Выбери любимый жанр

Мати все - Дашвар Люко - Страница 51


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

51

Розкішну вітальню заполонила галаслива юрба, Дезінфікатор люб’язно відрекомендував Іветті Олега з Зоряною: їхні друзі, це завдяки їм вони… Порозсідалися. Келихи, тарілки. Сміються…

— Ми лише на хвильку, — перепрошувала Зоряна. — Увечері літак.

— А ви куди? — тоскно запитала Ліда.

— У літо, — відповів Олег.

— А я хочу на землю, — сказав Платон.

І всі замовкли. Зоряна уважним оком лікаря зміряла Лідиного брата, Олег засовався.

— Дякуємо, нам час.

Ліда зі Стасом пішли проводжати гостей, Платон обережно взяв Раю за руку:

— Ходімо туди, де є тільки ми.

— Добре, — вперше за цілий день зі щирою радістю прошепотіла дівчина.

Іветта сама лишилася біля накритого столу. Холодним поглядом проштрикнула Раїну спину.

— Раєчко…

Рая обернулася і завмерла. Ще не все?

— Ти забула вітаміни, які в ці години завжди приймає Платон. Ходімо. Я підготую, а ти віднесеш до Платонової кімнати.

— Добре, — із полегшенням.

Платон усміхнувся:

— Треба нагодувати бичка.

«Який жах! — холодно констатувала Іветта подумки. — Мабуть, вона розповідає йому про худобу зі свого хутора… — Розкладала пігулки в пластянки, трусилася від гніву. — Треба буде поговорити з нею про теми, які слід обговорювати з Платоном, а яких краще уникати, бо ще про матір свою алкоголічку заведе, про малих… Шкода! Шкода, що Платон не втерпів. Надто мало часу минуло, я не встигла ретельно підготувати ляльку. Доведеться надолужувати…»

Простягнула дівчині пластянки, підштовхнула поглядом — іди, та Рая не встигла ступити й двох кроків, коли Іветта раптом зойкнула, вигукнула:

— Стій! Стій, Раєчко! Я мало не забула найголовніше.

В окремій упаковці лежали великі рожеві пігулки. Іветта дістала дві, простягнула дівчині:

— Пий…

— Це вітаміни? — тільки й наважилася запитати Рая.

— Так. Хочеш бути з Платоном, мусиш пити їх щодня.

— Довго?

— Завжди.

То були не вітаміни. Радикальні контрацептиви, що після них у жіночому лоні, як у В’єтнамі після напалму, нічого життєдайного. Платонове сім’я ніколи не повинно було прорости. Ніколи Іветтин син не нестиме відповідальність за чиєсь життя. Тут усі навкруги тільки для нього і заради нього, а не він для них.

Рая йшла геть — дрібненька, висока хвиля з волосся, біла сукня весільна волочиться, пластянки в руках. Іветта провела її поглядом, наказала няньці:

— Прибирай зі столу, Ангеліночко.

— А як Лідуся зі Стасиком повернуться? Все ж — подія, а всі порозбігалися по кутах. І не відсвяткували.

— Ніхто і не збирався. Діло зробили — і добре.

— То й собі відпочивати йдіть.

— Справа є, — Іветта присіла до столу, відсунула тарілки, розгорнула грубий блокнот. Зміни в житті Платона вимагали корекції методів лікування, й Іветта Андріївна Вербицька вирішила не відкладати таку важливу справу на потім.

Нянька покрутилася біля хазяйки, присіла поруч:

— І що ті блаженні там удвох роблять? Як думаєте? Якось дуже підозріло тихо. Як задушить? Воно ж межі не знає…

— Я додала до Платонових ліків снодійного. Хлопчику треба відпочити… — прошепотіла Іветта.

Ніч — мед. І вартовому б очі зліпила. Нескінченна відповідальність — така ж дурня, як і вічний двигун. Спати.

У кімнаті — мед. І хотів би різких рухів — не вийде. Місяцю з неба того меду не розігнати, слова до тиші липнуть. Спати… Платон із Раєю сиділи на килимі. Бичок глиняний поміж них — третій зайвий. Платон випростав голі ноги, сперся спиною на ліжко — все ляльку свою роздивлявся.

Вона поруч скрутилася, коліна до грудей, а здається — підборіддям у хмарку, бо ж і досі в сукні весільній. Оце б і не знімала аж доти, доки весь хутір не збіжиться, щоби було потім про що язиками ляскати. Дивилася на прозорий довгий поділ і, здається, тільки тепер починала усвідомлювати, що сталося в її житті за останні тринадцять днів. От доля-хура. Закинула, Рая й оком змигнути не встигла. Мамка — у потилицю, малих — подалі, а тут — він. Він. Очей не відвести, руки цілувати, плакати біля нього від щастя, сподіватися… Поки серденько тьохкало, раз-два — жона. Хіба так буває? У чому підступ? Наче йшла полем і трофей знайшла. А потрібен він їй чи зайвий?.. Ухопила — й бігти. А нині спинилася. І що з тим усім далі робити? «Та якось буде. Пані треба слухатися і якось буде», — забідкалася подумки.

