Гра в пацьорки - Роздобудько Ирэн Виталиевна - Страница 29
- Предыдущая
- 29/29
Коли я одужала, мої друзi влаштували менi грандiозну зустрiч на порозi будинку, яку, певна рiч, довго репетирували перед тим.
Олька, Сашко та Кука завмерли в дивних позах на порозi, а посерединi стояв Миколка-метелик, припавши на одне колiно. Коли я вийшла, вiн схопився i…
I поцiлував менi руку. Як у кiно!
Потiм ми знову стрибали, як оленi.
I Миколка був дуже веселий.
I я була дуже весела.
I весь свiт довкола нас веселився. I летiв нам назустрiч, як рожева повiтряна кулька.
…А наступного дня Миколка-метелик поїхав зi своєю мамою туди, де вiн мешкав. Бiльше я його нiколи не бачила…
*
- Ну ось, з тобою вже можна поспiлкуватися!
Я стрепенулася. Вечiр. Кухня. Газета на столi передi мною…
А дiвчисько з подертими колiнами знову сидить на моєму пiдвiконнi!
- А ти знаєш, що сталося з твоїми друзями?
- Нi, - вiдповiла я. - Нашi шляхи давно розiйшлися.
Я ж переїхала з мiста мого дитинства дуже давно.
- А я знаю! - сказала дiвчинка. - Олька тепер лiкар,
кандидат наук. Сашко - льотчик. Язиката Кука - директор
меблевого комбiнату, а Миколка-метелик - кiнорежисер! Ось так!
А ще, я впевнена, вони також згадують тебе. I дуже хочуть зустрiтися.
Та, певно, ви зараз i не впiзнаєте одне одного…
This file was created
with BookDesigner program
07.07.2010
- Предыдущая
- 29/29
