Выбери любимый жанр

Срібне молоко - Шевчук Валерий Александрович - Страница 30


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

30

Правду кажучи, до Хлопця Гапці йти не хотілось, і то через те, що була не лише правдолюбна, але й забобонна, а ще більше чеснотлива і гріхобійна, відтак вважала, що чесній жінці не годиться вдаватися до помочі бісівської сили, хай і добротворної, бо тим самим, казала вона в білоголовому товаристві в час понеділкувань, чесна людина входить у супрягу з нечистим, а отже, тратить на своїй цнотливій порядності. Цей резон сплив у Гапчиній голові й тепер, коли той казанець був переповнений мислительним варом, і вона аж зубами заскреготала від того, що цього разу без бісівської сили таки не могла обійтись, отож почала гадати надвоє: чи залишитися при своїй ганьбі, від Явдохи сподіяної, без ужиття бісівської потуги, чи зажити її, а честь свою убілити. У першому випадку честь уже була уражена видимо, отже, тепер вона не є чеснотлива; а в другому вразить честь невидиму, а видиму поверне, – що ж із того ліпше? Третього виходу із заклятого кола не бачила, і скільки кипів її горщик чи казанець і скільки каші варив, а нічого ліпшого виварити не зміг. Отож Гапка звелась із ліжка, уклякла перед святим Миколаєм і спрагло йому помолилася, просячи вибачення за те, що таки має звернутися до Хлопця за допомогою, отже, до нечистої сили, а ще змовила таке: чинить це тому, що раніше, ще перед людським неправедним судом, так само щиро молилася Миколаю, щоб Бог за його сприяння їй допоміг при правді її, але святий Миколай чомусь їй не посприяв, відтак і зазнала ганьби, на яку не заслуговувала при своїй винятковій правдолюбності. Відтак у неї знову нестерпно запалали й запекли побиті щоки.

– Не допоміг мені, святий Миколаю, – сказала Гапка, зовсім не помічаючи, що невістка також прокинулася (її чоловік, Гапчин син, та діти ще спали) й зорила на свекруху широко розплющеними очима, – то не нарікай! До тебе першого звернулася, а ти, хай тобі грець із перцем, допомогти мені в біді не побажав.

І саме в цей час, коли таке виповіла, сонце, підбившись угору, вдарило всією потугою у східне віконце її хати і залило її всю з голови до ніг, від чого Гапка не так освітилася, як знову-таки потемніла. Проміння добилося навіть до образу Миколая, від чого дошка заграла барвами, і Гапці увіч здалося, що святий їй лукаво підморгнув, а може, й усміхнувся легкою всмішкою, а поставлена прямовисно його рука зі зведеними двома пальцями здригнулася, і ті пальці зрухнулися, ніби святий Миколай хотів зсучити Гапці неґречного жеста, але він цього, звісна річ, не зробив, очевидно, зміркувавши, що після того ця чеснотлива жінка про нього подумає.

– То це ви, мамо, – сказала хрипко невістка, – хочете звернутися до Хлопця, якого самі недавнечки кляли чортівським сином?

Гапка здригнулася й повернула почорніле лице в невістчин бік: та стояла, звично скрививши ротика.

– А ти помовч, лахудро! – сказала гостро. – Я ще з тобою матиму балачку, як ти на тому суді мене підтримала.

– Брехати не вмію, мамо, – сказала невістка, не змінюючи кривизни ротика. – Цього й ви мене научали, а коли кажете одне, а робите друге, то не моя в тому, мамо, вина!

3

Дяк Григорій Комарницький з тієї проминулої ночі тямив більше, ніж Гапка, бо та була тільки злостивою тінню, а він учасником, хоча, може, й напівучасником. Але прокинувся з важкою головою і чомусь без дзвінкої радости, яку мав після попередніх сходин із Явдохою, бо щось його почало гнітити й непокоїти, а що саме, таки не тямив. Отож устав спозарану, якраз у той час, коли Гапка молилася до святого Миколая; дяк же не молився, бо спозаранку якось не мав потреби до того, дістався до ґанку, витяг люльку й почав неквапно набивати тютюнцем, дивлячись, як сходить величезне світило, заливаючи світ яскравим сяйвом, котре й почало розганяти простелені над полями серпанки. І це сонце підказало йому відповідь: чому це прокинувся невдоволений? А річ проста: в ті рази сходився з Явдохою явно, а цього – уявно, а кого таке задовольнить? Але сон чи примарна розігра стояли перед очима так виразно, ніби сидів в академічному театрі в Києві, а перед очима розгорталися всі оті протазиси, епістазиси, катастазиси, в яких головним, а часом другорядним персонажем виступав таки він, теперішній глядач. Отож, добре знаючи зі шкільної науки теорію драми, дяк Григорій Комарницький не міг не подумати, що останнім актом має бути Катастрофа, адже ніяк драма не може закінчитися. Тож і вирішив зажити передсвітанкового сидження для перегляду дійства, яке перед ним виставлялось, але почав, як це годиться чинити в доброму творі, з пролога, хай і заховуючи його в актах основних.

