Выбери любимый жанр

Викрадений - Стивенсон Роберт Льюис - Страница 13


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

13

На десятий день після обіду хвилі почали спадати, і бриг огорнув густий, вогкий сивий туман, так що з одного кінця корабля не видно було другого. Спускаючись на палубу, я бачив, що матроси й командири уважно прислухалися, стоячи біля фальшбортів, "чи немає бурунів", і хоч не розумів цих слів, але теж відчував у повітрі небезпеку й хвилювався.

Десь близько десятої години вечора я подавав вечерю містерові Ріакові й капітанові, як раптом корабель об щось ударився з величезною силою і ми почули, що хтось кричить за бортом. Мої обидва зверхники рвучко схопилися на ноги.

— Бриг на щось наскочив! — вигукнув містер Ріак.

— Ні, сер, — заперечив капітан. — Ми всього-на-всього перекинули човна.

І вони вибігли з каюти.

Капітан мав рацію. Ми в тумані наскочили на човен, він розколовся навпіл і пішов на дно з усім екіпажем. Живим лишився один чоловік. Він (про це я дізнався потім) сидів на кормі як пасажир, а решта людей веслували. Руки в цього чоловіка були вільні, йому не заважало ніщо, крім довгого — нижче колін — плаща з грубого ворсистого сукна, і коли від удару корму човна підкинуло в повітря, він підскочив і вхопився за бушприт корабля. Те, що він зміг таким чином урятуватися від смерті, свідчило про його щастя, неабияку спритність і незвичайну силу. Проте, коли капітан увів цього чоловіка в каюту і я вперше побачив його, то не помітив на його обличчі хвилювання.

Це був невеликий на зріст, але гарної статури чоловік, спритний, як кізка; у нього було приємне відверте обличчя, дуже засмагле від сонця, густо вкрите ластовинням і подзьобане віспою. В його незвичайно ясних очах було щось божевільне, вони одночасно приваблювали і викликали тривогу. Скинувши плаща, врятований поклав на стіл два майстерно оздоблені сріблом пістолі; на поясі в нього висіла довга шпага. Манери незнайомця були елегантні, він дуже чемно поводився з капітаном. З першого ж погляду на нього я подумав, що переді мною стоїть чоловік, якого я волів би назвати своїм другом, а не ворогом.

Капітан теж вивчав незнайомця, але звертав більше уваги на його одяг, ніж на нього самого. І справді, як тільки той скинув плаща, його зовнішній вигляд виявився надто пишним для кормової рубки купецького корабля: на ньому був капелюх з плюмажем, червона камізелька, штани з чорного плющу й блакитній камзол зі срібними ґудзиками й гарним срібним позументом. Це був дорогий одяг, хоч трохи й попсований у дорозі, бо незнайомцеві, очевидно, доводилося в ньому спати.

— Мені дуже прикро, що загинув човен, сер, — сказав капітан.

— З ним пішли на дно кілька славних людей, — зауважив незнайомець, — яких я волів би бачити знов на суходолі більше, ніж десяток човнів.

— Ваші друзі? — поцікавився Гозісен.

— У вашій країні не знайдеш таких друзів, — почув він у відповідь. — Вони віддали б за мене життя, як вірні пси.

— Пусте, сер, — кинув капітан, все ще пильно придивляючись до нього. — На світі людей більше, ніж човнів для них.

— Теж слушно! — вигукнув незнайомець. — Ви, здається, дуже проникливі.

— Я жив у Франції, сер, — зауважив капітан. Було ясно, що він хотів сказати цими словами більше, ніж вони означали.

— Ну й що ж, — осміхнувся незнайомець. — Там бувало й багато інших славних людей, мабуть, з тою ж метою, що й ви.

— Безперечно, сер, — погодився капітан. — І заради гарних мундирів.

— Ого! — вигукнув незнайомець. — Так он звідки вітер віє! — І він швидко поклав руку на пістолі.

— Не кваптеся, сер, — сказав капітан. — Не починайте сварки, доки немає в цьому потреби. На вас мундир французького солдата, а розмовляєте ви по-шотландському, та в наші дні багато чесних людей роблять те саме, і я сказав би, що від цього вони аж ніяк не стали гіршими.

— Невже? — здивувався чоловік у гарному мундирі. — Ви належите до чесної партії? (Він мав на увазі партію якобітів, [11]бо кожна партія в таких політичних чварах вважала, що епітет «чесна» належить саме їй.)

— О ні, сер, — відповів капітан. — Я щирий протестант і дякую за це Богові. (Я доти ніколи не чув, щоб він узагалі говорив про будь-яку релігію, хоч пізніше дізнався, що він неодмінно відвідував церкву, коли сходив на берег.) — Однак, — вів далі капітан, — я вмію жаліти людину, коли бачу її в скрутному становищі.

