наприклад, хочу пити вино — п'ю, хочу цiлувати мужчин — цiлую; хочу говорити страхiтнi речi — говорю. Схочу красти, брехати, вбивати — i буду Я ж — кокотка, менi нiхто дивуватись не повинен. А вам, наприклад, не можна Правда?
Принцеса Елiза замiсть вiдповiдi пiдставляє свiй келих.
— Наливайте.
На матово бiлих щоках її з'являється по невеличкiй черво нiй плямочцi. Сухо кiстяний овал м'якшає, оживає, рожевиться.
Страховище здивоване, серйозно й глибоко здивоване. Воно скромно сiдає на краєчок канапи й соромливо причепурює капелюшок, що з'їхав набiк.
— Ну, а тепер, Трудо, розкажiть менi, що вам є. Не як «вашiй величностi», а як Елiзi. Добре!
Труда облизує язиком спухлi, набухлi кров'ю губи. Елiзi вона може розказати з охотою. Але що, власне, розказувати? Сьогоднi батько в поганому гуморi.Через те йому схотiлося виявити батькiвську владу. От вiн узяв i заборонив своїй дочцi виходити без його дозволу з дому. Просто заборонив — i бiльше нiчого Одвертий, брутальний, звичайний собi деспотизм усiх батькiв, чоловiкiв i взагалi мужчин усiх часiв. Людськi закони й звичаї претендують на вищiсть над звiрячими Само-заслiплення у звiрят нi жiнки, нi дiти не живуть у такому безглуздому рабствi, як у людей Доки ж це буде, хотiлось би знати? Доки мужчина пануватиме над жiнкою?
— Вiчно, Трудо.
— Вiчно?
— Вiчно.
— А через що?
— Бо вони дужчi.
Принцеса Елiза мимоволi посмiхається, а Труда пильно думає. Хм! Дужчi. А чим же вони дужчi? Грошима. Мужчини мають у своїх руках усi грошi, от у чому вся штука. I через те вони мають право й силу купувати й продавати жiнок. Законно чи незаконно, а продають i купують.
А жiнки дурнi. Безумовно дурнi. Вони повиннi змовитись i вимагати половину всiх грошей собi. I тодi будуть такi самi дужi й незалежнi, як мужчини. А як мужчини не згодяться, вчинити жiночий страйк. Серйозно! Генеральний жiночий страйк. I нехай тодi мужчини спробують прожити без жiнок. Ану!
Князiвна Елiза раптом червонiє так, що навiть страховище помiчає Вона здивовано дивиться на червонiсть, що горить аж до самих вух Елiзи, i нiчого не розумiє. Невже вiд соромливостi? Господи, така важна, така горда, така вчена принцеса — соромиться, як дiвчинка!
— Вибачте, принцесо, я, здається, сказала щось непристойне?
Страховище старається бути ввiчливою, поважною, але принцеса посмiхається й сама (сама!) бере пляшку й наливає собi й Трудi повнi келихи.
— За генеральний жiночий страйк, Трудо!
— Правда?!
Труда схоплюється на ноги i, хитнувшись, у бурному захватi обнiмає Елiзу, що так само загадково посмiхається, вiдводячи руку з келихом набiк, щоб Труда не розхлюпала. Потiм страховище хапає свiй келих i одним духом випиває до дна.
Ах, яка вона рада, що вона помилилася у принцесi! Вона ж була певна, що Елiза — висхла, набундючена величнiсть, для якої, крiм коронки, нiчого на свiтi немає.
— За вас, Елiзо! За вас тепер! Добре?!
Зеленi очi починають виразнiше блищати. По тiлу ходить легке веселе тепло, заповнюючи холодну, тоскну порожнечу. Свiт стає повнiший, ближчий; солодка туга дзвенить, як зачеплена струна; мила Труда така втiшна, бiдна, славна.
От Труда сiдає з нею поруч у фотель, пiдiбгавши одну ногу в панчосi пiд себе, вона обома руками обнiмає руку Елiзи i, комiчно заплiтаючись язиком, смiшно сердячись на себе за це, жагуче обурено скаржиться на батька, брата, на чоловiка Фрiди, на свого нареченого — «феноменальну зануду». Це — вороги, деспоти, кати Мужчини — вiковiчнi вороги жiнок. Їм треба оповiстити безпощадну вiйну це єдиний рятунок.