Отже, все котилося, думав він, таки не із села Ворониного, про яке згадував, і не із села Троянова, звісна річ, а із села Сорочого, куди й справді невідь-чому налітало немало сорок, і то в певні дні: сідали на деревах, тинах, хатах, кущах і скрекотали, ніби на щось змовляючись, а по тому й розліталися. То саме в отому селі чи не вперше найшла на дяка Григорія Комарницького якась дивна туча, а може, це сороки її наскрекотали, бо саме тоді вчинили на село чергового нальота, принаймні уздрів їх кілька десятків. І в нього запаморочилася голова, а ще більше зтуманіла, коли побачив, як вулицею йде, підтанцьовуючи та підспівуючи, захмеліла молодиця-вдова. І видалася вона йому така звабна та гарна, що дяк спершу провів її запаленим поглядом і, хоча зовсім не збирався того чинити, однак щось його зі шкільного ґанку підвело. Він звівся й випустив дим, тоді ще лише ротом та носом, і від того ще більше скаламутився, та й пішов слідцем за молодицею, тим більше, що співала вона не що інше, як пісню про комара та муху, яку він у Сорочому таки й створив, можливо, підслухавши її в сорок, яких тоді налетіло із сорок, пісню вивчили школярі й рознесли селом, а від них її заспівали й дорослі. Отож дяк ішов за молодицею, як пес за псицею, спершу тішачись від того, що така ладна білоголова так ладно поспівує його ж таки складання, по тому відчув у тілі непевність, саме ту, котра чинить чоловіків немічними й дурними. І вже гонений тією третьою силою, дяк не зміг себе зупинити, тим більше, що в нього виникла добра нагода увійти з жінкою в розмову, сповістивши, що це його пісню вона виспівує, пританцьовуючи, але молодиця раптом стала й мовила так голосно, що дяк почув:

– Гей, стій! Оце вже й моя хата, порожня як душа!

І він добре знав, чому так сказала. Була то Настя Гноїха, бездітна вдова, на яку дяк і раніше накидав оком, але зачепити не смів, тоді ще не навчився випускати дим вухами та очима, а це тільки після того магічного дійства жіноцтво саме починало до нього липнути. Отож Настя переступила через тина й пішла, так само витанцьовуючи, через подвір'я, ще й покрутилася кілька разів, ще й ухнула визивно й дзвінко вівкнула, а тоді й подалася в порожню, як її душа, хату. Дяк крадьковито озирнувся і не уздрів нікого, крім двох сорок, які стрибали по тину: одна в один бік, а друга в інший; а ще він уздрів півня, який по-парубоцькому наскакував на курку, за мить осідлавши її; курка при цьому немічно присіла. І йому здалося, що це віщий знак, що Настя Гноїха так само присяде, коли він вистрибне їй на спину, і це ще більше задурманило його. Скочив легко через перелаза, а за хвилю переступив порога, бо двері залишилися відчинені. Ще за мить побачив на полу Настю, яка лежала розкинувшись і щось бурмотіла. Тоді він, дяк Григорій, ще не бувши метикованим у таких справах, підступив бічком до жінки, хихикнув і грайливо торкнувся її плеча.

– А що це за примара? – скрикнула Настя Гноїха і розплющила сиві очі. – Ігі, чорт!

Дяк Григорій Комарницький тяжко знітився і сказав жінці:

– Та я не чорт, Насте, придивись, а дяк!

– Може, й дяк, а може, й чорт, – сказала Настя. – Чого хочеш? Нема в мене ні грошей, ні хліба, отже, нічого не випросиш. Іди собі з хати і не заважай мені! – і вона знову заплющилася.

Тоді дяк захихотів тоненько і сказав:

– Не милостині прошу в тебе, Насте! Дай ліпше те, що в тебе є!

– Ігі! – вигукнула підхмелена. – А що в мене є? Порожня хата і порожня душа! Кажи, дяче, чого треба, бо я вже лягаю спати.

30
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело