Выбери любимый жанр

На краю Ойкумени - Ефремов Иван Антонович - Страница 42


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

42

— Я бачив, ти добре бігаєш, — нарешті промовив юнак. — Хочеш змагатися зі мною? Я Фульбо, прозваний Леопардом, — додав він, начебто це ім'я могло все пояснити Пандіону.

Пандіон, дружньо посміхнувшись, відповів, що він раніше бігав краще, а зараз ще не може так бігати. Тоді Фульбо почав злісно глузувати з нього, і кров закипіла в молодому елліні. Не розуміючи, з якої причини юнак ненавидить його, Пандіон, зневажливо взявшись у боки, погодився. Противники вирішили змагатися сьогодні ж увечері, коли вже спаде жара.

Попід горбом, на якому стояло селище, зібралися юнаки і кілька літніх людей полюбуватись на змагання Фульбо з чужоземцем.

Фульбо показав на одиноке дерево, що виднілося вдалині,— до нього було не менше як десять тисяч ліктів. Переможцем буде той, хто перший прибіжить до наміченої межі з галузкою від дерева.

Плескання в долоні було сигналом — Пандіон і Фульбо кинулися бігти. Фульбо весь аж тремтів від нетерпіння, він зразу помчав великими стрибками. Здавалося, що юнак, розпластавшись, летить над землею. Залунали схвальні вигуки молоді.

Пандіон, який ще не зовсім одужав, зрозумів, що йому загрожує небезпека бути переможеним. Але він вирішив не поступатись. Він побіг, як навчав його дід у прохолодні години світанку на вузькій смузі морського берега. Пандіон мчав, злегка похитуючись, не роблячи великих стрибків і розміряючи своє дихання відповідно до бігу. Фульбо вже був далеко попереду, але молодий еллін рухався вперед спокійно й швидко, не намагаючись наздогнати суперника. Поволі груди його розширялися, набираючи все більше повітря, ноги летіли все швидше й швидше, і глядачі, які спершу дивились на нього з жалем, побачили, як відстань між суперниками почала скорочуватись. Африканець оглянувся, люто крикнув і помчав ще швидше. До дерева він підбіг на чотириста ліктів попереду Пандіона, високо підстрибнув, зірвав галузку і вмить повернув назад. Пандіон розминувся з ним недалеко від дерева і помітив, як бурхливо дихає Фульбо. Хоч серце у самого Пандіона билося куди дужче, ніж слід би, молодий еллін усе ж вирішив, що він може перемогти дуже запалистого, незнайомого з правилами бігу суперника. Пандіон мчав назад з тією ж витримкою і, тільки коли до глядачів лишалося не більше трьох тисяч ліктів, раптом рвонувся вперед. Він скоро наздогнав Фульбо, але той, ловлячи повітря широко розкритим ротом, подовжив свої стрибки і знову залишив позад себе чужоземця. Пандіон не здавався. Хоч у нього темніло в очах і серце виривалося з грудей, він знову наздогнав противника. Той біг, уже нічого не бачачи перед собою, не розбираючи дороги, і раптом, спіткнувшись, упав. Пандіон промчав на кілька ліктів уперед, зупинився і підскочив до Фульбо, щоб допомогти йому встати. Але Фульбо гнівно відштовхнув його, підвівся, похитуючись, і насилу вимовив, дивлячись прямо у вічі Пандіону:

— Ти… переміг… але стережись!.. Ірума… Миттю все стало зрозумілим молодому еллінові, і до торжества перемоги долучилося відчуття незручності, немовби вдерся він у щось чуже й заборонене.

Фульбо похмуро похилив голову і пішов собі, важко ступаючи, вже не намагаючись бігти. Пандіон не поспішаючи вернувся до межі, зустрінутий привітаннями глядачів. Почуття незручності не покидало його.

Як тільки молодий еллін опинився в своїй пустій хатині, він зразу ж почав нудитися за Ірумою. Призначена на завтра зустріч здавалася такою далекою.

Того ж вечора повернулися мисливці. Товариші Пандіона прийшли стомлені, навантажені здобиччю, сповнені переживань. Етруск і негр зраділи, побачивши, що Пандіон так поздоровішав. Кідого жартома запропонував йому боротись, і за мить Пандіон і негр качалися в пилюці, стискаючи один одного в залізних обіймах, а Каві штовхав їх ногами і лаяв, намагаючись розборонити.

Друзі взяли участь у спільній гулянці, влаштованій на честь мисливців, що повернулися з полювання. Оп'янілі від пива, учасники полювання вихвалялися один перед одним своїми успіхами. Молодий еллін сидів осторонь, непомітно поглядаючи в бік лужка, де танцювала молодь, і намагаючись побачити Іруму серед юнаків і дівчат.

