Выбери любимый жанр

Гості з греків - Ячейкин Юрий Дмитриевич - Страница 7


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

7

Все це приголомшувало, не вкладалося у звичні уявлення. Все було нове і небачене, кожна річ ховала в собі таємницю.

Хлопчиків одразу ж повели хиткими східцями на великий корабель із окутим позеленілого міддю гострим тараном на носі й ніби з високою хатою з віконцями у рядок — на кормі. А там, посеред палуби, біля щогли темнів прямокутний отвір, куди й пустили по одному всіх малих бранців.

Було темно в трюмі, пахло сіллю і рибою. Не встигли хлопчики роздивитися, як моряки почали зносити сюди ж оперезані ремінням паки, натоптані мішки, важкі закупорені діжі, дбайливо укладати все це, лишаючи бранцям все менше і менше місця. А коли місця зовсім уже не ставало, моряки вкрили впритул укладений товар широкими плотами, що утворили раптом підлогу поверх завантаженого добра, і пересадили туди малюків. Одразу присунулася до них стеля, що трималася на товстих вигнутих колодах. На отвір грюкнула ляда, і зробилося темно, хоч в око стрель. Над головами взад-вперед тупотіли ноги, хтось суворо погукував, потім зарипіло, залопотіло і загриміло, зчинився галас, і корабель раптом почав хитатися з боку на бік. Хлопчики з незвички попадали, хапалися за непевну, зрадливу підлогу, що вислизала з-під ніг, а потім здогадалися — поповзли до бортів, щоб там сидіти, вхопившись за вигнуті колоди.

Корабель підняв велике біло вітрило з шитими по ньому трьома жовтими левами і, гойдаючись на хвилях, рушив у відкрите море до чужих берегів.

Розділ 4

ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ ТА СОЛОВЕЙ-РОЗБІЙНИК

Шепіт трави і ледь чутний тремтливий шерех опалого листя роблять лісову тишу ще дзвінкішою. Кінь ступав м’яко, затоплюючи широкі копита у вогкий мох, вкритий прілим листям. Ілля їхав у сірому передсвітанковому тумані.

Дерева росли густо, їхні віти мало не спліталися над головою, і це було добре, бо такий ліс обіцяє тінь і прохолоду, коли підніметься сонце. Але зараз за буйно порослими вітами слід було пильнувати, і тому Ілля тримав напоготові свого довгого списа, яким відхиляв гілки, що заступали їм путь.

Невидиме павутиння нечутно лягало йому на обличчя, та вершник на це не зважав.

Ранок у лісі триває довго. Сонце вже геть викотиться над обрієм, вже золотом заллє маківки найвищих дерев, а хаща цупко тримає загуслі сутінки. Сонечку доводиться піднятися аж на частокіл верхівок дерев, щоб усе в лісі заграло, заіскрило, заструменіло в широких, тепло паруючих променях. Одразу ж терпко запахне грибами і дубовою корою.

Аж ось крізь плетиво гілок линуло променями сонце, і ліс враз змінив свій темний колір, став казково-барвистий. Виступили із сутінків не чорні, а пурпурові, як з густої кіноварі, клени. Тулилися до них зблідлі тендітні берізки. Жовтим сяючим вогнем горіли тополі. Ярилися червоно грона горобини. І все це на темно-зеленому тлі велетенських, як богатирський палісад, гостроверхих ялин. На щастя і на добру путь, бабине літо було ласкаве до мандрівника. Щодня росяними ранками можна було бачити, як милується сонечко у тисячах люстерок, що золотим мереживом дрібно іскрилися на павутинках. І щодня, коли сонце по-літньому ярилося високо в безхмарному небі, в лісі було тепло і лагідно, але вогкі ночі вже втрачали під ранок накопичене лісом за день тепло. Все рясніло на путі осінніми лісовими дарами — стояли стиглі, налиті, мало не порснуть соком, ожина, чорниця й калина. Траплялися густі кущі лісових горіхів, яблуньки з маленькими червоненькими і тугенькими плодами, а ще — дрібні грушки. Айстри і дурман ще виглядали серед віял папороття в пишному, повному квіті. Шкода, що більшість птахів, які гніздилися тут улітку, вже відлетіли. Раз у раз чув Ілля вгорі курликання журавлів і гелгіт диких гусей, що довгими ключами тяглися за обрій, до південного тепла.

Несподівано, коли виїхав на одну з численних галявин, трапив на здорованя-ведмедя. Хазяїн пущі був гладкий, а тому був розімлілий і добрий. Він стояв на задніх лапах під сосною і, кумедно вигинаючись з боку на бік, чухався об зашкарублу кору. Ось він ковзнув спиною по сосні, присів навпочіпки і роззявив ікласту пащу з червоним язиком, усмак позіхаючи.

Від несподіванки кінь почав стригти вухами, хропти, упиратися, не бажаючи йти. А ведмідь ніби навмисне взяв свою морду в обидві лапи, геть затуливши маленькі круглі оченята — мовляв, йдіть собі спокійно, бо я вас не бачу і не чую! Та й мені дайте спокій!

— Ах ти ж, вовча сить, трав’яний мішок! — незлобиво вимовляв Ілля коневі. — Ведмедя не бачив, чи що?

Його ця коротка зустріч не злякала, тільки потішила. А втім — дивна річ — після неї в ньому ширилося і набирало відчутної сили якесь неясне почуття бентежної тривоги, і воно тим більшало, чим далі Ілля віддалявся від поляни.

Мимоволі пригадався Чернігів, останній град, який вій недавно проминув, і застереження, почуті від тамтешніх бувальців. Не радили вони їхати Бринськими лісами, бо чимало вже хоробрих молодців туди в’їхало, та назад не виїхало: у темному борі стліли їхні білі кісточки. Ліпше податися в об’їзд, оминути ті кляті усім людом ліси кружними, хоч і далекими, але безпечними шляхами. Дивувався, розпитував Ілля, син Іванович:

— А що в тому лісі? Змій-Горинич поселився? Чи Баба-Яга весілля справляє?

Не випадало йому під самі паморозки рушати в далекий об’їзд, коли від Чернігова до стольного Києва прямим шляхом — як то кажуть — шапкою докинути.

— А ти не смійся! — радили йому. — Змій не змій, а таки справжнє звірило, хоч і в людській подобі.

— Хто ж такий?

— Голова лісового роду Соловей, людолов і людогубець.

— Чому ж — Соловей?

— А свист такий має. Переливчастий…

— Звідки ж знаєте, коли з лісу вороття нема?

— А ми іноді людей з його племені ловимо. Всі вони — на одну личину. А той розбишака до краю знавіснів — нікого в свої ліси не пускає…

— Що ж, — задумано сказав Ілля. — Не на гульбище до князя їду, а в дружину проситися. Чи ж лякатися мені якогось розбійника?

— Не губи себе, добрий молодче! Ми й камінь придорожній там поставили, з написом: «Прямо поїдеш — смерть знайдеш». А Соловей той камінь знайшов і людський череп на нього поклав.

Прямо поїхав Ілля і камінь той лиховісний бачив…

Він виїхав на галявину, впоперек якої перепинала йому путь величезна блакитна ялина. Була видерта із землі разом з могутнім плетивом жилавих корневищ, які досі тримали ще не спорошілий на вітру здоровезний кавал землі. Лише буря — та ще й неабияка! — спромоглася б звалити таку деревину. Або ж — сокира… Тільки-но майнула про це думка, як Ілля зауважив, що задерті віялом вгору корені справді підрубані по усьому півколу, а зруби замазані масною землею і заліплені мохом. Значить — це пастка. Але не на звіра…

Гості з греків - p7.png

А далі все сталося в якусь невловиму мить: Ілля побачив свого ворога, його люті очі, почув, як дзенькнула тятива, заспівала стріла, націлена Іллі в груди, глухо вдарилась в щит. А на нього вже мчав на коні довготелесий здоровань, — очі горять, кудлате волосся звисає на плечі, зуби вишкірені. Ось зараз списом він прошиє Іллю! Куди ж тому подітися, зненацька заскоченому? Ні назад коня не повернути, ані вперед розігнати — для більшого удару.

Не рушив Ілля з місця, а коли нападник наблизився — спритно повернув коня так, щоб ворог проскочив не з правого боку, а проскочив з лівого. Тоді списом колоти ніяк, бо стане спис вершникові перед грудьми впоперек. Лишається його метнути. Ілля чекав. Коли свиснув ворожий спис, Ілля наставив на його льоту свій, древко ковзнуло по древку і шугнуло кудись поза спиною. Соловей похапцем вихопив меча, та не поспішав Ілля: кінь його стояв міцно, і вершник сидів на ньому незворушно. А коли ворог був уже поряд, Ілля раптом різко хитнувся в лівий бік, йому назустріч, і з усього маху вдарив його важким щитом по голові…

Розділ 5

ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ У ВОЛОДИМИРА-КНЯЗЯ

Гарний стіл у князя Володимира Святославича. Їж аж не хочу, пий — аж не можу: на все є князівського достатку.

7
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело