Юність - Азимов Айзек - Страница 3

• Предыдущая
• 3/8
• Следующая

Раптом хитавиця припинилася. Було темно. Дослідник важко дихав: повітря чужої планети було густе мов кисіль, і він як риба хапав його ротом. Навіть якщо…

Зненацька він відчув себе нестерпно самотнім. Простяг руку й торкнувся до Торговця. Той був теплий на дотик. Дихав нерівно, раз по раз корчився уві сні. Дослідник, повагавшись, вирішив його не будити. Однаково нічим йому не зарадить.

Порятунку, зрозуміло, не буде. Так вони розплачуються за величезні вигоди, які мали б тут без конкурентів. Будь-який Торговець, відкривши нову планету, діставав право монопольно торгувати з нею протягом десятиліття. Він міг або сам вести торгівлю, або, що траплялося частіше, за певну ціну продавав ліцензії всім охочим. Таке становище призводило до того, що пошуки нових планет провадили таємно і якомога далі від жвавих торговельних маршрутів. Отож у їхньому випадку не було майже ніякої надії, що якийсь зореліт увійде в діапазон їхнього субефірного зв’язку, хіба що сподіватися на якийсь неймовірний збіг обставин. Якби вони хоч у своєму кораблі були, а то ж у цій… цій клітці.

Дослідник учепився в грубезне пруття. Навіть якщо й упоратися з ним за допомогою бластера, — а вони могли це зробити, — все одно вниз не стрибнеш, надто високо.

Оце-то не поталанило! Вони вже двічі спускалися на планету на кораблі-розвіднику. Встановили контакт з аборигенами — недоладно великими, однак лагідними й неагресивними істотами, які, безперечно, мали колись високорозвинену науку й технологію, та не зуміли впоратися з наслідками бурхливого розвитку. Кращого ринку годі й шукати.

А це був дивовижний світ. Надто подіяв він на Торговця, який, хоч і знав доти про гігантські розміри планети, все ж, коли до неї лишалося менше як дві світлові секунди, прошепотів, стоячи біля стереоекрана: «Неймовірно!»

— Є й більші світи, — кинув Дослідник, якому не личило так легко піддаватися емоціям.

— Населені?

— Гм, ні.

— Ну, а твоя планета, якщо її вкинути он у той великий океан, справді ж потоне?

Дослідник посміхнувся. Це був камінчик у його город: його рідна планета в сузір’ї Волопаса — менша від більшості планет.

— Та, мабуть, ні.

А Торговець розвивав свою думку далі:

— І розміри тутешніх мешканців пропорційні розмірам планети?

Було видно, що таке припущення вже менше йому сподобалось.

— Разів у десять більші від нас.

— Ти певний у їхній доброзичливості?

— Важко сказати. Дружба між різними расами — річ ефемерна. Небезпечними я їх не вважаю. Ми вже зустрічали раси, яким після ядерного конфлікту не вдалося втримати економіку на довоєнному рівні. Наслідки тобі відомі: самозаглиблення, відокремленість, поступовий занепад і чимраз більша лагідність.

— Навіть якщо це такі монстри?

— Принцип лишається той самий.

Здається, саме тої миті Дослідник почув надсадний рев двигунів. Він зморщив чоло:

— Ми знижуємося занадто швидко.

Кілька годин тому вони вже прикидали, які небезпеки чигатимуть на них при посадці. Для зорельота з киснево-водяного світу така планета була завелика мішень. Хоча за розмірами їй далеко було до ненаселених воднево-аміакових планет, а її низька питома вага робила тяжіння на поверхні майже нормальним, сили гравітації з наближенням поступово слабшали. Простенький бортовий комп’ютер не годився для розрахунку посадкових траєкторій за такого діапазону потенціалів. Це означало, що Пілотові доведеться перейти на ручне керування.

Звичайно, було б розумніше встановити досконалішу модель, однак це означало б мандрівку до котроїсь із околиць цивілізації, а отже, витрату часу й розсекречення самих пошуків. Торговець вимагав негайної посадки. Тепер цю вимогу треба було боронити.

— Гадаєш, Пілот не знає своєї справи? — розсердився він. — Вже двічі він щасливо здійснив посадку.

«Так, — подумав Дослідник, — на кораблі-розвіднику, а не на цьому вайлуватому ваговозі». Проте вголос нічого не сказав.

Він прикипів очима до екрана. Зниження відбувалося надто швидко. Можна було не сумніватися. Вони знижувалися набагато швидше, ніж треба.

— Чого мовчиш? — роздратовано запитав Торговець.

— Коли вже так хочеш, щоб я розмовляв, одягни рятувальний жилет і допоможи підготувати катапульту.

Пілот боровся відчайдушно. Він був знавець своєї справи. Зореліт проходив крізь грубезний шар густющого, завдяки гравітаційному потенціалу планети, повітря, яке полум’ям вирувало навколо нього. Аж до останньої хвилини здавалося, ніби попри все Пілотові вдасться впоратися із посадкою.

Він навіть дотримувався курсу, знижуючись за розрахованою траєкторією до раніше визначеного пункту на північному континенті. За інших обставин, коли б їм поталанило хоч трохи більше, їхню посадку оспівували б як зразок героїзму та майстерності, виявлених у надзвичайно складній ситуації. Та коли перемога була вже поруч, далися взнаки фізична й нервова перевтома: важіль керування було натиснуто ледь дужче, ніж треба, і зореліт, що начебто вирівнявся, знову пірнув униз.

Часу виправляти помилку вже не було. До поверхні лишалося менше милі. Пілот не відходив від пульта до кінця, він думав тільки про одне: як пом’якшити силу удару при посадці, як зберегти корабель неушкодженим. В умовах, коли зореліт ледь проривався крізь густу мов кисіль атмосферу, можна було використати лише кілька катапульт. Вчасно спрацювала тільки одна.

Згодом, коли Дослідник прийшов до пам’яті, його не полишало відчуття, що, крім нього й Торговця, ніхто не врятувався. Хоч, може, він помилявся й тут. Його капсула згоріла недалеко від поверхні, однак від падіння він знепритомнів. Торговцеві могло пощастити ще менше.

Навкруги буяв цілий ліс м’ясистої трави з грубими мов линви стеблами, вдалині бовваніли дерева, майже такі, як на планеті Дослідника, от лише верховіття їх не досягло б і найнижчих гілок тутешніх велетів.

Він гукнув: голос глухо залунав у густому повітрі. Почув, як озвався Торговець, і кинувся до нього. Товстелезні стеблини перепиняли шлях, і Дослідник насилу продирався крізь зарості.

— Ти поранений? — запитав у Торговця.

Той скривився від болю.

— Здається, викрутив ногу. Боляче, як ступати.

Дослідник обережно обстежив його:

— Думаю, обійшлося без переломів. Доведеться йти, незважаючи на біль.

— Давай спершу перепочинемо.

— Треба спробувати розшукати корабель. Якщо він уцілів або його ще можна полагодити — ми врятовані. Інакше…

— Хоча б кілька хвилин. Дай віддихатись.

Дослідник і сам був радий трохи відпочити. А Торговець уже заплющив очі. Тоді й він дозволив собі стулити повіки.

Почувся якийсь тупіт, і Дослідник миттю розплющив очі. Вже заднім числом подумав: «Ніколи не спи на чужій планеті».

Торговець теж прокинувся й кричав від жаху.

— Це лише абориген. Він не заподіє тобі лиха, — вигукнув Дослідник. Та не встиг він закінчити, як гігантське створіння нахилилося й за мить уже цупило їх до себе.

Торговець щосили пручався, хоча й, зрозуміло, марно.

— Ти можеш із ним поговорити? — вереснув він.

Дослідник тільки головою похитав:

— На цій відстані передавач не діятиме. Абориген мене не почує.

— Тоді знищ його. Знищ!

— Ми не можемо так вчинити, — відповів Дослідник, мало не додавши: «дурню». Він намагався тримати себе в руках.

Потвора, прудко долаючи величезну відстань, рухалася в якомусь певному напрямку.

— Але чому? — заволав Торговець. — Ти ж можеш дотягтися до бластера, я чудово бачу. Не бійся, не впадеш.

— Все дуже просто. Якщо ми знищимо потвору, тобі вже ніколи не торгувати з цією планетою. Чи навіть ніколи звідси не вибратися. Може, ти й до вечора не доживеш.

— Та чому ж? Чому?

— Бо це — дитинча. Тобі слід знати, що буває, коли торговець убиває дитинча аборигена, хоч би й ненавмисне. Більше того, якщо ми потрапили туди, куди треба, то зараз перебуваємо в маєтку впливового аборигена. А що коли це одне з його дітей?

• Предыдущая
• 3/8
• Следующая