А потiм тут же згадує iпро якогось «чорно-срiбного лицаря» й говорить такi речi, вiд яких починають горiти вуха принцеси. Тут же згадує Макса, брата бiдного доктора Рудольфа. Елiза нiколи не бачила Макса? I слава боговi, а то б вона оце не сидiла так спокiйно. Ах, що там говорити: всi цi коронки, грошi, графство, влада, слава, все це — дурницi. Нема нiчого кращого, вищого й святiшого в життi, як кохання. Правда?
— Не знаю, Трудо. Може.
— Як не знаєте?! Невже ви нiкого досi не любили?!
Елiза з посмiшкою крутить головою. Труда вiдкидається назад, щоб краще бачити це чудо.
— I нiколи-нiколи нi один мужчина не торкався до вас?! I ви не знаєте, що таке поцiлунок?!
Принцеса Елiза з усмiхом так само крутить головою.
— Ах, бiдненька ж ви моя!
Принцеса Елiза раптом смiється, хапає недопитий келих i високо пiдiймає.
— За кохання, Трудо!
Труда, хапаючись, наливає й вихиляє вино в рот.
— Елiзо! Ви — справжня королева! Знаєте ви це? Але стоп! Елiзо! Слухайте: вчинiть iще одне злочинство. Хочете? Закиньте к бiсу на сьогоднi вашi королiвськi чесноти й поможiть менi: поможiть утекти на побачення до мого чорно-срiбного лицаря. Ану! Скажiть, щоб вам подали авто, i пiдвезiть мене. Добре? Ви ж не повиннi знати, що мене арештовано.
Елiза щось думає. Раптом рiшуче киває головою й згоджується. Труда в захватi кидається одягати свої бiлi черевички, ловлячи їх смуглявими руками, а Елiза йде до себе.
Зловивши черевички, Труда бiжить до столика, хапає папiр i розгонисте пише.
«Мамо! Батько назвав мене кокоткою. Але я нею ще не була. Тепер зроблюсь. Батько хотiв продати мене на все життя, як Фрiду, i називав це шлюбом. Так краще я сама себе продам на вигiднiших умовах, хоч це й не буде зватися шлюбом. Я не хочу так дорого платити за таку нiсенiтницю, як назва. Прощай, мамо, я бiльше не вернусь у тюрму, яку батько зве «родиною». Колись твоя дочка Труда, а тепер кокотка».
Сперши папiрець на порожню пляшку з-пiд вина, Труда починає телефонувати.
— Гальо! Чекаєте? Слухайте, Душнере. менi категорично заборонено виїжджати з дому. Через те чекайте на мене через двадцять хвилин на нашому звичайному мiсцi. Бувайте, спiшу.
Покоївка бiля ворiт здивовано дивиться, як виїжджає авто з принцесою Елiзою й графiвною Трудою. Вона швидко веде за ними собачку й поспiшає до рогу. А там газетник уважно проводжає очима екiпаж, в якому нiчого особливого немає, крiм двох жiночих постатей. I до того це видовище його вра жає, що вiн забуває продавати газету й спiшить назустрiч покоївцi з собачкою.
— Невже вона?!
— Вона.
— Напевно?!
— Абсолютно.
Газетник люто засуває в торбу число газети.
— Значить, i пронюхали! Знiмайте всiх. Швидко!
Газетник i покоївка розходяться, а звичайнiсiньке авто з двома звичайними жiночими постатями летить вулицями Берлiна до призначеного мiсця. Через двадцять хвилин недалеко вiд призначеного мiсця авто зупиняється, постать у бiлому виходить i йде пiшки, а авто з чорною постаттю несеться далi.
Воно завертає то влiво, то вправо, вилiтає на нову алею й тече по новому передмiстi.
В небi вже давно погасла густо-червона хмара, розтавши в густiй синявi. Мiсто й небо засвiтили свої лiхтарi.
Авто пiдкочує до темно сiрого великого будинку нудно урядового типу. Принцеса Елiза помалу поважно сходить iз екiпажа i, рiвно, велично тримаючи голову, прямує до ганку.
Портьє спочатку пробує сперечались-такої пiзньої години нiяких одвiдин у лiкарнi не дозволяється, але, прочитавши мовчки простягнуту йому вiзитову картку, низько схиляється й бiжить у дсжурний кабiнет. Звiдти через хвилину вибiгає кругленький чорненький, як кузочка, добродiй, пiдкочується до принцеси i, силкуючись зiгнути своє туге кругле тiло, вiддає себе до розпорядку її свiтлостi. Чим вiн може служити високiй гостi?
- Предыдущая
- 75/167
- Следующая
