Стрітеннє: Книжка гуцульських звічаїв і вірувань - Влад Марія Миколаївна - Страница 19
- Предыдущая
- 19/57
- Следующая
Видно, що в гірських умовах Гуцульщини землеробства фактично не було. Уже дослідники наших часів краєзнавці Петро Арсенич, Володимир Грабовецький, Микола Герасименко роблять висновки, що в гірських карпатських районах землеробство було відсутнє і майже єдину галузь господарської діяльності тут становило тваринництво, яке здавна мало промислово-торговий напрям. Деякі австрійські дослідники висловлювали думку, що гірське населення Карпат — це особливий вид пастухів: весною вони купують худобу, літом випасають, а восени продають... Може, щось подібне колись за волохів було, але з часом полонинами оволодівали багатші, а бідніша маса служила вівчарями, бовгарями на цих полонинах.
Інтенсивно розвивається полонинське життя гуцулів, викликане бурхливим розвитком тваринництва, зокрема вівчарівства. Про наявність багатьох полонин у гірських місцях краю, випас худоби, збагачення окремих господарів завдяки просторим пасовищам розповідають тогочасні документи, зокрема (як наводить приклади В. Грабовецький) Йосифіканська і Францисканські метрики, за даними С. Витвицького, у 50-х роках XIX століття налічувалося 78 полонин. З них 61 припадає на Галицьку Гуцульщину, 3 — на Буковинську і Закарпатську. Але це ще не весь перелік полонин. При описі грунтів с. Жаб’я в 1786 році згадано ще 18 полонин, які були власністю багатих гуцулів Жаб’я, Косова, Яворова, Ясенова, Криворівні. За грубими підрахунками краєзнавців, у першій половині XIX століття на Гуцульщині було понад 100 полонин.
Полонини різнилися між собою розмірами, якістю трав, зручністю розташування. Власники часто здавали полонини в оренду. Так в 1813 році дідич маєтків Ясенова Стефан Білінський передав у трирічну оренду полонину Барчиню за 300 ринських злотих якомусь Себастіяну Креховецькому. Згідно з контрактом, на ній кожного літа мало пастися 25 баранів. З цього видно, що полонина була невелика. Але дужчі гуцули мали великі полонини. З Йосифіканської метрики видно, що лише в п’ятьох гуцульських селах — Жаб’ї, Косові, Старому Косові, Ясенові і Криворівні — в 1786 році 37 селянських господарств володіло понад 12 913 моргами полонин. Найбільші полонини посідали ґазди із Жаб’я, трохи менші — із сусідніх сіл Криворівні, Ясенова, Косова, Старого Косова. Але жаб’євці володіли полонинами розміром від 300 до 600 моргів і навіть більшими. Це були ґазди на всі гори, вони мали на своїх полонинах багато худоби, переважно овець, накошували достаток сіна. Це продовжувалося з роками. Так у ЗО — 40-х роках минулого століття найбагатший ґазда у Жаб’ї Ховіщук (Дримба) посідав 2 тисячі моргів землі — полонини, ліси, поля.
Комусь-то треба було на цих землях працювати. Сам господар був чорноробом, не покладали рук і його діти, але мусіли і наймати, бо самі не вправлялися. Мій дід Мирін ходив у робочій одежі, тільки у неділю рано перебирався у білу сорочку, голив бороду широким “бричем” — уламком коси, лишав довгі вуса, підстригав саморобними чорними ножицями по плечі волосся, і його сині очі світилися до нас, онуків, святошно. Дідо не любив, коли хто посеред тижня чепурився, перевдягався у чисте, казав, що то пустий нероба. Усі дідові діти тяжко працювали змалку, зростали в суворих умовах на дикій полонинській природі, в холоді і часто з голоді, хоч були багацькі.
Сам Мирін допізна боднарив у своїй комірчині, там, зчаста в гимблівках (стружках) і спав. А коли віддавав мою маму за тата-керманича, то землі не дав ніякої, бо казав: “Даю робітника від хати, то ще й землю маю віддавати?..” Але суворим не був до слуг, до дітей і до худоби — жалів, пригощав, ніколи не вдарив. Особливо любив дітей — до сліз радувався малятам, чужим, як своїм. Бувало, покине роботу, візьме дитину, що путалася під ногами, на коліно, витре носик, обцілує, пригорне до серця і приспіває, а в самого з синіх озерець по лиці, по сивих вусах — сльози. А ледаря ненавидів. І свою полонину любив, як дитину.
Та й як її не любити!
Стоїть до половини травня безлюдною дикою пусткою на обширах високих гір недалеко від Говерли, а скоро повіють теплі полудневі вітри, стопляться сніги, гори зашумлять тисячами потоків і та пустка вкриється густою, буйною травою із живим килимом невиданих у селі чічок, — полонина закосичиться, закипить на її обширах життя тисяч овець, корів, коней, а коло них і тих, хто сокотить найдорожче гуцульське майно — маржину.
Властителя полонини називали у горах депутатом, Кожен депутат призначає одну частину своєї полонини на пасовисько, другу — па кішницю. Пасовисько переважно посеред лісу, теребу, зрубів, зломів, де не можна косити сіна, а тільки випасати маржину. Скрізь на потоках пасовиськ покладені корита, якими протікає вода з чуркалів до дерев’яних жолобів, що з них п’є маржина. Посеред пасовиська вибирає депутат місце для стоїща; воно повинно бути доступне для віз-чарів і маржини, захоронене від вітрів, приступне для мішінників (людей, чия маржина змішана літує) і Їх коней з терхами (багажем), догідне на нічліг. Коло стоїща мусить бути джерело доброї води. Воно не може бути на сукровищі — місці, де когось убито. Посеред стоїща мають рости хихлаті смереки; під ними ховаються вівці, корови від плови (бурі з дощем), від спеки.
На такім місці стоїща, де сухо, кладе депутат стаю, а далі осібні загороди для кожного роду худоби — кошару на вівці, телятник — для малих телят, назимок — для перезимованого товару, стаднарку — коням, ялівник — для ялової худобини, кучу — для свиней. Крім того, осібну, загороду для подою коров, а осібну для усього товару. Стая кладеться без вікон, без стелини, у зруб. У причівку є діра для виходу диму. До стаї провадять одні двері. Ділиться стая на дві частини: більша — ватерник і менша — комора. Під бічними стінами ватерника покладені широкі лавиці; поверх них прибиті полиці. На лавиці на хвої, сіні, а зверху вереті ночує ватаг; на полицях — миски, сіль, ложки. На стіні висять сита, на клиню — одяг (“лудинє” по-гуцульськи), креси. Посеред стаї горить ватра, а над нею верклюг з кітлом, завішеним на кужбі: як треба, можна котел відсунути набік від ватри, посуваючи вправо чи вліво верклюгом, що обертається враз із стовпом. Є така весільна приспівка давна:
- Предыдущая
- 19/57
- Следующая