Трохи похитуючись, підвівся один з вождів і почав виголошувати привітальну промову, супроводячи її плавною, красивою жестикуляцією. Пандіон зміг зрозуміти тільки загальний смисл, який полягав у тому, що вождь хвалив пришельців, жалкував, що вони скоро підуть далі, і пропонував чужоземцям залишитись, обіцяючи прийняти їх у селище як своїх одноплемінників.

Гулянка скінчилася вже вночі, коли мисливці досхочу понаїдалися ніжного м'яса молодих жираф і випили весь запас пива, йдучи до хатини, Кідого заявив, що завтра всі колишні раби, яких залишилося двадцять сім чоловік, будуть радитись про дальшу дорогу. Кідого вдалося поговорити з бродячими мисливцями, яких він зустрічав у лісі. Вони добре знали місцевість на захід від селища і розказали, куди йти. Відстань, що відокремлювала їх від моря і батьківщини Кідого, дуже велика, але він знає тепер, що за три місяці навіть повільної ходи вони будуть там. Що тепер може зупинити їх, випробуваних у боротьбі, міцних своєю дружбою? Кожен з двадцяти семи вартий п'яти воїнів! Негр гордо розпростав плечі, підняв до зірок веселе захмеліле обличчя, обняв Пандіона і з хвилюванням закінчив:

— Тепер моє серце спокійне. Ти здоровий — в дорогу! В дорогу, хоч завтра!

Пандіон мовчав, уперше відчуваючи, що його бажання не збігаються з прагненням друзів. Молодий еллін не вмів лицемірити.

Після сьогоднішнього побачення Пандіон зрозумів, що нудьгу, яка весь час гостро вередила його душу, викликала любов до Іруми. Дівчина в розквіті юної краси зустрілася йому після жорстокого життя раба, на порозі волі!

Невже цього мало йому, який так недавно чіплявся за малесеньку надію на волю, перебуваючи на дні темної ями-тюрми? Чого йому, нарешті, треба в світі і житті, коли кохання владно кличе його залишитися тут, серед золотого степу? І таємне прагнення, яке він приховував від самого себе, назавжди залишитися з Ірумою стало міцніти в душі Пандіона. Він боровся з собою, намагаючись перевірити свою любов до неї. Довірлива молодість елліна непомітно заводила його в країну мрій, де все було таке легке й просте.

Завтра він побачиться з Ірумою, все скаже їй… а вона — вона теж кохає його!

Колишні раби мали зустрітися на другому кінці селища. Там, у двох великих хатинах, вони і жили. Каві, Кідого і Пандіон містилися в окремій маленькій хатині, яку віддали їм, зважаючи на хворобу елліна.

Пандіон точив спис у кутку хатини, потім встав і попрямував до виходу.

— Куди ти йдеш? — спитав його здивований етруск.—

Хіба ти не будеш на раді?

— Я прийду потім, — одвертаючись, відповів Пандіон

і квапливо вийшов з хатини.

Етруск уважно подивився йому вслід і, не розуміючи в чому річ, переглянувся з Кідого, який біля входу старанно робив з великого куска товстої шкіри щит.

Молодий еллін не сказав друзям, що Ірума чекала його сьогодні на узліссі. І Пандіон, почуваючи, як з приходом товаришів зросла несподівана загроза його коханню, що тільки-но зародилося, не мав сили відмовитись від побачення. Він виправдував себе тим, що все одно дізнається про рішення ради від друзів.

Наблизившись до лісу, Пандіон довго шукав очима Іруму, коли раптом дівчина, усміхаючись, одійшла від стовбура дерева і сама стала перед елліном. Ірума накинула на себе батьків мисливський плащ з м'якої сірої кори і в ньому, на фоні дерев, була зовсім непомітна. Дівчина дала знак Пандіону йти за нею слідом і швидко пішла вздовж узлісся до півкруглого виступу лісу, який заходив у степ за три тисячі ліктів від селища. Там вона зупинилася під деревами. Пандіон з цікавістю роздивлявся — він вперше був в африканському лісі. Еллін уявляв його зовсім іншим, — ліс тягнувся довгою вузькою смугою по долині річки, що омивала селище, і завширшки була не більше двох тисяч ліктів.

Це було величезне склепіння з високих дерев, темна галерея над глибоким, завжди похмурим видолинком річки. Дерева далі ставали все вищі, а коло берега, що круто спускався до самої води, хилилися аж до землі, схрещуючи вгорі своє гілля. Стрункі й прямі стовбури з білястою, чорною і коричньовою корою здіймалися вгору на цілу сотню ліктів, наче густа колонада високої будівлі. Віти густо перепліталися в суцільне склепіння, непроникне для сонця. Похмуре сіре світло струмувало згори, погасаючи в глибоких западинах поміж дивовижним корінням, схожим на невисокі стіни. Тиша, не порушувана ніякими звуками, крім ледве чутного дзюрчання води, півтемрява, височезна лісова колонада приголомшили Пандіона. Він здався сам собі непрошеним пришельцем, який вдерся в заборонене, повне таємниці серце чужої природи.

42
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело