Пафос - Ешкилев Владимир - Страница 38

• Предыдущая
• 38/69
• Следующая

— Ходімо назад, — раптом чує вона голос Анджели. — Куди це, мамцю?

— Туди, де ми щойно були.

— Нащо?

— Хочу поворожити на Біблії, — каже Анджела, тягнучи ошелешену Джипсі в бік Католикону. — Там зараз немає нікого, а на поставці біля іконостасу, я помітила, лежить велика храмова Біблія. Я її відкрию навмання, і що буде у першому рядку зліва, те й має збутись…

— Ви геть здуріли, мамцьо, то ж гріх — ворожити на Біблії.

— Нехай.

Джипсі вже не впирається.

Жінки перетинають лунке черево Католикону і підходять до металевого поставця. їм доводиться стати навшпиньки, щоб дотягнутись до книги.

— Казала ж, що нічого не вийде. Вона грецькою написана, — втішено звідомлює Джипсі.

— Не тринди, мала. Хочеш, і тобі поворожимо? -Ні.

— Чому?

— Бо так.

— Боїшся?

— Так.

— Кари Божої?

— Я собі знаю.

— Ти теж вперта? Так?

— Ні, я не вперта.

— А я вперта. Я поворожу.

Анджела відкриває книгу, витягає блокнот і переписує до нього верхній рядок лівої сторінки.

— Зараз знайдемо грецького монаха, — каже вона, — він нам за два шекелі перекладе російською. Вони тут всі знають російську. Не сци, мала…

— Не кажи такого в церкві.

— Я вперта, — знов повторює Анджела. — Господи Боже, яка ж я вперта!

— Це вже точно, — пошепки погоджується Джипсі, і дрібні бганки вкривають її кирпатий, постріляний ластовинням, носик.

• Предыдущая
• 38/69
• Следующая