Выбери любимый жанр

Мати все - Дашвар Люко - Страница 16


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

16

У його кріслі сиділа теща. Глянула на зятя холодно, жестом указала на приставний стілець біля стола.

— Сідайте, молодий чоловіче.

Стас подавився люттю, кинув кейс, дав волю іронії:

— Доброго дня, Іветто Андріївно. Як ся маєте? Нормально? Вам тут у нас… не тхне? Ви би носик затулили, а то, боюся, вчадієте, а потім скажуть, зять тещу в могилу звів. А я хіба можу? Вам, до речі, побутова хімія не потрібна? Можу запропонувати знижку…

— Десять тисяч. На місяць, — упевнено перебила Іветта. Підвелася, пішла до виходу. — Обговоримо за обідом.

…Чи потрібні Стасу гроші? А кому вони не потрібні? Будь-яка нормальна людина тільки й запитає: а що взамін? Далі — залежно від сум і моральних норм. Частіше залежно від сум. Варто лише взяти — гроші самі перекроять норми моралі.

Стас вів «тойоту» до центру міста, скоса поглядав на Іветту, що сиділа поряд, і товк собі, що особисто йому від цієї божевільної нічого не треба. Ані копійки! Його цікавість на шмаття рве. Йому було цікаво дізнатись, що запропонує жінчина мати цього разу? Спробував уявити… Не зміг. Нічого путнього в голові не зварилося. Женився він не за гроші, хай би там як вона вважала. Із утратою дитинки теж важко пов’язати… Може, хоче вмовити його розлучитися? Примружився недобре. Десять тисяч за кожний місяць після розлучення, поки Ліда не заспокоїться? Дешевше його вбити…

Іветта замовила справжній обід: томатний суп-пюре, телячий стейк і якийсь дрібняк із брюссельської капусти. Стас обмежився шматком сьомги-гриль. Не їв. Нюхав рибу, спостерігав, як теща спокійно черпає з тарілки густу червону рідину.

«Сьорбає, упиряка, — дратувався. — Зараз наїсться й почне у моїй голові колупатися, десерт шукати…» Розлютився. Дідько, чого вона мовчить?! «А… Та вона навмисне! Хоче, аби я першим запитав», — зметикував.

Розлютився ще більше. Не діждеться! Виделкою в сьомгу. А і поїсть… Зголоднів із тими таємницями! Звів на Іветту очі й раптом запитав:

— І за що нині платять десять штук на місяць?

Іветта не відповіла. Спокійно доїла суп. Витерла губи й тільки потім сказала:

— Ви, молодий чоловіче, проконтролюєте, щоб Лідочка найближчим часом не з’являлася у нас вдома.

— Що?.. — так і застиг із виделкою в руці. — Недочув… Повторіть.

— Лідочка віднині не повинна приходити до нас. Причин пояснювати не буду.

— Невже?! — Усередині завівся дивний двигун. Теліпав Стаса, заспокоїтись — ніяк. — Тобто я повинен забороняти Ліді провідувати рідну матір? І хворого брата? Та ви гуманістка, Іветто Андріївно!

Іветта не втрималася. Презирливо звела брову.

— Хто вам сказав, що Платон хворий? Вам до нього, молодий чоловіче, — як до Сонця…

— Та невже? — Збудження зростало. — За що ж ви тримаєте ваше сонце в чотирьох стінах і накачуєте ліками?

— Поговорімо про те, що стосується вас, молодий чоловіче. Питання по суті є?

— По суті?! — Збудження вже зашкалювало. — Є! — замовк. Нахилився до Іветти. — Ви знаєте, як мене звати? Ви ім’я чоловіка своєї доньки вивчили чи у вас склероз, мать вашу!

Іветта завмерла. Не відсахнулася. Не грюкнула кулаком, не вихлюпнула Стасові в лице всю свою ненависть. Опустила очі на телячий стейк. Одним рухом розрізала навпіл.

— Десять тисяч за цей місяць я віддам вам… молодий чоловіче… зараз. У свою чергу, ви потурбуєтеся, щоб Лідочка не вельми хвилювалася через кардинальні зміни в її житті, — говорила й дивилася на розрізане м’ясо. — Хоча, спостерігаючи тепер за вами, боюся, мої сподівання… не справдяться. Навчіться тримати себе в руках. Якщо ви нормальна людина…

Стаса трусило. Двигун усередині обжерся пального і торохтів, як скажений.

— А ви… — хотів голосно, вийшло — хрип. — Ви нормальна людина? Ви пропонуєте мені гроші за те, щоби я змусив дружину відмовитися від рідні.

— Вам більше подобається робити це безплатно?

— Маячня! Я ніколи…

— Мене це не цікавить.

— А мені от цікаво. Ви знущаєтеся? Ви хочете, щоб Ліда зненавиділа мене і кинула? Ви так хитро хочете нас розлучити?

Іветта посміхнулася скептично.

