Голова Якова - Дереш Любко - Страница 18

• Предыдущая
• 18/26
• Следующая

нарцисичного покоління емо. Не чув про гештальт-терапію Вілбера, не сягав по Юнґа і

Ґрофа, не замислювався, що з усім цим потім робити.

Майя бачила сценарій їхньої взаємодії, намагалася вийти з нього і розуміла, що сама ж

хоче ще.

Вона підтягувала його англійську відеолекціями Кена Вілбера із Youtube. Лекція, котру

вони дивилися, була присвячена вищим холопам еволютивного проекту — тонкому і

причинному рівням. Для малого ця лекція була приречена на нерозуміння, і Майя чекала, коли той покаже невдоволення. Малий сопів, але перекладав речення за реченням

уголос, зупиняючи фільм на кілька секунд.

Each of you has the sense of "I am", and recognition of I-am-ness signifies the presence of Big Mind, — говорив маленький Кен Вілбер з монітора.

— «Кожен з вас має... сенс»...

— Відчуття, або переживання, — підказувала Майя.

— «...має відчуття або переживання»... оф... «переживання "я є" і»... не розібрав.

— «І розпізнання стану Самості позначує присутність Великої Свідомості». Слухай

уважніше. — Майя пустила відео далі.

— You're aware of your own I-am-ness right now. It's the unavailable guide to big mind, and the only way to this is to be aware of the only think — the presence of I am... I am... I am...

I am... I am... I am... I am... I am... I am... I am... I am...

— Заїло, — прокоментував Іван.

Майя з роззявленим ротом дивилася на екран. Екран сіпало у петлі, голос Кена Вілбера

повторював з колонок:

— I am... I am... I am... I am... I am... I am... I am...

— Неймовірно, — промовила вона. — Ти зрозумів, що сталося?

— Дай перезавантажу його, — відіпхав її Іван.

— Зачекай. Ти вдумайся, що сталося!

— А шо сталося?

— Комп'ютер потрапив у стан Біґ Майнд, про який говорив Вілбер! Наш комп'ютер

щойно усвідомив себе, знайшов своє Я! Прикинь, воно працює!

Іван не довіряв її захопленням.

— Ти усвідом! Комп'ютер зрозумів, що він існує. Це самадхі. Ми з тобою стали

свідками самадхі. У нас у домі з'явилася просвітлена істота. Ти знаєш, що сім'я, в якій

народився прогвітлений, благословенна Богом, тому що він молитиметься не тільки за

сім'ю, а й за все село?

— I am... I am... I am... I am... I am... І ага... I am... — повторював комп'ютер.

— Я в це не вірю, — буркнув Іван.

— Ти б ще спитав «що воно йому дає?» — розсміялася Майя. — У цьому домі

стаються чудеса!

Іван піднявся і висмикнув з розетки трійник, до якого був під'єднаний комп'ютер. Монітор

погас, комп замовк.

— Ти що зробив? — спитала Майя.

— Він перезавантажиться, і все буде нормально.

Наглість, яку Майя почула в його інтонаціях, у його лінивій, пасивній, блудливій позі, розігнала Майчину злість до небезпечного градусу, і дівчина гепнула його рукою по сраці.

Раз, другий, третій...

— Ай, ти шо робиш! — обернувся Іван. Майя схопила його за руку, смикнула до себе і

стала періщити долонею по цій наглій, самовдоволеній дупі. Іван видерся. Під горло їй

підступили сльози.

— Ти шо, здуріла?

Її рука гуділа і пекла. Умастила вона добре йому. Так йому і треба. Інакше з ним

розмовляти не можна.

Майка піднялася і мовчки вийшла з кімнати.

— Гей, ти чого? — почула вслід. Безсилля й злість стискали їй горло, але

Майя так і не змогла розплакатись і почала збиратися на прогулянку.

Просто все це зайшло надто далеко. Надто хворобливо. Надто надривно. Вона загралася.

Все, що вона хотіла, — помститися, не більше. Натомість надривалося щось у зовсім

іншому місці.

Завжди воно так. І головне — у поле ж не втечеш від себе. Довкола — сама ти.

6.

Того ранку Майя прокинулася, коли Якова вже не було в ліжку. Вона згадала, що

відбувалося днем раніше, згадала, що Яків спав окремо, згадала сцену з Йолантою і

Матвієм. Подумала, що її кінець таким і має бути. Психодрама, яка завжди з тобою.

Майя відігнала ці думки. Насправді все чудово.

Тільки от ця діра на серці, а так все чудово.

По вікну барабанив дощ.

7.

На історії з Іваном вона всерйоз перейнялася тим, що з нею відбувається. У глобальних

масштабах. What the blip do we know, так би мовити.

Була неділя. Яків замкнувся в себе. Ще нічого не відбулося, але Майя вже знала, що

сьогодні вона пройде точку неповернення.

Циклон з Півночі ще тримав небо у сірій шкаралупі, і тільки на заході з-за хмар

пробивалося світло, від чого небесний купол малювався золотом. Сонце було тьмяним, зимовим, нагадувало чи то комету, чи то гаснучу зірку.

На півнеба вигравала веселка. До веселки їй не було діла. Майя сиділа, обіперши голову

рукою, і циркуль, яким вона креслила календар, повис у руці. Аркуші паперу згорнулись у

рулони.

Собака, привезений Матвієм і Богусом, — Месьє, — скрутившись під ногами, спав.

Іван, херувим, зосереджений на домашньому завданні, ковзнув поглядом від Майки до

волейбольного м'яча, який закотився на середину кімнати.

Уколупати б серця, оживити це все — та не оживлялось воно, не було більше вогню.

Майя думала про море. Але хіба море за спиною могло змінити те, що вже сталось?

8.

Людина схожа на йо-йо, котрим забавляється Всесвіт. Він кидає людину в безодню, і в

шаленому леті людина й гадки немає, що її політ — це падіння, а відчуття боротьби — це

тільки напинання гумки.

Дійшовши до крайнього положення, йо-йо повертається. Чи не про цей момент

розповідають ті, хто бачив, як усе життя пролітає перед очима в зворотному порядку?

Повинна бути точка нерухомості, коли гумка ще не смикнула, але й інерція польоту

раптом закінчилась і ти в нерухомості. Можливо, це і є точкою безповоротної смерті?

Тоді, в якийсь момент, ти повинна поглянути за плече й узріти себе такою, якою тебе

бачить Всесвіт: зазираючи в точку зачаття, як у калейдоскоп, крізь тунель твого життя мін

розглядає великий палець на своїй вселенській нозі.

І тоді все стає ясно: що то була розводка, що Невдовзі ти повернешся у міцну долоню, на

миті, солодко влипнеш у неї, а далі тебе запустять знову — та це вже будеш не ти.

«І тепер мені видається, що я, Майя, дивлюся і на себе очима Всесвіту. Крізь прозорну

трубу мого життя дивиться на мене Ненароджений, який запустив м'ясорубку з

дзеркальним, як у фотоапарата, механізмом. І цей шлях фаршу для котлет я. називала

життям».

9.

«Шанси людини унаслідувати царство небесне значно перебільшені, — писала Майя у

своєму блозі. — Варто хоч раз побачити весь жах становища, в яке ми поринаємо вже у

трирічному віці. Реальний світ підмінений словами. Обман батьків розриває єдине «Я є»

на тіло, яке боїться, і психіку, яка сумнівається. Страждання шизофренічної свідомості

заступають очевидність речей і змушують ставитись до тіла, як до м'ясного наросту, повного

отрут, хвороб, немочі й болю, хоронячи дійсність, дану у відчуттях, в могилки

слів. Це не я. Це не моє тіло. Це відбувається не зі мною. Це життя живу не я».

10.

Недільний ранок.

Вона зійшла на перший поверх із килимком для йоґи. На кухні горіло світло.

За столом сидів Матвій. Біля стійки стояла Йоланта з келихом коньяку в руках. У кухні

повис аромат кави і сигар.

— Доброго ранку, Йоланто, — привіталася Майя. — Матвію! Ви вже порозумілися?

Матвій заріс щетиною, під очима набрякли мішки. Він утупився у неї крізь дим сигари.

— Коньяку? — запропонувала Йоланта.

— Ти схуд, Матвію. Я вчора не зауважила.

Матвій ковтнув коньяку зі свого келиха.

— «Я заріс, як щіть. А худий який, блідий! Зимові дощі...»

Матвій осушив келих.

— Басьо. Майє, ти любиш Басьо?

Майя знизала плечима.

• Предыдущая
• 18/26
• Следующая