Кобзар - Шевченко Тарас Григорович - Страница 73

• Предыдущая
• 73/188
• Следующая

Неначе вкопаний, стоїть».

«А я й не бачу! А ідіть

Лишень сюда, та йдіть обоє…

Ануте, діти, отакої!»

І вшкварив по струнах.

Старий грає, а Ярина

З Степаном танцює;

Старий грає, примовляє,

Ногами тупцює.

«Якби мені лиха та лиха,

Якби мені свекрівонька тиха.

Якби мені чоловік молодий,

До другої не ходив, не любив.

Ой гоп, чики-чики,

Та червоні черевики,

Та троїсті музики,

Од віку до віку

Я любила б чоловіка!»

«Ой гоп, заходивсь,

Зробив хату, оженивсь,

І піч затопив,

І вечерять наварив».

«Ануте, діти, отакої!»

І старий піднявся,

Як ударить, як ушкварить,

Аж у боки взявся.

«Чи так, чи не так,

Уродив пастернак,

А петрушку

Криши в юшку -

Буде смак, буде смак!

Ой так, таки-так,

Оженився козак,

Кинув хату І кімнату

Та й потяг у байрак».

«Ні, не така вже, підтопталась

Стара моя сила,

Утомився… А все це ви

Так розворушили.

О бодай вас! Що то літа?

Ні, вже не до ладу…

Минулося. Іди лишень

Полудновать лагодь.

Гуляючи, як той казав,

Шматок хліба з'їсти.

Іди ж, доню… А ти, сину,

Послухаєш вісти.

Сідай лишень. Як убили

Твого батька Йвана

В Шляхетчині, то ти ще був

Маленьким, Степане.

Ще й не лазив».- «То я не син?

Я чужий вам, тату?»

«Та не чужий, стривай лишень.

От умерла й мати,

Таки твоя, а я й кажу

Покойній Марині,

Моїй жінці: «А що,- кажу,

Возьмем за дитину?»

Тебе б оце. «Добре,- каже

Покойна Марина,

Чому не взять?» Взяли тебе

Ми та й спарували

З Яриночкою докупи…

А тепер осталось

Ось що робить. Ти на літі,

І Ярина зріє.

Треба буде людей шукать

Та що-небудь діять.

Як ти скажеш?» - «Я не знаю,

Бо я думав теє…»

«Що Ярина сестра тобі?

А воно не теє,

Воно просто, любітеся,

Та й з богом до шлюбу.

А поки що, треба буде

І на чужі люде

Подивитись, як там живуть,

Чи орють,

Чи не на ораному сіють,

А просто жнуть

І немолоченеє віють,

Та як і мелють, і їдять -

Все треба знать.

Так от як, друже, треба в люде

На рік, на два піти

У наймити;

Тойді й побачимо, що буде.

Бо хто не вміє заробить,

То той не вмітиме й пожить.

А ти як думаєш, небоже?

Не думай, коли хочеш знать,

Де лучче лихом торгувать,

Іди ти в Січ. Як бог поможе,

Там наїсися всіх хлібів,

Я їх чимало попоїв,

І досі нудно, як згадаю!

Коли здобудеш - принесеш,

А коли згубиш - поживеш

Моє добро, то хоч звичаю

Козацького наберешся

Та побачиш світа,

Не такого, як у бурсі,

А живі мисліте л

З товариством прочитаєш,

Та по-молодечи

Будеш богу молитися,

А не по-чернечи

Харамаркать. Отак, сину,

Помолившись богу,

Осідлаєм буланого,

Та й гайда в дорогу!

Ходім лишень полудновать.

Чи ти вже, Ярино,

Змайструвала нам що-небудь?

Отаке-то, сину…»

«Уже, таточку!» - озвалась

Із хати Ярина.

Не їсться, не п'ється, і серце не б'ється,

І очі не бачать, не чуть голови!

Замість шматка хліба за кухоль береться.

Дивиться Ярина та нишком сміється.

«Що се йому стало? Ні їсти, ні пить -

Нічого не хоче! Чи не занедужав?»

«Братику Степане, що в тебе болить?» -

Ярина питає. Старому байдуже,

• Предыдущая
• 73/188
• Следующая