— Повірте, молодий чоловіче… Якби я хотіла вас розлучити…

Стас зрозумів — не бреше. Здивувався. А й справді… Чому вона й досі не захотіла розлучити їх із Лідою?

— І як же ви собі цю вашу авантюру уявляєте? А? Як? Я повинен заборонити Ліді… Це смішно! Вона однаково бігатиме до вас.

Іветта задумалася.

— Слушно… — сказала холодно. — Я перевищую вашу значущість для Лідочки. Треба шукати інший варіант.

«Як?! А гроші?!» — ледь не зірвалося зі Стасового язика.

— А що його шукати? — скривився зухвало. — Грюкніть перед донькою дверима. Скажіть їй прямо: «Все! Більше не приходь!» Що? Не подобається — власноруч каштани з вогню… Шукаєте охочих?

— Зробимо так. Я пришлю до вас лікаря… Він огляне Лідочку й порекомендує їй режим психологічного спокою, що передбачає відмову від будь-яких спогадів, пов’язаних із минулим. Лідочка, безумовно, поділиться зі мною цими рекомендаціями…

— А я? — вихопилося в Стаса.

— …Я їх підтримаю і поясню Лідочці, щоб до часу вона не провідувала нас…

— А я? — підозріливо повторив Стас.

— А ви контролюватиме дотримання режиму зі свого боку! І обов’язково будьте присутнім під час візиту лікаря. Щоб у Лідочки не виникло спокуси утаїти від вас його… рекомендації.

— А ви вмієте вбирати бузувірські плани в царські шати!

— Тож домовились?

— Що? Так просто? І не треба підписуватися кров’ю? — запитав Дезінфікатор.

«Будуть гроші! — подумав. — А все інше… Уже вибачайте, шановна… Думаю, я дозволю Ліді не забувати про вас…»

Як вони її! Рвуть і тішаться! Стас двері відчинив — прошу! Мати зачинила — тримайся подалі. Вона третій шлях знайшла. У роботу занурилася. Дайте! Дайте чужі болі гоїти, щоб своїх не чути.

Пацієнти чудні. Ліда їм тиск міряє, вони їй — як на сповіді.

— Я направлю вас до невропатолога, — сказала літньому чоловікові з сумними очима. — Не думаю, щоб щось серйозне, та легке заспокійливе піде вам на користь.

Чоловік рукою махнув: не треба, зайве.

— Я те заспокійливе щодня… Чашками…

— Це ви дарма! — насторожилася. — Це дуже небезпечно. І хто прописав… чашками? Лікар?

— Жінка…

— Тобто?

Чоловік усміхнувся.

— Молода вона в мене… На двадцять три роки молодша за мене.

— Не бачу зв’язку.

— Коханця має. Нормальний хлопець. Павлик. Колега… Увечері зайде, вона йому — чай, кава… І мене до столу. А як без мене? Вона в мене жінка порядна. І мені — чай, кава… Зі снодійним. Я спочатку ніяк утямити не міг — чого мене сон клонить після тієї кави? Гадав, може, кава без кофеїну. А потім пігулки перерахував… Як Павлик приходить, так однієї нема.

— Чекайте, чекайте… — захвилювалася Ліда. — Не хочу втручатися у ваші сімейні справи, але… Не пийте! Не пийте ту каву зі снодійним! Це ж отрута! Ви ж власними руками руйнуєте своє здоров’я.

— Е, доню… Повір. Не можу не пити. Тільки гірше стане.

— Та чому ж? — не могла второпати.

— Дружині з Павликом доведеться прихистку шукати. Сам лишуся. Хіба краще?

Замовк. Закивав головою сумно, мовляв, усе правильно розсудив.

— А так я вип’ю каву, піду до спальні, на кушетку біля ліжка вкладуся, мовляв, трохи подрімаю… На ліжко не пнуся… Хай їм… Вони на ліжку розкошують… А я поряд… Сплю… нібито…

— Нібито?

Зітхнув, плечима знизав.

— Не бере мене те снодійне. Хвилин двадцять на очі подавить і відпускає… Лежу собі, як та миша… Дивлюся на жінку з Павликом… Серце сльозами вмивається, у голові чорти сміються. Оце тобі, кажуть, розплата… За те, що сорокарічний молоду сімнадцятирічну звабив.

Замовк. Ліда мало не розплакалася.

— Господи! Який жах… Як несправедливо! — До старого потяглася. Руки торкнулася. — Але ж ви можете не лежати… На тій кушетці. Ви ж, певно, можете в іншій кімнаті… У вас» гака можливість?

— Є, доню. Можливість є. У кабінеті можу заночувати. Чи у кімнаті для гостей. У мене велика квартира… У центрі… Та тільки не хочу. Дружина з Павликом відразу здогадаються… Що я в курсі… Хтозна, чим обернеться? А що ж, коли піде?.. Сам лишуся…

16

Вы читаете книгу


Дашвар Люко - Мати все Мати все
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело