Хранителі Персня - Толкин Джон Рональд Руэл - Страница 30

• Предыдущая
• 30/112
• Следующая

— На друге питання я тобі відразу відповім, — сказав Меррі. — Вирушити можемо по годині. Майже все готове. За полем, у стайні, чекають шестеро поні, припаси та знаряддя впаковані, окрім змінного одягу й тих продуктів, що швидко псуються.

— До чого ж спритні змовники! — посміхнувся Фродо. — Ну, а щодо Чорних Вершників? Чи можна зачекати на Гандальфа бодай ще один день?

— Залежить від того, навіщо Вершники тебе шукають. Вони вже могли б тут з'явитися, коли б їх не зупинили біля північних воріт, де Переплетінь спускається до річки, по цей бік мосту Брамники не пустять їх уночі, але ті можуть і силоміць прорватися. Втім, досить їхнього вигляду, щоб злякати брамників настільки, що вони без дозволу Господаря Пагорба їх навіть удень не пропустять. Але, зрозуміло, якщо ті будуть-напирати, Забоччя — не фортеця, і коли вранці хтось такий під'їде та спитає пана Торбинса, то йому відкриють, бо всі вже знають, що ти тут оселився!

— Гаразд, — поміркувавши, вирішив Фродо, — зробимо ось як: рано на світанку рушаймо, тільки не по дорозі: тоді вже краще тут сидіти. Треба, щоб якнайдовше ніхто [119] не знав, що мене вже нема, а коли підемо повз північні ворота — відразу всюди роздзвонять. Та й взагалі, чи пустять Вершників до Забоччя, чи ні, за мостом та Східним шляхом поблизу від кордону будуть, звичайно, стежити. Ми не знаємо, скільки їх, але ж, звісно, не один. Залишається тільки йти у той бік, де ніхто не очікуватиме нас.

— Тобто — до Старого Лісу? — жахнувся Фредегар. — Та годі тобі й думати про це! Це аж ніяк не краще за Чорних Вершників!

— Не кажи, — заперечив Меррі. — План, певне, ризикований, але я вважаю, що Фродо має рацію: нема іншого способу вийти з Краю, обдуривши тих, хто стежить. Якщо пощастить, ми ще й шлях скоротимо,

— У Старому Лісі нікому не щастить! — наполягав Фредегар. — Це безнадійно! Ви заблукаєте! Туди ніхто не ходить!

— Помиляєшся, Брендібоки ходять, — перебив його Меррі. — Коли є настрій, зрідка. Ми навіть маємо свій власний вихід. Фродо теж колись давно ходив туди одного разу. А я бував кілька разів, удень, коли дерева сплять.

— Ну, чиніть, як знаєте, — здався Череванчик. — Я з вами не йду, тому моя думка не має ваги. Особисто я Старого Лісу боюся більше за все на світі. Про нього таке кажуть… Я навіть радий, що мушу залишитися тут і розповісти Гандальфові про все, коли він прийде — хоч би скоріше!

Череванчик Бульбер, хоч як був прихильний до Фродо, не відчував потреби пізнати світ, що лежав навколо Краю. Родина його походила зі Східної чверті, але ніколи раніше він не ступав навіть до Брендівінського мосту. Отже, умовилися, що Череванчик оселиться у будиночку Фродо й буде відповідати на розпитування сусідів та якомога довше вдавати, нібито пан Торбинс ще мешкає у Струмковій Ярузі. Він навіть роздобув кілька старих костюмів Фродо, щоб краще зіграти свою роль. Ніхто з них не взяв до тями, Що та роль у їхній грі найнебезпечніша…

— Пречудово! — сказав Фродо, коли йому розповіли цей план. — Нема ніякої іншої змоги залишити звістку Гандальфові. Невідомо, чи вміють Чорні Вершники читати, але я не ризикнув би залишити листа — а що як їм заманеться обшукати дім? Отже, коли Череванчик готовий тут вартувати, а я буду впевнений, що Гандальф зможе нас відшукати, то все гаразд. Вранці йдемо до Старого Лісу.

— Добре, — сказав Пін. — А знаєте, я б не згодився залишитись тут замість Череванчика — сидіти й чекати на Чорних Вершників! [120]

— Стривай, ось зайдеш глибоко до Лісу, ще й день не мине, як пожалкуєш, що зі мною не залишився! — пообіцяв Фредегар.

— Годі вам сперечатися, — сказав Меррі. — Ще треба прибрати все, впоратися з пакуванням, а розбуджу я вас ще досвіту.

Коли Фродо нарешті доплентався до ліжка, заснути відразу він не зміг. Ноги його гули. Добре, що завтра поїдемо верхи, подумав він і нарешті підкорився неспокійному сну. Наснилося йому, ніби дивиться він з високого вікна на темне море переплутаного гілля. Внизу, між корінням, повзали, принюхуючись, якісь потвори. Фродо збагнув, що рано чи пізно вони його учують.

