Выбери любимый жанр

Кобзар - Шевченко Тарас Григорович - Страница 8


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

8

Проклятий час-годинонька,

Що ти народилась!

Якби знала, до схід сонця

Була б утопила…

Здалась тоді б ти гадині,

Тепер - москалеві…

Доню моя, доню моя,

Цвіте мій рожевий!

Як ягодку, як пташечку,

Кохала, ростила

На лишенько… Доню моя,

Що ти наробила?..

Оддячила!.. Іди ж, шукай

У Москві свекрухи.

Не слухала моїх річей,

То її послухай. Іди, доню, найди її,

Найди, привітайся,

Будь щаслива в чужих людях,

До нас не вертайся!

Не вертайся, дитя моє,

З далекого краю…

А хто ж мою головоньку

Без тебе сховає?

Хто заплаче надо мною,

Як рідна дитина?

Хто посадить на могилі

Червону калину?

Хто без тебе грішну дуту

Поминати буде?

Доню моя, доню моя,

Дитя моє любе! Іди од нас…”

Ледве-ледве

Поблагословила:

“Бог з тобою!” - та, як мертва,

На діл повалилась…

Обізвався старий батько:

“Чого ждеш, небого?”

Заридала Катерина

Та бух йому в ноги:

“Прости мені, мій батечку,

Що я наробила!

Прости мені, мій голубе,

Мій соколе милий!”

“Нехай тебе бог прощає

Та добрії люде;

Молись богу та йди собі -

Мені легше буде”.

Ледве встала, поклонилась,

Вийшла мовчки з хати;

Осталися сиротами

Старий батько й мати.

Пішла в садок у вишневий,

Богу помолилась,

Взяла землі під вишнею,

На хрест почепила;

Промовила: “Не вернуся!

В далекому краю,

В чужу землю, чужі люде

Мене заховають;

А своєї ся крихотка

Надо мною ляже

Та про долю, моє горе,

Чужим людям скаже…

Не розказуй, голубонько!

Де б ні заховали,

Щоб грішної на сім світі

Люди не займали.

Ти не скажеш… ось хто скаже,

Що я його мати!

Боже ти мій!.. лихо моє!

Де мені сховатись?

Заховаюсь, дитя моє,

Сама під водою,

А ти гріх мій спокутуєш

В людях сиротою,

Безбатченком!..”

Пішла селом,

Плаче Катерина;

На голові хустиночка,

На руках дитина.

Вийшла з села - серце мліє;

Назад подивилась,

Покивала головою

Та й заголосила.

Як тополя, стала в полі

При битій дорозі;

Як роса та до схід сонця,

Покапали сльози,

За сльозами яа гіркими

І світа не бачить,

Тілько сина пригортає,

Цілує та плаче.

А воно, як янгелятко,

Нічого не знає,

Маленькими ручицями

Пазухи шукає.

Сіло сонце, з-за діброви

Небо червоніє;

Утерлася, повернулась,

Пішла… тілько мріє.

В селі довго говорили

Дечого багато,

Та не чули вже тих річей

Ні батько, ні мати…

Отаке-то на сім світі

Роблять людям люде!

Того в'яжуть, того ріжуть,

Той сам себе губить…

А за віщо? Святий знає.

Світ, бачся, широкий,

Та нема де прихилитись

В світі одиноким.

Тому доля запродала

Од краю до краю,

А другому оставила

Те, де заховають.

Де ж ті люде, де ж ті добрі,

Що серце збиралось

З ними жити, їх любити?

Пропали, пропали!

Єсть на світі доля,

А хто її знає?

Єсть на світі воля,

А хто її має?

Єсть люде на світі -

Сріблом-злотом сяють,

Здається, панують,

А долі не знають,

Ні долі, ні волі!

З нудьгою та з горем

Жупан надівають,

8
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело