Кобзар - Шевченко Тарас Григорович - Страница 54

• Предыдущая
• 54/188
• Следующая

Аж піна з уса потекла.

«Чи спиш, чи чуєш, брате Луже,

Хортице-сестро?» Загула

Хортиця з Лугом: «Чую, чую».

І Дніпр укрили байдаки,

І заспівали козаки.

«У туркені по тім боці

Хата на помості.

Гай-гай! море, грай!

Реви, скелі ламай!

Поїдемо в гості

До вашої мості.

У туркені у кишеніі

Таляри, дукати.

Не кишені трусить,

Не дукати лічить -

Будемо гуляти,

Братів визволяти.

У туркені яничари

І баша на лаві.

Гой-ги, вороги!

Ми не маєм ваги!

Наш бенкет кровавий.

Наша воля й слава!»

Пливуть собі та співають,

Море вітер чує;

Попереду Гамалія

Байдаком гирує.

Гамалію, серце мліє,

Сказилося море.

«Нехай казиться», - й сховались

За хвилі - за гори.

Дрімає в гаремах, в садах Візантія.

І Скутар дрімає. Босфор клекотить,

Неначе скажений, то стогне, то виє.

Йому Візантію хочеться збудить.

«Не буди, Босфоре, буде тобі горе,

Твої білі ребра піском занесу,

У мул поховаю! - реве синє море. -

Хіба ти не бачиш, яких я несу

Гостей до султана?..» Так море спиняло

(Любимо завзятих усатих слав'ян).

Босфор схаменувся. Туркеня дрімала,

Дрімав у гаремі ледачий султан.

Тілько у Скутарі, в тюрмі, не дрімають

Козаки-сердеги. Чого вони ждуть?

По-своєму бога в кайданах благають,

А хвилі на той бік ідуть та ревуть.

«О милий боже з України!

Не дай пропасти на чужині,

В неволі вольним козакам!

І сором тут, і сором там

Вставать з чужої домовини,

На суд твій праведний прийти,

В залізі руки принести

І перед всіми у кайданах

Стать козакові…» - «Ріж та бий!

Мордуй невіру-бусурмана!» -

Кричать за муром. Хто такий?

Гамалію, серце мліє,

Скутар скаженіє!

«Нехай казиться», - з твердині

Кричить Гамалія.

Реве гарматами Скутара,

Ревуть, лютують вороги.

Козацтво преться без ваги -

І покотились яничари.

Гамалія по Скутарі

По пеклу гуляє,

Сам кайдани розбиває,

Братів визволяє.

«Вилітайте, сірі птахи,

На базар до паю!»

Стрепенулись соколята,

Бо давно не чули

Хрещеної тії мови. І ніч стрепенулась.

Не бачила стара мати

Козацької плати.

Не лякайся, подивися

На бенкет козачий.

Темно всюди, мов у будень,

А свято чимале.

Не злодії з Гамалієм

Їдять нишком сало

Без шашлика. «Засвітимо!»

До самої хмари

З щоглистими кораблями

Палає Скутара.

Візантія пробуркалась,

Витріщила очі,

Переплива на подмогу,

Зубами скрегоче.

Реве, лютує Візантія,

Руками берег достає,

Достали, зикнула, встає…

І на списах в крові німіє.

Скутар, мов пекло те, палає,

Через базари кров тече,

Босфор широкий доливає.

Неначе птахи чорні в гаї,

Козацтво сміливе літає,

Ніхто на світі не втече;

Огонь запеклих не пече.

Руйнують мури, срібло, злото

Несуть шапками козаки

І насипають в байдаки.

Горить Скутар, стиха робота,

І хлопці сходяться, зійшлись,

Люльки з пожару закурили,

На байдаки - та й поплили,

Рвучи червоні гори-хвилі.

Пливуть собі, ніби з дому;

Так, буцім гуляють,

Та, звичайне, запорожці,

Пливучи, співають.

"Наш отаман Гамалія,

Отаман завзятий,

Забрав хлопців та й поїхав

По морю гуляти,

По морю гуляти,

Слави здобувати,

Із турецької неволі

Братів визволяти.

Ой приїхав Гамалія

• Предыдущая
• 54/188
• Следующая