Потім здалека долинув дивний гомін: дерева гули від сильного вітру. Ні, ні, зрозумів Фродо, — це голос далекого моря, якого ніколи не чув наяву. Але як часто той голос бентежив його уві сні! Раптом він опинився серед темного вересового пустища і відчув у повітрі дивний солоний присмак. Попереду височіла на гірському хребті самотня біла вежа. Його до нестями взяла хіть піднятися на вежу й побачити Море. Він почав дертися на гору, але раптом небо спалахнуло яскравим світлом і загуркотів грім.

Фродо відразу прокинувся. У кімнаті було ще темно. На порозі стояв Меррі зі свічкою й тарабанив у двері. Фродо затремтів.

— Леле! Що трапилось?

— Що трапилось! — обурився Меррі. — Час підійматися. Вже пів на п'яту. Надворі густий туман. Прокидайся! Сем уже готує сніданок. Навіть Пін вже не спить. Я ж піду сідлати поні та приведу одного сюди, щоб нав'ючити. А ти розбуди того лежня Череванчика, хай хоч проведе нас.

Десь по шостій годині ранку п'ятеро гобітів були готові вирушати. Череванчик Бульбер ще позіхав. Вони вийшли з дому, старанно уникаючи галасу. Меррі йшов попереду і вів нав'юченого поні; вервечкою вони минули невеличкий гай доза будинком і пішли полями. Листя на деревах виблискувало, з кожної гілочки звисали краплинки. Холодна роса вкривала траву сріблястими намистинами. Панувала [121] тиша, і віддалені звуки здавалися близькими: квохтали кури, скрипіли чиїсь двері.

У повітці вони знайшли поні — кремезних коників тієї породи, що її найбільш цінують гобіти, не дуже жвавих, але витривалих. Залізли у сідла і рушили повільним підтюпцем. Туман неохоче розступався перед ними й відразу змикався позаду. Близько години їхали вони мовчки, аж ось із туману виринула Переплетінь, висока, заткана срібним павутинням.

— Ну, то як же ви через неї перелізете? — поцікавився Фредегар.

— Йдіть за мною — побачите, — сказав Меррі.

Він звернув наліво і повів свій загін попід Переплетінню. Незабаром вона зігнулась дугою, огинаючи вихід з яру. Ближче до неї схили яру ставали гладенькими і поволі знижувались, переходячи у широкий підкоп, викладений цеглою. Ряди кладки підіймалися дедалі вище, аж поки не змикалися склепінням, що лежало глибоко під Переплетінню.

Череванчик Бульбер далі не пішов.

— Бувай здоровий, Фродо! — сказав він. — Дарма ти все ж таки хочеш іти лісом. Але сподіваюсь, що ти схаменешся і повернешся ще до ночі. А втім, хай тобі щастить — сьогодні й щодня!

— Якщо попереду на нас не чекає нічого страшнішого за Старий Ліс, то твоє побажання здійсниться. Скажи Гандальфові, щоб негайно прямував до Тракту: ми підемо якомога швидше й не забаримося.

— До побачення! — хором промовили усі мандрівники і зникли під склепінням тунелю. Фредегар сам пішов додому.

Під землею було темно і вогко. Вихід з тунелю був замкнений ворітьми з товстого залізного пруття. Меррі спішився, відімкнув замок, а коли всі вийшли, штовхнув стулки, і вони із зловісним брязкотом зачинилися.

— Ось бачите, — сказав Меррі, - ми стоїмо на межі Старого Лісу.

— А чи правду про нього кажуть? — спитав Пін.

— А що ти маєш на увазі? Ті байки, що їх няньки розповідали Череванчикові і налякали з дитинства назавжди, — про гоблінів, вовків та все таке, на мою думку, дурниці. У всякому разі, я цьому не вірю. Але Ліс дійсно дивний. Там усі речі здаються живими, не те що у Краї. І дерева не люблять чужинців, стежать за всіма. Удень, звичайно, нічого [122] більше не бува. Може, зрідка найзліші з дерев чи то гілку кинуть, чи коріння під ноги підставлять, чи штрикнуть колючкою. Але вночі, кажуть, трапляються жахливі випадки. Після заходу сонця я тут бував разів зо два, та й тоді далеко не заходив. Мені здавалося, немов дерева шепочуть одне до одного, розповідають плітки чи новини якоюсь незбагненною мовою; а ще гілки гойдалися, коли ніякого вітру не було. Дерева нібито вміють рухатися, можуть оточити прибульця і затиснути. Дуже давно вони навіть спробували напасти на Переплетінь: взяли та й виросли просто перед нею і перехилились усередину. Але гобіти зібралися, порубали їх кількасот і влаштували величезне багаття, а уздовж Переплетені спалили широку смугу. Дерева більше не нападали, але дуже озлилися. Ту галявину, де їх попалили, досі можна побачити у лісі, неподалік від краю.

• Предыдущая
• 30/112
• Следующая