— Справді? — спитав якобіт. — Що ж, сер, відверто кажучи, я один з тих чесних джентльменів, які брали участь у повстанні в сорок п'ятому і сорок шостому роках; і коли б я потрапив до рук кого-небудь із дворян у червоних мундирах, мені б не минути біди. А зараз я мав їхати у Францію, тут крейсував французький корабель, щоб підібрати мене, але в тумані він пройшов повз нас — як би я хотів, щоб це пройшли саме ви, і ось що я скажу вам на закінчення: якщо ви висадите мене там, куди я прямую, то я маю чим щедро винагородити вас за ваші турботи.

— У Франції? — спитав капітан. — Ні, сер, цього я не можу зробити. Але висадити вас там, звідки ви пливли, — про це ми можемо говорити.

Тут, на нещастя, капітан помітив, що я стою у своєму кутку, і випровадив мене на камбуз принести вечерю врятованому. Я не барився, запевняю вас, а коли повернувся до рубки, то побачив, що незнайомець зняв із себе черес із грошима й висипав на стіл кілька гіней. Капітан переводив погляд з гіней на черес, а потім на обличчя незнайомця і помітно хвилювався.

— Половину цього, — вигукнув він, — і я ваш покірний слуга!

Той згорнув гінеї назад у черес і знову надів його під камізсльку.

— Я вже сказав вам, сер, — відповів незнайомець, — що жодне пенні з них не належить мені. Це гроші вождя мого клану. Було б безглуздо з мого боку пошкодувати частину грошей з тим, щоб урятувати решту; але я був би поганим собакою, коли б купив свою власну шкуру надто дорогою цілою. Тридцять гіней, якщо висадите мене на березі моря, або шістдесят, коли приставите в Лінні-Лох. Беріть, якщо хочете, а коли ні, то чиніть, як вам завгодно.

— Гм… — гмукнув Гозісен. — А якщо я видам вас солдатам?

— В «пошиєтеся в дурні, — відповів незнайомець. — У мого вождя, дозвольте вам сказати, сер, усе майно конфісковане, як і в кожної чесної людини в Шотландії. Його маєток у руках чоловіка, якого називають королем Ґеоргом; [12]урядовці короля збирають або, радше, намагаються збирати подать. Та Швтландії робить честь те, шо бідні орендарі не забувають свого вождя, який перебуває на вигнанні, і ці гроші є частиною тієї самої орендної плати, якої чекає король Ґеорг. Сер, мені здається, цю ви кмітливий чоловік і розумієтесь на цих справах: коли вв віддасте ці гроші урядові, скільки з них потраплять у вашу кишеню?

— Дуже мало, звичайно, — відповів Гозісен і сухо додав: — Якщо тільки уряд дізнається про це. Але я думаю, що при бажай» зміг би тримати язик за зубами.

— Он як! — вигукнув незнайомець. — Але я зможу вивести вас на чисту воду. Коли ви будете нечесним у грі, я перехитрую вас. Якщо мене схоплять, то дізнаються, що це за гроші.

— Гаразд, — сказав капітан. — Хай буде по-вашому. Шістдесят гіней, та й по всій справі. Ось вам моя рука в цьому.

— А ось моя, — простяг руку врятований.

Після цього капітан вийшов (щось надто квапливо, подумав я) і залишив мене в рубці з незнайомцем.

У той час — невдовзі після сорок п'ятого року — багато вигнанців, ризикуючи своїм життям, поверталися на батьківщину, щоб побачитися з друзями або щоб зібрати трохи грошей. Що ж до ватажків гірських кланів, то часто доводилось чути, як обмежували себе їхні орендарі, щоб посилати їм гроші, а люди з їхніх кланів, не боячись солдатів, збирали гроші, щоб потім під носом у нашого великого військово-морського флоту приставити їх через протоку у Францію. Все це, звичайно, я чув з чужих уст, і ось тепер переді мною сидів чоловік, якого засудили за такі провини на вигнання. Але він був не тільки бунтарем і одним з тих, що перепачковували орендні гроші, а ще й найнявся на службу до французького короля Людовіка. [13]До того ж він носив черес, набитий золотими гінеями. Хоч би якими були мої переконання, я не міг не дивитися на цю людину з великим інтересом.

вернуться

11

Якобіти —прихильники короля Якова II Стюарта, вигнаного в 1688 р. з Англії; до них належали переважно аристократи-католики, зокрема й з гірської Шотландії; у 1715–1716 і 1745–1746 рр. вони піднімали безуспішні повстання на користь династії Стюартів.

вернуться

12

Король Ґеорг— ідеться про Ґеорга II (1683–1760), англійського короля (з 1727 р.), представника Ганноверської династії.

вернуться

13

Король Людовік —ідеться про Людовіка XV (1710 — 1774), французького короля з 1715 р.

13
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело