На краю Ойкумени - Ефремов Иван Антонович - Страница 25

• Предыдущая
• 25/67
• Следующая

Двоє друзів швидко поповзли до стіни і повернули у вузький прохід між хижками. Вони досягли північної стіни, де у вузькій щілині панувала особливо глибока темрява.

Воїни рідко ходили по цій стіні — їм зручніше було стежити з західної та східної, вздовж проходів поміж хижками. Тому можна було не боятися, що варта нагорі почує тиху розмову.

У проході, в два ряди, упираючись ногами в стіни і голова до голови, лежало не менш як шістдесят рабів. Каві і Ремд — посередині. Старший етруск пошепки покликав до себе Пандіона і Кідого.

Молодий еллін, намацавши руку етруска, простяг йому захоплений з собою кинджал. Здивований Каві відчув холодний метал, порізав руку об гостре лезо І жадібно вхопився за зброю, шепочучи слова подяки.

Знудьгувавшись за зброєю, бувалий воїн зрадів. Він зрозумів, що, передаючи коштовний кинджал, молодий еллін тим самим визнавав старшинство Каві, без слів обираючи його своїм ватажком.

Не спитавши Пандіона, де він дістав зброю, Каві заговорив, роблячи довгі паузи, щоб ті, хто лежав поблизу, могли передати крайнім, бо вони нічого не могли почути. Нарада вожаків почалася — вирішувалося питання про життя і волю п'ятисот людей, ув'язнених в шене.

Каві говорив про те, що не можна відкладати заколот тому, що попереду них немає ніяких надій, становище може тільки погіршати, якщо рабів знову розділять і розішлють.

— Сили, які тільки й можуть забезпечити успіх у боротьбі, витрачаються в тяжкій праці на гнобителів з кожним місяцем життя в полоні, все менше бадьорості і здоров'я лишається в наших тілах. Смерть у бою — почесна і радісна, в тисячу разів легше загинути, б'ючись, ніж умерти під ударами жорстоких бичів.

Дружній шепіт схвалення пронісся по рядах невидимих слухачів.

— Так, заколот не можна відкладати, — говорив далі Каві,— але при одній умові: якщо ми знайдемо шлях виходу з проклятої країни. Навіть коли ми відімкнемо ще два-три шене, навіть коли ми здобудемо зброю, — у нас сили малі, ми не зможемо протриматись довго. Після великого заколоту рабів володарі Та-Кемту намагаються роз'єднати окремі шене, в нас немає зв'язку з ними, нам не пощастить збунтувати відразу велику кількість людей. Ми знаходимось у самій столиці, де багато війська, і не, зможемо йти по країні з боєм. Лучники Айгюптоеу страшні у нас же майже не буде луків, та й не всі здатні добре володіти ними. Давайте поміркуємо, чи можна нам іти через пустелю на схід або на захід. У пустелі ми зможемо опинитися дуже скоро після виходу з шене. Коли не Можна йти через пустелю, я думаю, треба відмовитися від заколоту, — це буде марна трата сил і жахлива загибель, Тоді нехай тікають тільки ті з нас, хто захоче зробити спробу пройти через вірну смерть з маленькою надією на волю. Я, наприклад, все одно спробую.

Схвильований шепіт знявся навколо замовклого етруска.

Слова його, передані з кінця в кінець, спочатку збудили бойовий настрій, а тепер посіяли сумніви і серед сміливих ватажків. Вони віднімали надію на щасливе завершення справи, навіть на привид успіху, і найхоробріші бійці завагалися. Різномовний шепіт носився у вугільно-чорній пітьмі проходу.

До центра групи, де лежало четверо друзів, підповз густобородий Аму — семіт з-за Лазурових Вод. Його земляки становили значну частину всього населення робочого будинку.

— Я наполягаю на заколоті. Нехай смерть поглине нас, але ми помстимося проклятим жителям проклятої країни! Ми покажемо приклад, який наслідуватимуть інші! Давно вже в Та-Кемті панує мир: жорстоке мистецтво гноблення відняло волю до боротьби у мільйонів рабів. Ми запалимо її знову.

— Добре, що ти думаєш так, ти хоробрий, — перервав його Каві.— А що ти скажеш тим, кого поведеш за собою?

— Скажу те саме, — палко відповів семіт.

— І ти певен, що за тобою підуть? — прошепотів етруск. — Правда надто тяжка… а брехня в такому ділі зайва — люди добре відчувають, де правда. Їхня правда та, що лежить у серці кожного.

Семіт нічого не відповів. У цей час між лежачими протиснулося гнучке тіло лівійця Ахмі. Пандіон знав, що цей молодий раб, полонений у битві коло Рогів Землі, походив із знатного роду. Лівієць запевняв, що поблизу гробниць найстародавніших царів Та-Кемту, біля міст Теніс та Абідос, іде на південний захід дорога в Уахет-Уер — великий оазис у пустині. Стежка з хорошими колодязями, багатими на воду, не охороняється військами. Треба ввійти в пустелю відразу за білим храмом Зешер-Зешеру і попрямувати на північний захід, де за сто двадцять тисяч ліктів від ріки перетнути дорогу. Лівієць брався провести до стежки й далі. В оазисі мало воїнів, і бунтівники зможуть захопити його. Далі, за переходом через пустелю, всього за двадцять п'ять тисяч ліктів, лежить другий великий оазис — Пашт, що витягся смугою в напрямі на захід. Ще далі буде оазис Мут, від якого стежка з колодязями веде до горбів Мертвої Змії, а звідти—дорога на південь, у країну чорних, невідому лівійцеві.

— Я знаю цю дорогу, — втрутився Кідого, — нею я йшов у той страшний рік мого полонення.

— В оазисах великі запаси фініків, ми відпочинемо. Там зовсім немає укріплень, і ми зможемо взяти з собою в'ючних тварин. За допомогою їх ми легко дійдемо до Мертвої Змії, а там, за Соляним озером, вже частіше трапляється вода.

План лівійця викликав загальне схвалення. Він здавався цілком здійснимим.

Проте обережний Каві запитав лівійця:

— Ти певен, що до колодязів від берега річки, буде саме сто двадцять тисяч ліктів? Це великий перехід.

— Може й трохи більше, — спокійно відповів лівієць. — Але сильна людина може подолати цей перехід без води при одній умові — вирушити в дорогу ніяк не пізніше середини ночі і рухатися без відпочинку. Довше одного дня і однієї ночі в пустині без води не проживеш, а ходити після полудня теж не можна.

Один з азіатів — херіуша — запропонував прямо напасти на фортецю по дорозі в гавань Суу, але хоч для рабів, більшість яких становили азіати й аму, ця спроба — пробитися прямо на схід — була дуже привабливою, план було визнано нездійсненним.

Пропозиція лівійця була далеко надійніша, однак виникли незгоди поміж неграми і азіатами: шлях на південний захід заводив азіатів ще далі від батьківщини, але був вигідний для негрів і лівійців. Жителі Лівії сподівалися піти на північ від оазису Мут і потрапити в ту частину своєї країни, яка не була підвладною військам Та-Кемту. Пандіон і етруски мали намір іти з лівійцями.

Всіх помирив літній нубієць, який сказав, що знає дорогу на південь в обхід фортець Чорної Землі через степи країни Нуб до Лазурових Вод.

Вузенький серп місяця вже піднявся над уступами пустельних горбів, а бунтівні раби все ще розробляли план втечі. Тепер обмірковувалися подробиці повстання і розподілялися ролі кожної групи, очолюваної тим чи іншим ватажком.

Повстання було призначено через ніч, як тільки настане повна темрява.

Шістдесят чоловік нечутно розповзлися в різні кінці шене, а вгорі, на фоні освітленого низьким місяцем неба, чітко виділялися постаті вартових, які не мали ніякої підозри і були повні презирства до тих, що спали в глибокій ямі під їх ногами.

Весь наступний день, і ніч, і ще цілий день йшла підготовка до повстання, обережна і непомітна. Побоюючись зрадників, ватажки змовлялися тільки з добре відомими їм людьми, вважаючи, що всі інші після того, як варту буде перебито, все одно приєднаються до маси повсталих.

Настала ніч заколоту. В темряві нечутно зібрались купки людей, по одній біля кожної з трьох стін — північної, західної і південної. З східної сторони, біля внутрішньої стіни, скупчилося дві групи.

Перегрупування людей відбулося так швидко, що коли Каві стукнув каменем об порожній глечик для води, подаючи сигнал атаки, раби вже встигли побудувати живі піраміди. Тіла сімдесяти чоловік утворили похилу площину, притулену до сторчової стіни, таких живих мостів було п'ять, по них з усіх боків видиралися сп'янілі від наступної битви люди.

Каві, Пандіон, Ремд і Кідого в числі перших піднялися на внутрішню стіну. Молодий еллін, ні хвилини не роздумуючи, стрибнув униз, в чорну пітьму, а за ним бігли і стрибали десятки людей.

• Предыдущая
• 25/67
• Следующая