Хранителі Персня - Толкин Джон Рональд Руэл - Страница 44
- Предыдущая
- 44/112
- Следующая
— Пісню! — крикнув хтось з гобітів.
— Пісню! Пісню! — підхопили всі інші. — Ану, пане добродію, давайте що-небудь новеньке! [170]
На мить Фродо застиг з напіврозтуленим ротом, а потім з відчаю заспівав дурної пісеньки, що її Більбо дуже полюбляв (і дуже нею пишався — адже слова склав він сам). У ній ішлося про шинок, мабуть, тому-то Фродо її й пригадав. Нині збереглися лише окремі уривки, але ми можемо навести її повний текст:
Товариство відповіло Фродо довгими й гучними оплесками. Голос у нього був непоганий, а пісня прийшлася якраз до смаку громаді. «Де забарився старий Барилко? — кричали вони. — Йому треба послухати! Боб, навчи свою кицьку грати на скрипочці, а ми потанцюємо!» Почулися нові замовлення на пиво та заклики: «Нумо ще по одній, пане! Ану ж, поїхали! Ще раз!»
Фродо піднесли кухоль, і він повторив, на цей раз йому вже підспівували: наспів був старий, знайомий, а слова запам'яталися легко. Тепер вже у Фродо голова пішла обертом від такого відгуку публіки. Він почав стрибати по столу, і коли повторив «…Кіт на скрипці завищав…», високо підскочив — трошки занадто жваво; приземлився він прямо [172] на тацю з порожніми кухлями, підсковзнувся, проїхав по столу, з гуркотом, галасом та тріском, і — бабах! — впав на підлогу. Люди порозтуляли рота, щоб посміятися, та отак і завмерли, бо співак раптом зник. Просто-таки зник, немов пролетів крізь стіну, не залишивши дірки!
Бригорські гобіти, витріщивши очі, підхопились і стали кликати Барбариса. Від Сема та Піна всі разом відсахнулися — вони залишились самі за столом, і на них здаля кидали криві, недовірливі погляди. Тепер вони стали для всіх поплічниками мандрики-чародія, і хто зна, що там у них на думці! Тільки один дуже засмаглий бригорянин дивився на них з такою розуміючою посмішкою, що їм стало страшно. Невдовзі він вислизнув за двері, а за ним пішов косоокий південець (вони весь вечір перешіптувались). Харрі, брамник, вийшов із зали невдовзі перед ними.
Фродо, нажаханий, не знаючи, що ще вигадати, проповз під столами до далекого кутка, де сидів Блукач — той навіть не ворухнувся і нічим не виказав своїх думок. Фродо притулився до стіни, зняв Перстень. Як він надівся на палець, гобіт збагнути не міг. Мабуть, весь час тримав ланцюжок, поки співав, а коли падав, випадково смикнув рукою… А може, Перстень сам утнув таку штуку, намагаючись виказати себе за наказом когось з тих, хто сидів у залі… Йому не сподобалися обличчя тих двох, що пішли після його падіння.
— Ну, то нащо ж ви це зробили? — спитав Блукач, побачивши його. — Та це гірше за будь-які балачки ваших друзів! Полізли прямо ногою до пастки… чи, вірніш, рукою?
— Не розумію, про що це ви? — роздратовано відказав Фродо.
— Дуже добре розумієте. Але краще помовчимо, поки веремія не вщухне. А тоді, пане ТОРБИНС, я хотів би перемовитись з вами без перешкод.
— Про що? — спитав Фродо, ніби не чув свого справжнього імені.
— Про щось дуже важливе для нас обох, — сказав Блукач, дивлячись Фродо просто у вічі. — Можете почути щось корисне.
— Гаразд, — сказав Фродо, намагаючись зберегти зовнішню незворушність. — Перегодом поговоримо.
Тим часом біля каміна вирувала палка суперечка. Барбарис, що примчав на поклик, тепер мав вислухати відразу кілька суперечних розповідей про подію.
— Я бачив, Барилку, бачив, — запевняв один гобіт, — тобто якраз не побачив, зовсім, розумієте? Він розчинився у повітрі!
— Та що ви, пане Полинку! — дивувався хазяїн.
— Так-так! — наполягав Полйнок. — Саме не я й хотів сказати.
— Щось тут не теє, - покачав головою Барил Барбарис. — Пан Підкопай — досить огрядна особа, щоб просто узяти й розтанути у прозорому повітрі… Щоправда, у нас повітря скоріш густе.
— Гаразд, тоді де ж він? — закричало разом кілька голосів.
— Звідки мені знати? Він має право йти куди хоче, тільки б уранці заплатив. От же ж пан Тук не зник!
— Ну, я що бачив, те бачив, — уперто повторював Полинок.
— А я кажу: ви помиляєтесь, — повторив Барбарис, підібрав тацю з підлоги і заходився збирати в неї скалки розбитого посуду.
— Звісно, помиляєтесь! — сказав Фродо, наблизившись до них. — Нікуди я не зникав, ось він я! Просто треба було перекинутися парою слів з Блукачем ондечки в тім кутку.
Він ступив до освітленого кола біля каміна, але від нього всі посунулись назад з переляком ще більшим, ніж коли він зникав. їх зовсім не задовольнило пояснення, що Фродо, впавши, швидко проповз під столами. Розлючені відвідувачі почали розходитися. Розвагу було зіпсовано. Дехто, виходячи, скоса позирав на Фродо і бурмотів недобрі побажання. Гноми й ті нечисленні люди, які ще залишилися, теж попідіймалися з-за столів; вони бажали на добраніч хазяїнові, а Фродо та його друзів наче не помічали. Незабаром у залі не залишилось нікого, крім Блукача, що, як і раніш, скромно сидів під стіною.
- Предыдущая
- 44/112
- Следующая
