Мина Мазайло - Кулиш Николай Гуриевич - Страница 4

• Предыдущая
• 4/15
• Следующая

До воріт. Ще й постояв трохи.

І ти не знаєш, як він - закохався чи?…

В Улі аж рум'янець спахнув. Перебила Рину рухом-словом:

Стривай, Ринко!

Рина вичікувальним голосом:

Ну?

Стривай, я скажу… Як пили ми після кіно воду, я на нього глянула, отак… Він на мене - отак. Сказав, що по-українському "зрачки" "чоловічками" звуться.

Ну?

Тоді, як ішли додому, я, ти знаєш, спотикнулась, а він - хоч би тобі що. Тільки спитавсь, чи не читала я думи про втечу трьох братів? Там, каже, є такі слова: "свої білі ніжки на сире коріння, на біле каміння спотикає". От, каже, де збереглася українська мова.

Ну?

Тоді, як повела я його через сквер (це той, де, знаєш, завжди сидять і цілуються), він сказав: як-то прекрасно оповіла українська мова кохання: я покрию, каже, свого милого слідочок, щоб вітер не звіяв, пташки не склювали…

Ну?

А як вела його повз тих, що, знаєш, уже лежали, він сказав, як українська мова до того ще й дуже економна та стисла: одна рука в голівоньку, каже, а друга - обняти…

Ну?

А біля воріт, як уже розставатися, сказав він мені: ваше прізвище Розсоха - знаєте, що таке "розсоха"? Показав на небо - он Чумацький Шлях, каже, в розсохах є чотири зірки - то криниця, далі три зірки - то дівка пішла з відрами, в розсохах, каже… А тоді подивився мені в очі глибоко-глибоко…

Ну? Ну?

Уля зітхнула:

Попрощався і пішов… Ти не скажеш, Рино, як він - чи хоч трохи закохався, чи…

Рина

Та я тебе про це питаю, Улько, тебе… Ой, яка ж ти дурна, розумієш?

Уля

Коли я дурна, а ти розумна, то скажи мені, що б ти сказала, коли б ти була я, а я - ти, себто, кола б він тебе отак проводжав? - Що б я сказала? Так. Коли б я була ти, а ти - я? Так.

Рина осіклась, поморщила лоба.

А Уля як Уля - зраділа:

Ага! Ага!… І ти б не знала, що сказати, Рино! Рина - Ну да ж! Бо коли б я була ти, то теж була б дурна.

Уля образилась:

Як так, то тебе більше не питатиму, і ти мене не питай…

Рина

Улюню, ти не дурна! Золотко, не сердься… Бо й я не знаю… Тільки знаєш що? Мені здається… Уля

Ну?

Рина

Він, кажеш, заглянув тобі в вічі, як пили зельтерську?

Так.

І біля воріт, як розставались?

Глибоко заглянув…

Мені здається, що він закохався.

Уля в люстро:

Що ти кажеш, Рино?

Рина

От на! Принаймні закохується. Тільки ти, Бога ради, поспіши, Улюню, прискор цей процес, розумієш? Треба, щоб він взагалі не вкраїнською мовою мріяв, а тобою, золотко, твоїми очима, губами, бюстом тощо… Ну зроби так, Улю, ну що тобі стоїть?

Уля

І зробила б, може, та коли ж він чудний такий. Ну чим ти на нього вдієш? Коли навпаки - він на тебе словами отими тощо… аж пахне.

Рина

Він на тебе словами, віршами, ідеологією, а ти на нього базою, розумієш? Базою… Тим-то і поклалась я на тебе, Улько, що ти маєш такі очі, губи, взагалі прекрасну базу маєш. Крім того, мене ти слухатимеш, моєї поради. Так, Улюню, так?

Уля випнулась уся. Зітхнула. Мовчки поцілувала Рину.

Рина

Так!… Добре, серце, що ти сьогодні наділа більш прозористі панчохи, розумієш? За новою модою. До того ж вони й на колір кращі - якісь манливі, теплі… Чудесно!

Уля перед люстром:

Що ти кажеш?

Рина

Чудесно, кажу, і кличу Мокія…

Уля, звичайно, за серце, до люстра:

Рино, хвилинку!…

Та Рина вже без уваги на те. Пішла, покликала Мокія: "Моко! Тебе на хвилинку просить Уля…" Сама вийшла.

2

Увійшов Мокій. Певно, читав бо з книжкою, олівцем і сантиметр у руках:

Гм… це ви?

Уля

Я… по книжку… А ви думали хто?

Мокій

Думав, що це… ви.

В Улі забриніло в грудях:

Серйозно?… А я по книжку до вас.

По яку?

Уля трошки розгубилась:

По яку? Взагалі по українську книжку.

У Мокія забриніло в грудях:

Серйозно? Дуже приємно. Радію вам, Улю. Серйозно? Серйозно. Якої ж вам книжки дати? З поезії? З прози? З наукових, соціально-економічних?

Котру можна буде.

Вибирайте.

Ну, дайте… яку ви хочете.

Мокій зворушено:

Та я б хотів, щоб ви всі їх перечитали, Улю!

А це у вас яка?

Це?… Це книжка з української етнографії та антропології.

Уля вже не знала, що далі казати, та:

Серйозно?

Мокій

Подивіться.

Уля подивилась:

Гарна книжка - в палітурках і, здається, з золотим обрєзом…

Мокій

А знаєте, як по-вкраїнському сказати: з золотим обрєзом? Ану, як?

Мокій піднесено:

Книжка з золотими берегами. Правда, прекрасно? Надзвичайно! А що іще можна сказати про матерію, що вона з берегами. Фартух дорогий золоті береги.

Уля щиро:

Прекрасно!

Мокій зраділо:

Серйозно?

Уля цілком щиро:

Надзвичайно! Фартух дорогий, золоті береги… А скажіть, як буде по-вкраїнському "чулки з розовой каемкой"? Отакі, як у мене. Ось… Хотіла показати, та засоромилась. Похилилась.

Мокій того майже не помітив. Ще більш піднесено:

Панчохи з рожевими бережками.

Уля

Надзвичайно!

Мокій ще більше запалився:

А то ще кажуть: миска з крутими берегами. Або пустився берега чоловік, по-руському - на проізвол судьби. Або, нарешті, кажуть, берега дати… Наприклад, треба українській неписьменності берега дати! Ах, Улю. Як ще ми погано знаємо українську мову. Кажемо, наприклад; потяг іде третьою швидкістю, а треба - поїзд третім погоном іде. Погін, а не швидкість. А яка ж вона поетична, милозвучна, що вже багата… Та ось вам на одне слово "говорити" аж цілих тридцять нюансових: говорити, казати, мовити, балакати, гомоніти, гуторити, повідати, торочити, точити, базікати, цвенькати, бубоніти, лепетати, жебоніти, верзти, плести, герготати, бурмотати, патякати, варнякати, пасталакати, хамаркати, мимрити, цокотіти…

Вже втретє дзвонив у сінях дзвоник, коли Мокій та Уля почули. Пішла одчинити Уля.

3

Вернулась і з нею увійшла суха, потерта якась дама в довоєнному вбранні.

Дама до Улі:

Я Баронова-Козино. Ваш папа найняв мене показати йому кілька лекцій з правильних проізношеній.

Уля

Мій папа? У мене нема папи: він помер.

Баронова-Козино

Помер? Ах, Боже мій, яке нещастя! І це так несподівано, раптом… Боже мій. Ще завчора він найняв мене і дуже просив прийти на першу лекцію сьогодні.

Уля

Мій папа вже три роки тому як помер… То, мабуть, був не мій папа.

Баронова-Козино

Вибачте, я, певно, не туди потрапила, хоча адресу добре запам'ятала. (Забурмотіла розгублено). Холодна Гора,…ськая вулиця, № 27, на воротях напис: "У дворі злі собаки", - та собак, казав ваш папа, нема. І справді нема. Квартира Зама… Майза… Ах, Боже мій, чудне таке прізвище. Мокій

Може, Мазайла?

Баронова-Козино

Так! Мазайла! Він ще казав, що не треба запам'ятовувати прізвища, бо не

сьогодні-завтра має змінити його у загсі на інше…

Мокій аж потемнів:

Мій папа?… Прізвище?

Баронова-Козино

А ви його син?… Вибачте, не знала. (До Мокія з підлесливим просміхом). Хоч ви похожий на вашого папу. Боже, як похожий… Скажіть - змінили вам прізвище? Папа ваш так турбувався… Воно справді якесь чудне. Либонь, малоросійське?

Мокій глухим, здушеним голосом:

Однині… (розкашлявся) у мене папи нема!

Баронова-Козино

Як? Ви сказали…

Мокій з натиском:

Нема, кажу! Нема!…

Баронова-Козино

Ах, Боже мій! Знов, виходить, я не туди потрапила… Як же так? (Забурмотіла розгублено). Холодна Гора,…ськая вулиця, № 27, "У дворі злі собаки", квартира…

• Предыдущая
• 4/15
• Следующая