— Раю… Чому ти кричала позаминулої ночі? — почула Платонів голос.

Знітилася. Ой, засміє дурну!

— Боліло… — прошепотіла.

— Іншим не боліло. Мовчали, — збентежився.

Рая зиркнула скоса, згадала прекрасне кіно про любов і жінку на широкому ліжку, наважилася.

— Навчи… — ледь чутно.

Платон здивовано насупився, задумався. Відкинув волосся з лоба, раптом стиснув свій зап’ясток.

— Хочу, щоб було, як тоді… Коли ти посеред ночі зайшла до моєї кімнати і зап’ястку стало гаряче. Ти… можеш?

Вона почервоніла: можу. Повернула до нього обличчя і мало не розридалася. Наче все, що з нею інші робили — хоч би й ґвалтували — то нормально, то можна, бо не на ній гріх, бо вона до того й кроку не ступила. А як самій треба… Ой сором! Як він знає, що вона пробралася тої ночі до його кімнати і лише поцілувала? Він же спав.

Потяглася до Платона. Він напружився. Похапцем вдихнув, відкинув голову назад, і Рая тицьнулася просто в хлопцеву шию. Завмерла. Обережно торкнулася вустами прозорої шкіри.

Він здригнувся. Відсахнувся, упав спиною на килим.

— Що це? — прошепотів. — Ти… Що ти робиш?

— Цілую тебе…

— Мене ніхто ніколи не цілував… так.

Що він каже? Та він бреше! Розкинувся на килимі і безсоромно бреше. За ним, певно, всі дівчата столичні впадають, бо він… А в голові — ясно. Він тепер — чоловік Раїн законний. Оце так обернулося. Не втратити б! Не втратити б, бо без нього тепер — не хоче. Цілувати?

Нахилилася до хлопця, всі ясні думки десь за спиною й лишилися. Білий день. Сонце в очі. Геть нічого не видно. А їй і не треба. Вона його… відчуває.

І — мед. І хотіла б різких рухів — не вийде. Тремтіла, розстібала білосніжну сорочку, укривала поцілунками Платонову шию, груди, руки… Безпорадно шепотіла подумки: «Я тебе люблю… люблю…». Він лежав на килимі. Напівголий, збентежений, здивований. Уперше за життя не робив геть нічого, та збудливе божевілля розливалося тілом, ширилося, як чума, підступало до очей зрадливими сльозами і тішило. Купало в невагомих хвилях… Жодних рвучких рухів. Не вийде. Тільки вже — досить! Занадто…

— Припини… — прошепотів відчайдушно.

Рая завмерла, опустила голову. Знов щось не так? Ніколи вона йому парою не стане… Усе тут у них інакше. Платон збуджено видихнув, сів на килимі, обома руками обхопив Раю, притис до себе.

— А можна, я тебе цілуватиму? Кажи — можна?

Вона кивнула, та замість сидіти колодою, раптом рвучко подалася до хлопця, припала вустами до його вуст.

Глиняний бичок — і той здивувався, хоч Платон із Раєю такою дозою ліків нагодували його, що мав би довіку спати. А він вирячив очиці: куди ті дурні люди поспішають? Чому так похапливо скидають одяг? Що їм за втіха — голими тілами одне одного обпікати і плакати, наче сльози ті опіки змиють?

— Я тебе люблю! — не втрималася Рая.

— Моя… Ти моя, — шепотів Платон.

Ліда зі Стасом покинули святкове застілля лише для того, щоб проводити Зоряну з Олегом. Усе дивувалися: ну ви й швидкі! І куди ви тепер? Надовго?

— За десять днів повернемося, — пообіцяла Зоряна.

— Який дивний збіг, — мовила Ліда. — Ви одружилися того ж дня, що і мій брат.

Чоловіки саме йшли до машини Олега. Зоряна обійняла Ліду, затримала на крок, зашепотіла на вушко:

— Пані Лідо. У вас неймовірний брат. Я повернуся, і ми ще поговоримо. Він не хворий. От повірте мені. Не знаю, як я це знаю, але переконана: йому не місце у чотирьох стінах. У нього крила. Йому потрібне повітря…

— Повертайся, Зорянко, — тільки й змогла вичавити з себе професорська донька.

Дивилася вслід Олеговій автівці, що мчала геть, усміхалася подумки: «От щасливі. Летять собі кудись, і ніщо їх не тримає. А нам… Треба повертатися до Платона. У нього сьогодні свято.

51

Вы читаете книгу


Дашвар Люко - Мати все Мати все
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело